Між гостинами - про Конституцію

Враховуючи, так би мовити, передсвятковий настрій, хотілося поспілкуватися в темі не дуже наближеній до нашої теперішньої і дуже розбурханої політичної ситуації.

 

Хотілося, і запланував був я собі таку бесіду про варіанти можливого розвитку подій навколо нині до болю загостреного конституційного процесу. Десь так спробувати вловити ту золоту середину, яка була б спроможна обійти гострі кути нинішнього владного протистояння. І, ясна річ, багато чого мало б залежати від засідання Національної Конституційної Ради, яке було заплановане на Банковій у середу 23 квітня. Але, як ми всі вже знаємо, зазначене засідання не відбулося. Причина – хвороба Голови Верховної Ради Яценюка. Пан Президент, як повідомила пані Ставнійчук, порахував, що без спікера Конституційна Рада не буде мати відповідної ваги і також не прибув, а з тої причини засідання перенесли на пізніший термін.

Такий хід подій викликав надзвичайно резонансну оцінку, і надто критичну в сторону президентської команди, включаючи туди не тільки опонентів Банкової, а навіть деяких союзників. Нині по-різному трактується такий хід Віктора Андрійовича і подеколи навіть протилежних толків – від програшу, і цілковитого, або втрати ініціативи в конституційному процесі до ніби логічного виграшного ходу, взявши, так би мовити, дуже вчасно такий собі тайм-аут.

Ясна річ, час розсудить – хто і що тут виграв чи програв. Є зрозумілим, що „хвороба” нашого юного спікера стала таким собі приводом для фактичного зриву засі-дання, бо ще зранку в середу стало відомо, що Конституційна Рада не у всіх напрямах щодо змін, чи фактично новизни в проекті нової Конституції, погодилася на надання дуже вагомих переваг президентській „гілці”. І це, напевно, якраз послугувало стимулом для Віктора Андрійовича взяти перепочинок. Адже його присутність навряд чи змогла б вплинути на 97 представників зазначеної ради, яка спроможна була в певний спосіб і ухвалити рішення, а так все воно залишилось ніби у підвішеному стані. Зрозуміло, що це не до добра, але, схоже, на Банковій іншого чи запасного ходу не виявилося. Поразка? Можливо і ні, бо як відомо, у великих битвах головне не війна, а маневри, це якщо мислити такою собі напіввійськовою термінологією, а воно в нас десь так і є.

На Банковій, мабуть, дуже добре усвідомили, що заяви Юлії Володимирівни про те, що в „маю” (не про „дембель”) у Верховній Раді буде розглядатися оновлення Конституції під парламентське правління. І це далеко не до жартів, чи спокою, а тому і не виключено, що паном Президентом був даний задній хід саме з цього приводу.

З іншого боку, якщо подивитися на соціологічні дослідження, а це стосовно як і рейтингів на можливі президентські вибори, так і парламентські, то тут що самому пану Ющенко дуже мало, даруйте, „світить”, що його політичній силі. Дослідження, проведені днями, показують, що Віктору Андрійовичу треба добре замислитися. Ні, є зрозумілим, що вибори чи то президентські, чи парламентські невідомо коли (маю на увазі позачергові) і чи взагалі такі будуть, але, погодьтеся, що привід для певних роздумів є. Отже, якщо б президентські вибори відбулись зараз, то результат виглядав би приблизно так: Янукович – 27 відсотків, Тимошенко – 25, Ющенко – 11, Литвин – 6, Симоненко – 5. В другому турі в першому варіанті („Янукович – Тимошенко”) перемогла б, пророкують соціологи, Тимошенко з невеликою перевагою. А ось якщо би склалось із якихось причин, що в другому турі зійшлися б Янукович і Ющенко, то тут з великим відривом перемогу одержав би Янукович. При вірогідності попадання в другий тур Тимошенко і Ющенка, то тут з великою різницею Юлія Володимирівна взяла б гору.

І тому, ясна річ, творити нині „сильного” президента, мається на увазі змінювати в цей бік Конституцію, навряд чи вигідно. А результати соціології до можливих парламентських виборів також далеко не на користь Банкової, де НУ налічили аж 8 відсотків при явному лідерстві БЮТ і регіоналів, і більше шести відсотків мають Блок Литвина і КПУ. Поспішне ліплення отого ЄЦу хіба спроможне буде ще більше приземлити „наших”, і якщо ще в декого там на Пагорбах є надія виключно на адмінресурс, то вони просто приречені. Покійнички вони політичні, хоча крілі з балогами, як вповів недавно їхній „придворний” політолог пан Карасьов, планують на місце очільника молодого і перспективного... і не кого іншого, як пана Арсенія Яценюка, то тут також повний, даруйте, швах. Ми вже колись з вами, кохані мої українці, вели бесіду про те, що оті „заЄЦи” під вивіскою „Схід – Захід” хочуть сотворити такий тандемчик „Яценюк – Богатирьова”. Абсурдність є очевидна, як і є мабуть очевидним, що наш юний спікер не подібний на самогубця. Ну, щось балогам треба чинити, бо, схоже, дещо таки непомітно підкрадається до них.

Не знаю, чи то страх додає їм сили, але тут в області і в Ужгороді вони останніми часами почали надзвичайно бурхливу „діяльність”. І про це будуть матеріали в цьому номері: і про віроломства ужгородських правоохоронців, і про вибрики Ужгородської районної адміністрації.

І я ото так, на правах старшого колеги, хотів би порадити тим хлопам, які ще не зовсім попали під чобіт „головного сантехніка” держави – будьте мудрішими, бо балоги і крілі – то таке, що минеться, а вам же жити поміж людей. Ось пам’ятаєте, як колись хорохорився Іван Різак, а нині, бідолашний, шукає правди, на яку колись сам же і замахнувся. Буває, чи не так? Ото ж бо! Добре треба би розмислити, а чи вартує, даруйте, плювати в колодязь. Життя, дорогенькі, кругле, як отой м’яч футбольний.

І треба добре усвідомити ще одну річ, що нас, і думаю, в скорім часі, буде чекати ще один „футбол”, маю на увазі, що в змінах до Конституції, які таки грядуть, обов’язково буде зачеплено місцеве самоврядування, а головне – це вибори „губернаторські”. І ось тоді, повірте, наступить таки момент істини. Той весь негатив, який нині так накопичує балогова челядь разом із прикупленими віровідступниками з інших політичних сил, впаде їм на голови, бо так влаштований світ, і наступить отой час збирати каміння. Це, повірте, не від злоби чи, не дай Бог, ненависті, далеко ні. Ми подеколи, погодьтеся, не до кінця усвідомлюємо, що творимо, а особливо це стосується тих, хто склав присягу на служіння народу, і повірте, це не порожній звук.

А щодо можливих потрясінь навколо Конституції, то тут, на моє тверде переконання, має бути таки верховенство Розуму, а не партій чи блоків політичних. Нині ми видимо, як з одного боку широко презентується парламентська модель, а з іншого – президентська. Є й ціла купа обґрунтованих як переваг, так і недоліків що з одного, що з іншого боку. А тому тут має бути надзвичайно вивірений підхід. Бо ось звернімо увагу тільки на один штрих, а саме на те, що вже наші північні сусіди дуже схвально реагують на „парламентську” модель. Зрозуміло, що „влада Рад” ще не призабута, але віддавати практично владу парламенту (подивіться на сьогоднішній) є, мабуть, таки ризиковано. Хіба опісля таки доброї ревізії виборчого законодавства. Дехто йде ще далі, і аж до таких моментів, що гарантією такого парламентського правління мало б стати... членство в НАТО (?!). І повірте, що тут також є певні і зрозумілі моменти.

Ото таке. А тому, маючи на Великодні свята цілу купу часу, мусимо між гостинами поміркувати, як жити будемо далі. Веселих свят і до зустрічі!

Ігор ГАВРИЛІВ
Трибуна

 

03 травня 2008р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів