Ті, що йдуть попереду

Час невблаганно нашаровує події в нашій пам’яті. І якими би вони не були, помпезними чи непримітними, позитивними чи негативними, вони надзвичайно вдало нас характеризують. У них відзеркалюються попередні наші взаємостосунки та наше відношення до навколишнього середовища.

 

Тому варто припустити думку про справедливість, яка нас оточує. Варто хоча би намагатися збагнути, що шахрай не є винуватий у тому, що він між нами себе почуває комфортно. На жаль, ми такі є, і нас надзвичайно легко обдурити. Кидаємося із крайості в крайність. Живемо неначе в радянському вимірі. То вважаємо, що наша влада це наш ум, честь і совість, то упражняємося в поливанні її брудом, думаючи, що це демократія. Ми залежні від минулого. Через це доцільно визнати, що Ленін зі своїми послідовниками в сотні разів перевершив царицю Катерину в нищенні українства, хоча та, як відомо, знищила Січ.

Існує таке поняття, як доконаний факт. Це подія минулого, яка підлягає осмисленню. Щоб вдало її осмислити і прийняти правильні рішення, неохідно визнати, що подія відбулася, бо мусила відбутися, бо були на то певні причини. Причини, в свою чергу, створюються людиною і рівень її свідомості та інтелекту при цьому відіграють першочергове значення. Таким чином мова йде про зв’язок поколінь. Нічого зайвого немає. Існує тільки відповідальність. Чим нижчий її рівень у попередників, тим більше незручностей і страждань у послідовників.

Необхідно розуміти, що суспільство є змодельованим в родині. Так само, як члени родини своїми вчинками та поведінкою створюють відповідний рівень добробуту в сім’ї, це ж стосується різних сил в суспільстві, які своїми діями та заявами або створюють умови цивілізованого розвитку суспільства, або ці умови руйнують. Не всі члени родини є одинаковими, так як кожний отримав у спадок щось родинне, притаманне тільки йому. І воно може бути як позитивне, так і негативне. Тому в особливий спосіб необхідно дбати, щоб в родині склалися такі взаємостосунки, які би не давали змоги розвиватися негативним успадкуванням. На сьогодні видно, що надзвичайно велика частина російськомовного населення країни намагається втілити такі принципи у взаємостосунки в суспільстві, які не є прийнятними для тих, хто переживає за долю України. Поряд з тим, необхідно розуміти, що набагато більше зусиль над собою повинен докласти пересічний росіянин, щоб стати українцем, ніж пересічний українець щоб стати росіянином. Легко, на догоду плоті, зректися духовної спадщини, хоча не кожному це під силу, і набагато важче долучитися до цих цінностей, якщо навіть їх шанували і оберігали далекі пращури. Тут міркування не тільки про знання мови, хоча це важливий момент, бо він є показовим. Йдеться про переосмислення цінностей, бо можна мову більш-менш знати, а традиції і культуру зневажати. Цей факт підказує, що неможливо вирішувати складні проблеми, не збагнувши їх першопричини. Надзвичайно важливу функцію в цьому плані відіграє еліта. Вона є основною складовою розвитку суспільства. Її представники не тільки генерують прогресивні ідеї, але також впроваджують їх у життя, у противному разі відбувається гальмування і занепад. Сьогоднішній українській еліті надзвичайно важко вирішувати складні проблеми, так як вона обтяжена неприродною залежністю до матеріальних цінностей. Нам залишається тішитися думкою, що в нас є ще неабиякий потенціал. Україна має велику кількість наукових працівників і їхні можливості, кінець-кінцем, таки будуть реалізовані. У всі часи найефекивнішим видом діяльності людини була розумова праця. Головне, щоб у ній були присутніми моральні цінності. Якщо високоосвіченій людині бракує любові до рідного краю та Батьківщини, то закрадається думка, що їй бракує совісті. Необхідно зауважити, що йдеться не тільки про успадковані здібності та кошти українців, які вкладалися в цю освіченість, а йдеться про наслідки. Якщо авторитетна людина є байдужою і не переймається долею своєї країни, це може стати прикладом для її послідовників. На формування свідомості студента неабиякий вплив має позиція наставника. Тому, мабуть, вже доцільно говорити про заборгованість українських науковців перед народом. Мова не про титули та пільги, український народ щедрий, хоч і бідує. Йдеться про те, що мислячими мужами, в основному, ігнорується проблема протистояння в суспільстві. Не складно спрогнозувати, чим можуть закінчитися подібні протистояня, набагато важче знайти компроміси чи ідеї, які би суспільство могли згуртувати. На теперішній час зрозуміло тільки одне: дана проблема не повинна вирішуватися спонтанно, сама по собі. Нерозсудливі дії влади вже призвели до того, що на сході та півдні країни побутує думка, буцімто закарпатські русини також зневажають Україну. Неважко здогадатися, кому потрібна нестабільність в країні, але сумно, що до цієї нестабільності намагаються долучити русинів. Довірливих і законослухняних, терпеливих і працьовитих, розкиданих по всьому світу в пошуках засобів для існування. Хто хотів би ними такими керувати? Зрозуміло, що це привабливо, адже вони все ще не навчилися бути вимогливими до своєї влади. Вони мають чим пишатися, бо є прямими нащадками Героїв Красного Поля, серед них є живі учасники тих подій, але вони не надають цоьму особливого значення. Радянська влада зробила все, щоб "притупити" русинський патріотизм. А теперішні керівники Закарпаття цим особливо не переймаються. Їхні рішення про встановлення на Мукачівському замку та Верецькому перевалі памятних знаків-символів, які характеризують колишню могутність Австро-Угорщини, не є виваженими. Історія підказує, і є ще люди похилого віку, які можуть свідчити, що при тій владі ставлення до русинів доброзичливим важко назвати. Тому, щоб не створити проблему на голому місці із непрогнозованими наслідками, варто владі прислухатися до думки громадськості. Влучно з цього приводу висловився знаний і шанований академік краю Василь Шепа: ”Не можна підскакувати на тонкому льоду”. Однозначно, що русинам необхідно вчитися патріотизму в угорців. Однак, патріот позбавлений відповідальності і логічного мислення про наслідки, може принести громаді не менше лиха, як чиновник – пройдисвіт зі своїми аморальними вчинками. Кажуть, якщо патріот любить свою країну із ділянками територій іншої країни, то його можна назвати шовіністом.

Разом з тим рівень патріотизму в державі безпосередньо вказує на рівень демократії. Більше того, кожна нація має своїх провідників і вони не можуть бути не патріотами. Їхнї благородство, сила духу та відданість в служінні інтересам суспільства залежать від духовної спадщини нації, вони є надбанням нації і її авангардом. Найгірше, коли суспільство відштовхує тих, що йдуть попереду.

М.Ю.Лісіцкі, Голова Виноградівської РО НРУ

Трибуна

 

09 березня 2008р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів