ПОЛІТИЧНЕ РОЗДОРІЖЖЯ

Були категоричні і відверті судження, були й такі, які не дають певної ясності в можливому розвитку політичних баталій. Доста відкритою була реакція пана Томенка, одного із лідерів БЮТу, відразу після призначення тернопільського „губернатора”. Пан Микола, для якого це призначення, мабуть, було отією краплею, що переповнила чашу терпіння, щиро вповів, що допоки пан Президент роздає обіцянки, мандруючи по світах, за його спиною головний канцелярист Балога разом із патріархом політики Іваном Степановичем Плющем творять коаліцію з януковичами. Та й, зрештою, так розмірковує нині не один пан Томенко.

Думаю, ні для кого не буде секретом, що Віктор Андрійович нині на такому собі політичному роздоріжжі, адже ми добре пам’ятаємо його бесіди відразу після виборів про виключно „широку” коаліцію. Потім, і вперше, здається, це було оприлюднено під час візиту до Франції, Віктор Андрійович переконував нас, що тільки в „помаранчевій” команді він бачить прогрес розвитку демократії в Україні.

Ось так, і це припущення щодо політичного роздоріжжя має і нині доста вагомі аргументи і, схоже, що в пана Президента в запасі два варіанти: для Заходу – помаранчевий, а для домашнього, так би мовити, вжитку – „широкий”. Хто дивився процес покладання вінків Прем’єром і Президентом в честь визволення України, де були присутні й Іван Степанович з Віктором Балогою, той не міг не помітити щирої бесіди коаліціянтів, визначених паном Томенком. До всього цього ми можемо акуратно добавити заяви як пана Єханурова з одного боку, так і Анатолія Матвієнка з іншого, і матимемо картинку, яка аж ніяк не на користь помаранчевої коаліції. Тут аж напрошується запитання: а чи відомо про все це Юлії Володимирівні? Звичайно, що так, і вона, і її команда прекрасно розуміють, які „головні болі” зараз у панів Ющенка й Януковича. Можливо, творення нинішньої коаліції не цілком відповідає політичним маневрам 2006-го року, але певна схожість є.

Рішенням Вищого Арбітражного суду України нарешті поставлено кінцеву крапку у виборах до Верховної Ради: Партія регіонів отримала 175 мандатів, БЮТ – 156, НУНС – 72, КПУ – 27, Блок Литвина – 20. Ще можна нагадати, мабуть, про головні здобутки, а саме: найбільше голосів ПР набрала в Луганській області – 73,53%, БЮТ у Волинській – 57,59, НУНС в Івано-Франківській – 36,78, КПУ в місті Севастополь – 10,3, а Блок Литвина в Житомирській – 8,29. Така ось арифметика, яка є остаточною. Отже, тепер можемо чисто арифметично пробувати складати коаліції і в різних варіаціях, не забуваючи про те, що просто "більшість" це 226 голосів, а конституційна – 300. Необхідно також добре усвідомлювати, що для того, щоб досягти чогось у розвитку держави, проста більшість Верховної Ради не дасть бажаного результату, з якого боку до цього б не підходити, адже треба розуміти і завжди пам’ятати про „вето” Президента.

Чого ж прагне, власне, пан Президент, маневруючи між двома вірогідними коаліціями? Перше – мати „свою більшість”, але зрушень в такий спосіб в конституційному процесі і в тій же політреформі, яка хапнула за горло всіх і все – не буде. Отже, треба дивитися вперед, бо навіть „широка” коаліція, маю на увазі Партію регіонів і НУНС, не дає конституційної більшості (175+72=247). І, ясна річ, що тільки з БЮТ можлива така більшість. Але ми добре пам’ятаємо заяви Юлії Володимирівни про неможливість дружби, так би мовити, з януковичами. Так то воно так, але як у всіх великих справах, так і в політиці ніколи не треба говорити „ніколи”. До чого веду? А ви ось разом зі мною складіть ПР і БЮТ і що маємо? А 331-го депутата, і тоді картинка наша політична може мати зовсім другий коленкор, і ще який, або де тоді може опинитися президентська, якщо хочете, участь? Більше того, такий „союз” може вибити і всі оті політичні клинця щодо так званого розколу України, а найголовніше, що в такий спосіб можна буде мати утримування політичних противаг. Бо навіть про просту більшість у 226 голосів треба домовлятись. І дуже добре треба розуміти, що в парламенті є й інші політичні сили.

І тут аж напрошуються на згадку нещодавні припущення пана Литвина щодо того, що наш парламент може працювати і без коаліції, зазначивши при тому, що бачить у спробах нинішніх коаліційних потуг виключно майбутні президентські вибори. І, повірте, має рацію Володимир Михайлович, адже за закулісними маневрами тих же нунсівців проглядається явне небажання бачити в прем’єрському кріслі Юлію Володимирівну. І як би, наприклад, не клявся у відданості попереднім домовленостям пан Кириленко, який є ніби першим кандидатом на пост спікера, він також мав би відчувати, що Іван Степанович Плющ дуже сильно дихає йому в спину. І при певних „широких” розкладах, як пан Єхануров, так і наш землячок Балога, бачать себе, чи хтось так хотів би, в прем’єрському кріслі. І не треба тут бути великим аналітиком, щоб прочитати такі, поки що, схоже, віртуальні розклади.

Гра затягується, і тут знову я хотів би повернутися до розмірковувань пана Литвина, а саме до того, що поки не буде обраний голова Верховної Ради, а ще мабуть і комітети, припинити треба, даруйте, отой базар коаліційний. Абсолютно правильно, бо зробивши перший крок, стане багато чого прозорішим, так би мовити. Всім відомо, до чого привело бажання поділити все і всіх в один раз минулого року, а кинути нас всіх в черговий виборчий процес можна буде аж через рік, хоча, чого там гріха таїти, все в нас може статися і, не приведи, Господи, навіть непередбачуване. А про це добре треба пам’ятати, і найперше пану Президенту, можливо, подеколи таки і звертати увагу на „комірників” з власної канцелярії прискіпливіше так. Можливо, і на уряд, маю на увазі засідання урядове зробити широким і, нарешті, розібратися, а що ж це в нас твориться із тими ж цінами.

Для мене, наприклад, та й мабуть не тільки для мене, є абсолютно очевидним, що нинішня цінова політика є не чим іншим, як відмиванням коштів, витрачених на вибори зі всіх сторін і без винятку, владних мається на увазі.

Дехто нині спускає, так би мовити, пару на екстремістах, які насвинячили на Говерлі, дехто на пам’ятниках курві, вибачте, цариці. А блюзнірство „сільського” міністра про стабілізацію ціни на цю ж олію в межах 9,4 грн. (?!) якось оминуло всіх, як і, мабуть, призначення „головного газовщика” пана Бойка радником Президента.

Дивні справи, чи не так? А саме страшне чи головне, що ми так і не отримали „прозорої” влади і вона й далі живе своїм життям, а ми десь так осторонь, на узбіччі. Влаштовує це нас? Схоже, що ні, а способів нагадати про себе є багато і цілком пристойних, і доступних, і вагомих.

Ігор ГАВРИЛІВ

Трибуна

 

01 листопада 2007р.