ЧИ БУДЕ НАСТУПНИЙ ПАРЛАМЕНТ КРАЩИМ ЗА ПОПЕРЕДНІЙ?

Політична криза, котра незрозуміло чи закінчилася, чи ще триває, дуже нагадує нарив: на поверхню вийшло багато бруду, організм страшенно ослаблений, хочеться спати, а не займатися чимось серйозним.

 

Тим не менше подолати кризу можна лише за умови належного осмислення її причин і наслідків. Поки події змінювалися, як скельця у калейдоскопі, було не до цього. Тепер же прийшов час озирнутися назад і задати самим собі неприємні питання.

Чому країна спершу проголосувала за В.Ющенка, а трохи більше ніж через рік – за парламент, на котрий він вже не може опертися? Сам Президент вважає, що країна обрала пропрезидентський парламент, але в результаті серії зрад у ньому стали переважати антипрезидентські сили. Тому, мовляв, цю Верховну Раду слід розпустити, щоб виборець міг заново обрати її. Проте така умоглядна конструкція, в свою чергу, викликає цілу серію запитань.

По-перше, немає жодних гарантій, що у новому парламенті не буде так званих зрадників. Закриті списки для того і придумані, щоб включати до них різних темних бізнесових конячок, котрі у складних ситуаціях поводяться дуже своєрідно. Партійні лідери з власної волі ніколи не відмовляться від таких конячок, бо ж має хтось фінансувати виборчу кампанію, котра стає все дорожчою. У майбутньому парламенті відсоток таких бізнес-політиків може бути ще вищим, через що Рада буде ще менш керованою. Через це навряд чи новий парламент сприятиме стабілізації політичного становища. Там не буде формального виходу з фракцій, але голосуватимуть депутати, виходячи не так з партійної дисципліни, як з інших, більш прагматичних міркувань.

По-друге, ситуація із розпуском парламенту через вихід із нього 151 депутата внесла значний розкол у табір опозиції. Багатьом виявилося тяжко відмовлятися від мандату. Опозиційні сили суттєво скомпрометовані. Як далі вести виборчу кампанію, чим приваблювати виборця, наразі невідомо. Майбутні вибори навряд чи будуть змаганням програм, бо соціально-економічні стратегії і, головне, практики “Нашої України”, БЮТу і Партії регіонів різняться такими незначними нюансами, що вони не вплинуть на масову електоральну поведінку. Ситуація у нас зараз не така, як у Франції, де Н.Саркозі і С.Руаяль пропонували справді два протилежні шляхи розвитку країни. У нас в принципі усі за європейський вектор розвитку, дальшу лібералізацію економіки тощо. Тому наступні вибори нагадуватимуть купівлю не так предметів першої необхідності (кожен зазвичай здатен чітко пояснити, чому він бере саме цей сорт хлібу), як сувенірів чи предметів розкошу. Там покупець рідко може пояснити критерії вибору – просто сподобалося. Чимало виборців голосуватимуть взагалі “по приколу”. Так 1993 р. 24% росіян проголосували за партію В.Жириновського. У нас клоунських партій теж не бракуватиме. Але цікаво, що і серйозніші сили вже не гребують чимось подібним. На останніх виборах крутилися ролики: “Голосуй за комуністів, бо це круто!” Таки спрацювало. На нинішніх виборах таких слабко мотивованих симпатій буде ще більше. Адже існує багато схожих вин, розрізнити які здатні тільки професійні дегустатори. Звичайний покупець бере те чи інше вино, зважаючи не на його органо-лептичні властивості, а на назву, дизайн етикетки, форму пляшки тощо. Так і на цих виборах – відраза до всіх партій приблизно однакова. Тому змагання буде навіть не стільки партій, як їхніх політтехнологів: хто придумає цікавішу форму пляшки.

По-третє, парламент все-таки був і лишається просто заручником ситуації. Головний конфлікт між двома Вікторами. Парламент, звісно, має до цього відношення, але опосередковане. Лідери парламентських фракцій виявилися нездатними самостійно подолати кризу. Все кінець-кінцем вирішили ті ж Віктори. Тому й наступний парламент навряд чи буде інструментом стабілізації. Якщо двоє займаються армреслінгом, то переміна скатертини під їхніми ліктями мало що змінить. Ну, хіба що обидва відпочинуть, поки її мінятимуть. Схоже, що дострокові вибори – просто тайм-аут для знесилених політичних гравців, затягування часу у надії на якісь сприятливі зміни у внутрішньому і зовнішньому житті, появу нових союзників чи противників. Коли падишах наказав Ходжі Насреддіну навчити віслюка розмовляти, той узявся зробити це тільки за десять років. Мовляв, доти помре або падишах, або віслюк, або сам Ходжа. Мабуть, і наш парламент (з французької – “говорильня”) навчать нормально розмовляти не раніше.



Сергій ФЕДАКА

Трибуна

 

16 червня 2007р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів