Прощання Кучми

?нтернет-видання "Українська правда"
10 років поспіль президент Кучма вірний своїй традиції дивитися на світ згідно з правилом держава ? це я. Ось і зараз, підсумовуючи 13 років незалежності, Кучма, головним чином, говорив про свої 10 років президентства. ? скромно не став відділяти власні набутки з перемогами інших.

Слуха?ш годинну промову Кучми і склада?ться враження, що все, що добре - - це його заслуга, а погано в Україні -- тільки завдяки опозиції та занадто прискипливій та несправедливій позиції Заходу.

Західним "педагогам", як їх прозвав Кучма, та опозиції особливо дісталося. Тим, хто за кордоном (але не в Росії) висловлю? свою позицію стосовно України Кучма наполегліво рекоменду? подивитися з початку на бревно в сво?му оці. А опозицію свідомо принижу?.

Кучма двічі згаду? Сталіна, циту? дані української статистики, розповіда? про "економічне диво", називая Україну "абсолютним економічним лідером ?вропи", наводить анонімного американського політіка, який порівню? Україну за темпами росту з Кита?м, та неодноразово каже про те, які в нас гарні ракети.

Відразу ж згадую, як в часи СРСР мій знайомий, коли в нього зкінчувалися аргументи у дискусії з його сусідом -- іноземним студентом про особливості радянської демократії, завжди кидав у серцях :"Але в нас ракети найкращі!"

Але головний тезіс Кучми ? його несприйняття жодних змін в Україні без Кучми. Жодних змін правлячої еліти. А хто в кучміному розумінні ? в Україні правлячою елітою? Правильно ? панове Янукович, Медведчук та їм подібні.

Ось і виходить, що Україна наступного десятиліття, про яку мрі? Кучма -- це країна, де у керма лідери кланів, олігархи та колишня комуністична номенклатура (до якої, до речі, належить і Кучма), де цензуру проголошено державною політикою, де державна статистика фіксу? 15% щорічній ріст ВНП, а пенсії та зарплати підвищують на 10% раз на пять років -- перед виборами.

Але Кучма переконаний, що кожний хто увійде в храм, згада? його вдячним словом. ? в чомусь він правий. Зараз кожний може піти до храму і промовити з полегшенням: "Слава Богу, що епоха Кучми мина?!"

Аналітики ще працюватимуть над цим черговим "останнім словом" Кучми, проте зараз ми просто подамо найбільш показові з нашої точки зору моменти у виступі презідента, що уходить. Повний текст виступу президента України на урочистому зібранні з нагоди 13-ї річниці Незалежності України
можна знайти тут.


Нещодавно сповнилося десять років мого президентства. Буде, гадаю, доречно, якщо я скористаюсь такою нагодою, як наше головне свято, аби представити своїм співвітчизникам мій особистий погляд на підсумки цього десятиріччя. Та й усіх тринадцяти років Незалежності.
?

Про спадковість влади

Справа в тому, що тривалість процесу українських перетворень об??ктивно потребу? від нас забезпечити спадковість політичного курсу. Наступне десятиліття ма? бути ? і, я переконаний, буде ? продовженням, а не зміною і не запереченням десятиріччя, що закінчу?ться. Повторю: не запереченням і не зміною, а продовженням.

Прості люди хочуть стабільності. Саме це я чую на зустрічах в різних регіонах України.
?

Наступну річницю незалежності ми відзначатимемо уже після президентських виборів. Вибір ? за народом, але хочеться, щоб це був щасливий вибір. Вибір, сповнений мінімальною кількістю ризиків для України.

Перелік ймовірних варіантів можна звести щонайменше до такої альтернативи: перша модель розв?язання історичних проблем, які ? неминучими, ? це радикальна зміна правлячої еліти, позбавлення владних повноважень одних і надання їх особам іншим.

Цілком можливо, що в такому разі це, врешті-решт, може призвести до виведення ситуації із соціально-політичної рівноваги, набутої такими неймовірними зусиллями. А відтак ? до хаотичного згортання економічного ренесансу, як це часто бува?, коли суспільну енергію поглина? безплідна політична боротьба.

? модель друга ? спадковість політичного курсу, поглиблення перелічених вище численних трансформацій, термін бодай проміжного завершення яких сяга? кількох найближчих десятиліть, нарощування рекордних темпів соціально-економічного зростання і таке ж прискорене на цій основі піднесення житт?вих стандартів громадян.

Для цього потрібен всебічний діалог, застосування сучасних форм суспільних відносин, виведення на політичну сцену професійних урядових менеджерів і суспільних інтеграторів.

Наше завдання ? зробити усе залежне від нас, щоб застерегти Україну від згубного, сповненого ризиками і потрясіннями першого варіанту розвитку подій.

Я закликаю всі політичні сили до спільної програми дій на благо нашої молодої держави, яка на подив усього світу стрімко набира? висоту.


Про улюблену Верховну Раду

Нагадаю, що майже відразу після першого обрання на посаду президента мене звинувачували у спробах узурпувати владу. У цих звинуваченнях звучало таке палке, принаймні підсвідоме, жадання анархії, що інколи воно здавалося мені непереможним.

?Не приведи, Господи, бачити російський бунт, безглуздий і нещадний?, ? так висловився пушкінський герой про пугачовщину. В Україні була своя пугачовщина, тяглася вона десятиліттями.

Адже тоді ? та й зараз ? зда?ться, що наша гайдамаччина та махновщина з історичних і географічних просторів України перейшла в один сучасний київський палац ? у палац Верховної Ради.

Пан Мороз багато зробив ті?ї доленосної конституційної ночі, але хіба не можна його тодішнього ? та його однодумців ? порівняти з чудернацькою машиною швидкої допомоги, яка сама калічить, сама допомогу нада??

Так що я маю щиро сказати українцям: бійтесь, як вогню, ?захисників народу?, тих, хто вашим іменем галасу? на весь світ про інтереси знедолених. Під цей акомпанемент пройшли всі десять літ мого президентства, і не один раз здавалося, що під цей галас звалиться держава.


Про ?вропейский вибір та Росію, як жирний плюс

Сам термін державної стратегії свідчить, що були й інші варіанти, але ?вропеїзація стала вже в нас національною іде?ю.

Доводиться чути спекуляції з цього приводу, що, мовляв, ?вроінтеграція ? не так консолідуюча. Що вона як розкольницька ідея по-різному сприйма?ться на різних полюсах України.

Абсолютну більшість прихильників ?вроатлантична ідея ? незалежно від регіону ? знаходить серед науковців і студентів, у середовищі гуманітарної інтелігенції, інженерно-технічних працівників і, особливо, ? серед молоді, а найменше ? серед безробітних і пенсіонерів. Тобто це провідна ідея еліти і майбутнього нації.

Що стосу?ться псевдодискусій і заклинань у вірності ?вропейському курсу, у яких так вправляються наші ?вропейці від опозиції, то картина поста? таким чином: чим більше ми на словах клянемося у вірності ?вропейському курсу, тим переконливіше демонстру?мо невпевненість у його реалізації. Запопадливо б??ться у груди той, хто не вірить у себе.

? ще одне з цього приводу. Мусу?ться теза про те, що Україна неготова вступати в ?вропейські інститути через брак демократії, свободи слова і так далі.

Сумнівна теза, навіть, я б сказав, ? димова завіса.

А що ж насправді? А насправді ? бодай один, але незаперечний факт, який поляга? у тому, що в разі вступу до ?С Україна не замикала б турнірну таблицю. А там чим вище, тим тісніше. Тож якщо справді ма? місце неготовність, то, погодьтеся, ? обопільна.

Старим ?вропейцям ще слід звикнутися з думкою, що до ?вропи поверта?ться і ста? там не останнім гравцем країна, яка здавна була частиною ?вропейського світу. Коли ?вропейці знали торговельні центри Ольвію і Пантікапей, коли дочка Ярослава Мудрого стала королевою Франції, коли у Львові і Кракові виховувалися покоління ?вропейської інтелігенції.
?
А зараз нам належить піднімати житт?ві стандарти, нарощувати соціально-економічні м?язи, розвиваючи вза?мовигідні стосунки із сусідами.

У цьому контексті стабільні вза?мини з нашим стратегічним партнером Росі?ю, побудовані на дружніх, партнерських засадах, ? це у наших відносинах із ?вропою не мінус, як нам закида? опозиція справа, а жирний плюс, справжн? значення якого, я переконаний, дуже швидко усвідомлять політики не лише у Ки?ві, а й у Брюсселі та Вашингтоні.


Про далекий 1994

У якому стані довелося застати народ у 94-му мені, новообраному президенту?

Частка людей із середніми доходами скоротилася порівняно з 90-им роком удвічі.

Спочатку було 60 % громадян, яких задовольняв їхній матеріальний стан, а вже у 94-му така сама кількість людей опинилася за межею бідності.

Розмивався інтелект народу. У цьому ж 1994 році з наукових установ вибула рекордна кількість докторів наук ? понад 600, багато з яких покинули Україну. Соціальне тіло держави не просто деградувало, а розкладалося, вмирало на очах.

Я довго, шановні друзі, шукав влучного визначення самої нашої філософії виповзання із ці?ї прірви, нашої виключно національної техніки здійснення соціально-економічної ?мертвої петлі?. ? врешті я знайшов його у Джона Кеннеді, який звернув увагу на те, як пишеться китайською мовою слово криза. Воно склада?ться з двох і?рогліфів: один означа? небезпека, а другий ? сприятлива можливість.

Саме як сприятливу можливість ми були вимушені сприйняти безпрецедентну кризу ? сприятливу для випробування своїх сил, для заміру власного непізнаного потенціалу, сприятливу для роботи поза межами можливого. Напевне, у цьому варто шукати феномен українського економічного дива.


Про економічне диво, яке останніми роками демонстру? Україна, ставши абсолютним економічним лідером ?вропи

Наше зростання відбува?ться тільки за рахунок власних сил, оскільки нові члени ?С ? наші західні сусіди, зростали, хоча значно повільніше, отримуючи у сво? розпорядження у 3?6 разів більше іноземних інвестицій, ніж Україна, а наш найближчий сусід Польща взагалі ? у 9 разів.

В Україні реалізовано стрижневу позицію соціально орі?нтованої економіки ? випереджального зростання порівняно з ВВП реальних доходів населення, насамперед заробітної плати.

Тільки в нинішньому році ці доходи зросли на 15 %, а реальна заробітна плата ? на 26 %. На сьогодні середньомісячна зарплата становить понад 600 гривень (проти 181 гривні у 2000-му), що в півтора раза більше від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Якщо у 2000 році середній розмір пенсії становив 66 гривень, то сьогодні ? понад 220 грн.
?
Завдяки системній 10-літній реформаторській роботі валовий внутрішній продукт, як виразник вивільненої енергії народу і високоефективного урядового менеджменту, продовжу? зростати.

Він сягнув уже в цьому році вище від будь-яких оптимістичних прогнозів ? 13,5 %, а приріст промислового валу збільшився на 14,7 %, сільського господарства ? на 26,5 %.

Один авторитетний американський політик, який стежить за китайським економічним дивом, дуже доречно висловився: ви чи не ?дина у світі країна, яка ма? показники вищі, ніж у Китаї.

У звіті про конкурентноздатність, який розрахову?ться під егідою Світового економічного форуму, Україна тільки за 2003 рік поліпшила свій індекс макроекономічної стабільності на 14 пунктів.

Це найвищий стрибок, зафіксований зазначеним авторитетним рейтингом. За цим показником Україна випередила 10 країн ?вропейського Союзу.


Про ракети та Південмаш

У нас достатньо і професійного досвіду, і національних амбіцій. Узагальнювальним параметром, за яким ми визнача?мо свої технологічні координати, ? той факт, що Україна належить до п?яти із двохсот країн на планеті, які спроможні самотужки вийти в космос.

Хотів би повторити думку, яку я висловив недавно на ювілеї мого рідного підпри?мства. Народ, який ма? ?Південмаш?, відрізня?ться від народу, який ?Південмашу? не ма?. Це вже цивілізаційний вимір, який свідчить про те, що нація, яка спроможна створювати найкращі на планеті ракети, обов?язково впора?ться і з усіма іншими, земними завданнями та проблемами.


Про українські вибори, або Україна - не Россія, тим більше ? не США

Більше в державі демократії чи менше ? не так вже й важко визначити, хоча точних математичних вимірників політологи ще не встановили.
?
Розпочну з цього приводу з наболілого ? з президентської виборчої кампанії, яка сьогодні в розпалі. Рекомендації, поради, а то й вимоги чи накази проводити їх чесно й прозоро нам не висловлював тільки лінивий наш друг із ближчого чи дальшого зарубіжжя.

Здавалося, усе прогресивне світове співтовариство неначе забуло на якийсь час про свої глобальні справи і зайнялося животрепетною ?світовою? проблемою ? українськими виборами.

Принаймні такий шумовий ефект намага?ться створити опозиція і вірнопіддана їй дуже незалежна преса. Прогнози незліченної когорти закордонних знавців нашої дійсності про виборчі землетруси в Україні, м?яко кажучи, виявилися дещо перебільшеними.

Хоча така потужна рекламна кампанія наших виборів може призвести до того, що спостерігачів виявиться більше, ніж виборців.

Виборчий процес доходить до свого зеніту, але нічого такого в Україні не відбува?ться. ? не відбудеться. Усе станеться так, як вирішить український народ.

Що стосу?ться нинішніх владних структур, які покликані забезпечити законність проведення виборів, то запевняю наших енергійних педагогів: ми нізащо не допустимо стрілянини з танків по парламенту, як це трапилося зовсім недавно і зовсім поруч з нами. ? нізащо не допустимо більш як місячного підрахунку голосів, як це трапилося так само зовсім недавно, але, правда, не зовсім поруч з нами.

Україна проводить четвертий раз вибори Глави держави. Вона знову, як і в усіх попередніх випадках, продемонстру? свою здатність відповідно до букви Закону здійснити цю найважливішу й найвідповідальнішу демократичну процедуру.

Однак у ширшому контексті цьогорічна виборча кампанія прихову? в собі колосальний шанс для піднесення рівня демократії в Україні.


Про три ?універсали ?, не притаманні Кучмі

Сьогодні бачу велику проблему в тому, що за нинішнього розкладу сил так і не з'явилося потужної поміркованої об??днувальної політичної сили, яка була б здатна виступити у ролі миротворця як у політиці, так і в суспільстві. А саме вона могла б стати центром тяжіння при визначенні дальшого розвитку держави.

В основу її позиції мають бути закладені три ?універсали? ? людська гідність, національна ?дність та громадянський патріотизм. Формування такої наці?творчої політичної сили ? це одне з головних завдань на майбутн?.


Знову про політичну реформу

Великий шанс для демократичного піднесення да? політична реформа. Вона передбача? запровадження такої системи державного управління, яка зробить неможливою будь-яку реставрацію одноосібної концентрації владних повноважень.

Новий зміст політичного буття вступив у різке протиріччя зі старою формою державного ладу, який необхідно змінювати.

Це основна сучасна суперечність історичного розвитку України, основне гальмо на шляху її прогресу. Питання стоїть однозначно: якщо реформа не буде здійснена до виборів, то після виборів жодний Президент реформу здійснювати не буде.

Варто відзначити, що фаворити гонки мають реальний вплив на хід конституційного процесу в парламенті. Реформа ? ось перший тур виборів для них. Занадто багато поставлено на карту, щоб можна було черговий раз легковажити.


Про несправедливість закордонних братів та сестер

Що стосу?ться знову ж таки щиросердечних рекомендацій із зарубіжжя щодо нашої реформи, то хотів запитати: чому наші доброзичливці так палко хочуть зберегти цю форму державного управління в Україні, коли на сьогодні такої форми нема? у жодній ?вропейській країні. Підкреслюю ? у жодній.

?На тобі небоже, що мені не гоже?, ? гласить у таких випадках народна мудрість, що відкрива? нам очі на не зовсім коректні поради ?врофункціонерів, які озвучують міфологеми наших короткозорих і лицемірних опозиціонерів.

Згадаймо, як після референдуму 2000 року нас звинувачували в тому, що ми зміцню?мо президентську вертикаль. А зміцнення полягало тільки в наданні Президенту права розпуску парламенту в окремих випадках. Це ? нормою в кожній ?вропейській країні. А зараз при проведенні реформи знову звинувачують, але уже в цілком протилежному ? у послабленні президентської вертикалі.

? так погано, і так погано. А може, справа зовсім в іншому, а не в об??ктивному ставленні до процесів, які відбуваються в Україні?

Загалом нашу державу часто розглядають лише як незрілу форму західних демократичних моделей, і за цю незрілість нам весь час перепада? на горіхи від демократичних ?старших братів і сестер?.

Перед нами, як братами меншими, ставиться вимога: цивілізаційний шлях, який вони самі проходили протягом століть, промайнути за лічені роки.

Просто диву? заповзятий догматизм, коли вимоги до тих, хто вже перетнув фінішну пряму, і до тих, хто щойно вийшов на старт, практично однакові.

Ми вдячні, що такий максималізм до проблем нашого розвитку виявля?ться із добрих намірів, коли респектабельні демократії просто тягнуть за волосся посткомуністичний світ у царство ліберальної свободи.

З цього приводу радив би прислухатися до вельми шанованого в Україні Томаса Джефферсона, який застерігав: ?Не старайтесь зробити добра людям більше, ніж вони здатні витримати?.


Кучмін заповіт

За своїм первинним ремеслом мені доводилося виводити у космос найскладніші витвори людського генія.

Але на мою долю випало найвище щастя, яке тільки може в нагороду отримати людина ? виводити на навколоземну орбіту сучасної цивілізації свою рідну країну, коли за покликом історії у зрусифікованому серці сина чернігівського солдата враз загомоніли нетлінні гени великих і гордих предків.

Мені не байдуже уже сьогодні, яким ввійде в історію десятиріччя мого президентства.

Я певен, що неупереджений і вдячний нащадок, увійшовши через століття під склепіння Михайлівського золотоверхого чи Володимирського херсонеського храмів, які ми підняли із праху після революційного мракобісся, віддасть належне нашій скромній праці в ім?я України.

Ми піднімали з руїн собори наших душ ? ці духовні символи, за якими впізнавали в віках і впізнаватимуть українців як на землі, так і з космосу. Ми піднімали із руїн нашу державу, ми піднімали із колін нашу націю. Це була каторжна праця, але вона возвеличувала нас, перших українських державотворців.

Деякі пігмеї від політики намагаються прорватися до влади під гаслом ?Україна ? без Кучми? . Вони виставляють себе на глум принаймні тому, що діючий Президент не бере участі у виборах.

Але в одному я можу запевнити усіх своїх співвітчизників ? Кучма без України не буде ніколи.

Занадто багато вкладено за останн? десятиріччя, занадто багато неймовірних викликів зумів здолати мій народ, щоб тепер хтось із нас, причетних до цього історичного прориву, міг дозволити собі зайняти аморальну позицію ? після нас хоч потоп.

Та й любов до рідної вітчизни демобілізації не зна?. Державники за покликанням у відставку не йдуть навіть тоді, коли завершу?ться черговий термін їхньої служби. Змінюватися можуть хіба що посади, але незмінним ? пост служіння Україні, на якому ти ? вічний вартовий.

Сьогодні з моїх уст мав би прозвучати політичний заповіт тим, котрі у виборчій боротьбі прагнуть отримати від українського народу булаву Глави одні?ї із найбільших ?вропейських держав. До мільйонів своїх дорогих співвітчизників, з якими разом ми вибиралися із пустелі бездержав?я, зубожіння і неволі я звернуся словами великого Українця Володимира Сосюри, який прорік на віки:
Любіть Україну, як сонце любіть!
Як вітер, і трави, і води!
В годину щасливу і радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
Як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою
? вічні ми будемо з нею!
Слава Україні!

 

24 серпня 2004р.