ВЕРЕСНЕВІ ПОЛІТИЧНІ КУЛЬБІТИ

Ясна річ, що завжди, приступаючи до аналізу політичних ходів, на самому початку хочеться віднайти відповідь на ніби просте запитання: кому це потрібно чи вигідно? Мається на увазі політична партія чи блок, бо наші з вами інтереси в розрахунок навряд чи беруться. Є спроби у деяких політиків пограти на наших інтересах, як в отого Юрія Луценка з купівлею м’яса на ринку, де ціни далеко не обіцяні януковичами. Воно нібички і викликає певні емоції, але скоріше таки нагадує такий собі примітивний спектакль. Ми ж бо свідомі того, що багато з обіцяного колись можна закинути і цьому ж пану Луценко. Народ наш український, якщо чесно, мабуть таки вже змучився від отих обіцянок і зі всіх боків.

Але ці штучки виглядають, повірте, таки дрібничками на фоні досить крупних політичних кульбітів. І таких маємо, по крайній мірі, аж три. Першим, як на мене, є заплановане коаліціянтами засідання Верховної Ради на 4-е вересня. Багато списів навколо цієї теми поламали політологи, і досить маститі. Від опозиції ми постійно чуємо про те, що Верховна Рада почила, так би мовити, в Бозі, і її зібрання можливе хіба у варіанті таких собі посиденьок. Немає, мовляв, 300 депутатів і немає про що говорити. Так то воно так, але, з іншого боку, десь правий і пухнастий пан-товариш Мороз, бо дійсно, в Конституції виписано чітко і зрозуміло, що повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання (ст. 90).

Правда, що не так просто нині зрозуміти правоту чи то однієї, чи другої сторони. А як воно станеться наступного вівторка, побачимо, бо крім того, ми чуємо і про те, що ніби є певна кількість депутатів, які „відкололись” від опозиції чи ще думають це зробити і які можуть суттєво добавити політичної ваги коаліціянтам.

Катавасія, в яку самі себе загнали наші політикани, стає напрочуд замислуватою. І другим приводом до серйозних роздумів є ще і те, що ми не видимо певної прозорості і в самій опозиції. Я маю на увазі різнобій між позиціями НУ-НС і БЮТ щодо референдуму про устрій держави чи, власне, головних положень майбутньої Конституції. Правда, що тут також впевненості в дні завтрашньому такі собі ніби і дипломатичні, але все-таки чвари не додають нікому. Значиться, хтось в тому та таки має певний інтерес в планах, можливо, і майбутніх коаліцій, про які нині можна хіба що здогадуватися. Чи не так? Бо що, наприклад, зашкодило утрясти це питання, не виносячи, так би мовити, його на широкий загал.

Дальше, як кажуть, ще цікавіше. Я про „ПОРУ” і навколо неї. Всі ми і дуже добре пам’ятаємо, як появилась ця політична сила, яку я би скоріше назвав таки явищем, у 2004-му році. Пам’ятаємо майдани київські і наші місцеві, і дуже добре ту величезну частку молоді, яка, скоріше всього, таки свідомо долучилась до процесів, пов’язаних з президентськими виборами. Чи було то результатом справ політтехнологів, або скоріше – акцією зрежисованою, також думок одностайних немає. Скоріше всього, що це було кимось таки спонсоровано, але великої стратегії там не було. Бо вже на виборах 2006-го року відбувся певний спад політичної активності. Не виключено також, що сталася така собі увага до „ПОРИ” ніби приспаною, або до кінця не осмисленою.

Можливо, хоча ми, хто більш-менш цікавиться політикою, відслідковували певні інформації щодо підвищення уваги до пористів з боку регіоналів. Було, і там подеколи проскакувала і певна „фінансова складова”, і певні особистості світилися на інтернет-сайтах як з однієї, так і з іншої сторони. Потім ніби все стало на свої місця і „ПОРА” влилась в НУ-НС. Хоча дехто плескав язиками, що Каськів кинув організацію заради прохідного місця. А тепер бачимо, що бесіди прийняли реальні і, схоже, таки рейдерські ходи політичного штибу. Що водило руками міністра Лавриновича, який благословив двійню „ПОРІ”, здогадатися не важко. Суд тепер нібички має віднайти справжню „ПОРУ”. Але там, схоже, таки кримінал, бо дві печатки і два однакові свідоцтва про реєстрацію (?!).

Ось такий гармидер, а тому абсолютно має рацію Володимир Литвин, коли фахово аргументує повернення до мажоритарної системи виборів – це коли ми вибираємо не партії, а особистості. Розумію, що дехто може закинути про ніби повернення до минулого, а воно не так. Я дуже добре пам’ятаю, коли я особисто також був прихильником пропорційної системи, партійних списків. Але, якщо чесно, то мені імпонувала система із так званими відкритими списками чи з прив’язкою до областей, районів. І тоді зрозуміло, що ми вибирали б не кота в мішку, як маємо сьогодні через фактично закриті списки. І я тут не збираюсь посипати собі голову попелом і каятися, далеко ні. Треба добре уяснити, що ми, наприклад, з тієї ж ринкової економіки елементарно вчинили базарну. Я вже не говорю про оту паперову (чи ваучерну) приватизацію, яку інакше як злодійством і не назвеш.

Отже, демократія, яка впала нам на голови, нами була сприйнята трішечки та не так, не по-європейському, ах, далеко не так. І тут нічого дивного, що наші приватизатори, в більшості подеколи просто рекетири, акуратно перепровадили свої повадки і на політичні партії, які ставали ніби власним князівством, чи черговим підручним засобом для збагачення або закріплення хапнутого на владно-кримінальних олімпах.

Ми ж бо всі, наприклад, знаємо, що ця ж перша „сесія” нашої обласної ради проходила не в сесійній залі, а на „Барві”. В залі це було вже кіно для нас з вами. А таких прикладів – хоч ставки гати. І ми бачимо, як цей же „мукачівський варіант” дехто хоче запровадити на теренах України.

Не готові ми, себто вони, жити за європейськими мірками, а тому повернення до виборів за мажоритарною, а можливо і комбінованою системою вкрай необхідне, а на виборах місцевого рівня виключно прямими виборами і з негайною ліквідацією отих присловутих адміністрацій.

Життя вчить нас, хоча школа, я вам скажу, не з легких, але тішить одне. Недавно в молодіжному таборі „Артек” політологи робили певні соціологічні дослідження з дітьми. І ви знаєте, що на перших планах у дітей і підлітків далеко не ті питання, що в наших нинішніх політиків. І це тішить, бо майбутнє, виходить, попаде в надійні руки, а нам залишилося допомогти і собі, і дітям вже на виборах 30 вересня.

Уважно так вчитавшись в пропоноване і зробивши певні висновки із всього того, про що йшлося і в нашій нинішній бесіді з вами, ми увидимо, хто і в ім’я чого декларує свої наміри і програми.

Шануймося!

Ігор ГАВРИЛІВ

Трибуна

 

04 вересня 2007р. -->