БУДЬМО МУДРИМИ Й УВАЖНИМИ

Ну прямо янголом дехто хотів виглядати, про кодекси честі мовилось. Але виходить все, як в тому анекдоті про рай і пекло з певними агітками. Ні, воно, як на мене, є цілком зрозумілим, мається на увазі нинішній хід кампанії. Коли крити, так би мовити, нічим, або є явний брак доступних для маленького українця аргументів, то тут, як звикле, береться на озброєння „загальнодоступне”. В когось то виходить ну просто лайливо, дехто формує лексику на такій собі пролетарській „фені” і несе в народ. Та бог з ним, з тим громаддям безкультур’я і профанації.

Стає трохи сумно, а подеколи більше як трохи, коли беруться за основу, і на всенародних віче, речі дуже делікатні і відповідальні. І перше, що мене зачепило – це коли Юлія Володимирівна взялася за „реформування” нашої армії. Розумію, що „фішка”, так би мовити, дуже делікатна, бо наше військо, ясна річ, далеке від того, яким би його хотілось видіти. Але, шановна пані Юліє, справа це надто делікатна і серйозна і тому так з плеча, і за пару місяців перевести армію на професійну основу, повірте, не вийде. Але хтось ту ідею підсунув пані Тимошенко, а ще більш дивненько виглядає все це при паралельному, так би мовити, наїзді на нашого військового міністра самим Януковичем. Що це – спланована позиція, щось на взірець голосування за „Закон про Кабмін” чи випадковість?

Відповісти однозначно, мабуть, нелегко, але те, що в кампанію виборчу запущено все що завгодно, а подеколи і відкрито абсурдне, однозначно. Отже, як виходить, всі оці „кодекси честі” можна акуратно поховати. І тут сумнівів ніяких, хіба що тільки на додаток можна згадати слова відомого російського шлягеру: „...то ли еще будет”. А буде, і ми то видимо, і повсюдно, і чуємо зі всіх каналів і канальчиків. За тиждень до виборів маємо таку свистопляску з виборчим законодавством із залученням Конституційного Суду, що аж страх бере. А хіба ні? Адже Закон був підписаний паном Президентом і він же сам нині має в ньому сумнів. Це хіба додає впевненості в дні завтрашньому, чи в тому, що після виборів 30 вересня не відбудуться в скорім часі ще одні? Певно, що не додає, а сценарій такого розвитку подій проскакує у виступах цього ж Луценка. А підписи за програми блоку НУНС, лідером якого є той же Луценко, збирають в помаранчевих палатках, де чітко і ясно великими буквами – „Блок Ющенка”. Отут і заковика, хоча воно все зрозуміло. Я маю на увазі, що підтримка паном Президентом НУНС зрозуміла, але для чого аж так сильно і відкрито? Окрім всього, це тягне на порушення виборчого законодавства, і тут, крути не крути, утаїти це неможливо. Тоді, значить, такими діями дано право на ігнорування Закону й іншими. І тут ми це видимо, а особливо з боку „козирних”.

Якщо чесно, то я абсолютно не розумію такої постановки питання, бо виходить, що Віктор Андрійович, якщо хочете, пішов „ва-банк”. Відважно так, на перший погляд, але, повірте, надто ризиковано. Тут я маю на увазі не особисто пана Ющенка, а його відповідальність, так би мовити, за посадою. Вона, відповідальність, не така вже і утаємничена, бо, скажімо, якщо НУНС набере не ту „цифру”, про яку йому шепчуть придворні, то можливий сценарій, в тому числі і коаліційний, далеко не такий, як дехто нині мислить. Ні, я не обов’язково про те, що нині чомусь співпали інтереси військові, далеких від тієї теми як БЮТ і ПР, хоча і тут є привід для роздумів. Я про те, що деким ніби прогнозована нова епопея і нових виборів може спричинити, так би мовити, ланцюгову реакцію. Саме так, а це вже може стати вельми небезпечним, бо треба добре подумати, що ми входимо в зиму. А з іншого боку, ми всі прекрасно відчуваємо владний „беспредел” чи, даруйте, таки владний бандитизм на нашому споживчому ринку.

Чого там кругами ходити, нині отой 500-гривневий пенсіонер уже став не те що обікраденим, а воістину жебраком. Ні, нам кажуть, що не вродило навіть... в Австралії, проблеми там кругом, і до нас, мовляв, докотилось. Брехня, бо можна отим глашатаям нової влади й обох кольорів задати запитаннячко: а чому наш селянин не має де здавати вироблену продукцію, і по чім нині скуповують свиней і телят, по ціні якій, а по скільки продають? Відповіді зрозумілої ви не знайдете, а на ринках наших купа ковбас таких файних і барвистих, гори всілякої буженини, і все це (або майже все) змайстровано з того, що називають м’ясом, яке Бог знає яким способом і звідки попадає до нас через митниці. Про якість тут говорити не приходиться, а нам про світові ціни. Хіба не влада, або ті, що наближені, контролює всі ринки, „п’яні” і не зовсім? Та один до одного, а нам з телеканалів несуть таку ахінею, даруйте, що соромно за всіх і за все, і за себе.

Саме так, бо ота галіматія, як кропива на занедбаному подвір’ї, проросла поміж нас. Вирвати мусимо, але зрештою, і ця ж кропива мала в поряднім ґаздівстві хосен, а тому те вирване можна буде і в свій час спитати. А ось хто спитає, так це, кохані мої українці, залежить, воістину, від нас. Я зараз не про те, що „разом нас багато”, хоча і це забувати не потрібно, я до того, що за тиждень ми будемо приймати участь у формуванні підходів до управління державою.

Вибирати будемо Законодавчий орган. І маємо ще час таки добре помізкувати і при всіх нагодах. Я хотів би десь, і вже не перший раз, наголосити на тому, щоб ми були уважні до всього, що нам нині доносять, маю на увазі рекламну продукцію політичних партій та блоків, учасників виборчого процесу. Знаєте, аналізуючи все (чи майже все), що нам пропонують, я зробив деякі висновки. А саме: все що пропонується нашими нині владними кольоровими і сердечними агітаторами, можна буде акуратно проаналізувати і залишити, так би мовити, для вжитку, бо там є і позитив, але виконання ми хіба знову віддамо їм у руки? Тобто по інерції чи в ще якийсь спосіб проголосувати в черговий раз за них.

В чому тоді побачимо віру в день завтрашній, нормальний і цивілізований? Он скільки запитань, і це не для красного слівця, далеко ні. І ми, якщо хочемо таки увидіти світло в кінці тунелю, зупи-німось на хвильку і спитаймо самі в себе: чого ж ми хочемо і чи, власне, для себе і дітей своїх, чи для задоволення забаганок нині „власть імущих”. Ми ж бо видимо, що, окрім обіцяльників чисто популістичних ідей, є програми наближені до нас з вами. І, як на мене, найбільш реальними, хоче хтось того чи ні, і які мають, так би мовити, людське обличчя – в Блоці Володимира Литвина, де і про обґрунтоване забезпечення житлом молодих сімей і дітей їхніх, про реальні шляхи реформування пенсійної системи, заробітної платні, а головне – про бачення Верховної Ради як колективного законодавчого органу, праця якого має бути спрямована виключно на інтереси Держави Україна, наші з вами.

Будьмо мудрими і уважними, і тоді станемо воістину ґаздами в самому широкому розумінні.

Шануймося!

Ігор ГАВРИЛІВ

Трибуна

 

24 вересня 2007р. -->