ВИБОРИ СКІНЧИЛИСЬ, ІНТРИГИ ЗАЛИШИЛИСЬ

І, як виходить, не помилились. Та й мабуть, такої думки дотримувалось чимало українців, а число розчарованих, чи, власне, тих, що не прийшли на вибори, тільки додає цій темі серйозної, я би сказав, вагомості. Воно, на перший погляд, і не повинно викликати здивування, адже все ніби складається в лінієчку: вибори – результат – формування уряду. Так би воно мало і бути, але ж ми з вами бачимо цікаві речі, де, так би мовити, діло розходиться зі словами. Тут я дозволю собі нагадати мовлене і паном Президентом в закликах на користь НУНС і в сьогоднішніх заявах. Я не збираюсь в чомусь апелювати до мовленого минулої середи Віктором Андрійовичем, як і не хочу чи не хотів би, щоб в мене закрадались сумніви відносно єднання України. Аж ніяк. Але чому він слухав казочки оточення про те, що НУНС набере як мінімум 20 відсотків, а в парі з БЮТом понад 50 і пішов на підтримку власне однієї політичної сили, поставивши під сумнів нині так ніби ефектно декларовану єдність?

Ось в чому заковика, і всі це і ще багато речей, які ну просто неможливо викинути із, так би мовити, політичного вжитку, добре пам’ятають. Є десь зрозумілим, що підняття із нафталінових загашників бруду щодо опонентів, який не встигли видати на-гора під час виборів, є справою дуже сумнівного набору авторитету. Після бою, як колись казали мудрі, навряд чи вартує махати кулаками. Але що поробиш, бо коли існує явний брак аргументів, тоді в хід пускається, як кажуть, все це, або простіше – „хто на що вчився”. Не хотілось би тут наголошувати на одіозних заявах цієї ж паніки Богословської і Нестора Шуфрича про можливий демарш регіоналів з неприйняттям присяги. Безглуздо воно виглядає, і це миттєво спростувала „речниця” Ганя Герман. Бо дійсно щось невпопад: з одного боку – на всі заставки про партію-переможницю, а з іншого – про жалюгідне. Адже тоді в який спосіб можна буде пояснити своїм виборцям такий крок? Але скиньмо ті міркування на несерйозність, хоча не виключено, що такі спічі плануються заздалегідь як подразники для помаранчевих і нагадування про прецедент запущений ними, так щоб „карась не дрімав”.

Ми ж бо давайте наблизимось до позначок, так би мовити, великої і, хотілось би наголосити, прагматичної політики. Як зазначалось вище, Президент хоче єднання України і бачить широку коаліцію, можливо, навіть з прем’єрством Юлії Володимирівни. Зрозумілі наміри, хоча пробу на велику щирість, мабуть, не тягнуть. Є другі варіанти і ми не будемо всі (а їх якнайменше чотири) розглядати, розшифровувати чи аналізувати. Я хотів би десь наголосити на тому, що ніхто із головних гравців не хотів чи не вмів спрогнозувати щось подібне напередодні виборів. Одні шептали, інші слухали і в більшості потихеньку кожен видів себе і оточення біля головних, даруйте, корит. І нині з отої когорти лунає, що ось вони ніяк не могли спрогнозувати, що пройде Блок Володимира Литвина. Не могли, виходить, в той спосіб, що мислення чимось окреслене чи обмежене, на зразок, як подейкують, про „кашкети”. Тут „кашкети” були шкурні і, ясна річ, з надією на пресловутий адмінресурс і неспроможність позапарламентських партій, включаючи і Блок Литвина, забезпечити контроль у виборчих комісіях і дільницях.

Але і народ став таки мудрішим, і партії набрались досвіду. А про Блок Литвина, особливо про роботу його штабу в місті Ужгороді та області, можна вповісти тільки хороші слова. Дисципліна і фаховість людей, задіяних на дільницях, дозволили дати результат. Візьмемо для прикладу тільки Міжгірський район, де Литвин отримав 14%. Ясна річ, що це в певній чи великій мірі є заслугою пана Михайла Сятині, але це є і приводом для роздумів нинішнім помаранчевим. Співпадіння показників екзит-полів і результатів голосування, і якраз по Блоку Литвина, про щось та говорить, як, між іншим, і страшна розбіжність в НУНСі. Це, між іншим, для тих, хто збирається робити аналізи виборів, а можливо привід для роздумів і правоохоронцям, на всяк випадок.

Отже, самовпевненість і очікування тільки бажаного, а особливо в таборі НУНС, зіграли з ними надто сумний політичний жарт, і головна канцелярія з Банкової, звідки ще зовсім недавно лунали заклики про неможливість „ширки”, затрубила про співпрацю з януковичами. Мовляв, а ми так завжди мислили, як нині – Президент, про народ український згадали. Перехоплюється ініціатива, де знову комусь хочеться перших ролей.

І тут принагідно було б нагадати, що цей же Блок Литвина і його лідер мовили до виборів, під час них і декларують нині: „Я хочу, щоб був спокій в країні”. А це нервозить декого і пішло гуляти про надмірні ніби забаганки Володимира Михайловича, а він, мовляв, набрав всього то небагато. Ну, про те, хто скільки „набрав” і „набрався”, я думаю, на сторінках „Трибуни” ми вповідали не один раз і, мабуть, ця тема покинута не буде, але тут хотілось би про друге.

Для чого ото розносити непотрібні і безглузді тлумачення на світ Божий? Є в БЮТ і НУНС 228 голосів, себто можливість для коаліції і – прапор вам в руки. Формуйте уряд і беріть відповідальність, але чомусь не катить, як нині модно. А, схоже, тому, що в рядах зверху ніби причепуреної НУНС є різні течії, які годні в черговий раз „кинути” Юлію Володимирівну. Маю на увазі, коли про прем’єрство буде йтися у Верховній Раді. І що тоді? Отож бо, а нормально нині „поділитися” владою з тим же Блоком Литвина не хочеться. Впадати в обійми, вдруге після „меморандуму” 2005-го, до донецьких також ніяк не з руки. Отут воно і вискакує на поверхню: і бажане (обіцянки до і під час виборів), і реальне. І це правда. Про „портфелі” заговорили навіть на нашому обласному тутешнянському рівні, щоки дехто вже надуває, а, даруйте, ведмідь, шкіру якого ви збираєтесь ділити, ще гасає по хащі. Щось не так?

То, можливо, пану Президенту все-таки вартувало б зібрати власну челядь і ближчих по духу і... гримнути кулаком по президентському столі та при всіх. Юлії Володимирівні, можливо, впору згадати про свистульку, подаровану колись головним канцеляристом, і тримати її напоготові. Відкрито так іти на передкоаліційні бесіди, а головне, що з отого всього отримає народ наш змордований український. Чи вже він, як зазначив в попередньому номері „Трибуни” професор Федака, „...може бути вільним”?

Я би не радив так робити, адже є очевидним, що уроки на цих виборах партійці отримали, і якщо не буде висновків, то вони можуть бути серйознішими. Бо в нас все більше таких стає, що думають майже однаково, а це, значиться, є запорукою, що ми чогось та варті.

Шануймося!

Ігор ГАВРИЛІВ

Трибуна

 

10 жовтня 2007р.