В Ужгороді відбулася художня виставка творчого подружжя Бровді з Мукачева

Кожний художник прямує до своїх мистецьких обріїв власним шляхом. Один з легкістю віднаходить надійні орієнтири у образотворчій атрибутиці минулих і сьогочасних естетичних програм, інші ідуть окільними дорогами, вдаючись до низки нескінченних формальних експериментів та інноваційних малярських спроб, спрямованих на утвердження свого особистісного світобачення. Найсуттєвішим є виоформити свій індивідуальний творчий стиль, не загубитися в коловороті різноколірних мистецьких з’явлень, не розчинитися у світлі визнаних художніх авторитетів.

Вже упродовж понад півстоліття разом торують свої життєві і мистецькі дороги Лариса та Іван Бровді – яскравий творчий дует з Мукачева. Неординарні і самодостатні креативні особистості, вони близькі і водночас несхожі за ознаками свого стильового мовлення, за образно-емоційним наповнення авторських мистецьких праць. Проникливо-ліричні і поетичні художні одкровення пані Лариси звучать особливо зворушливо і по-жіночому принадно поряд з твердою чоловічою мужністю пана Івана. Втім, цей малярський дует єдиний у своїй послідовній вірності і незрадливості образотворчій традиції закарпатської художньої школи, у своїй безмежній закоханості у рідний край, у чистій несфальшованій любові до життя і мистецтва, а головне – у своєму щирому прагненні виобразити світ під знаком гармонії і злагоди.



У східній філософії існує дивовижне образне визначення людської діяльності, гранично коротке і дуже об’ємне – „ріка життя...”. Споглядаючи роботи Лариси та Івана Бровді подумки осягаєш їх особистісну „ріку життя”: витоки – зустріч і знайомство в Ужгородському художньому училищі в далеких 50-х роках минулого століття; повноводний, здавалося, спокійний плин – течія, де є глибокі вирви, тихі заводі, стрімкі, іскристі перебіги подій.

Найбільш притягальне в цій парі – артистичний оптимізм, невгамовна жага і любов до життя. Незважаючи на усі випробування та складнощі долі, Лариса та Іван зберегли вірність один одному, не зрадили улюбленій мистецькій темі, якій присвятили себе змолоду: отча земля - Закарпаття, для Івана рідна, для Лариси – щасливо набута завдяки взаємному коханню. Тоді, понад п’ять десятиліть тому під впливом життєвих обставин вони захопились тим різновидом образотворчого мистецтва, котрий був найближчим кожному з них: Лариса - гобеленом, Іван – скульптурою. Всі їх мистецькі праці можна виозначити лаконічно і коротко – це високо художні твори, унікальні за своєю образністю та стилістикою візуального мовлення... Гобелени Лариси вражають найтоншими переливами колірних сполучень та строго продуманою композицією, органічною узгодженістю формату гобелену і його сюжетній оповідності, надзвичайною поетикою і тихою мелодійною, мрійливою красою. Натомість, камерна жанрова скульптура Івана привертає, передовсім, оригінальним вибором сюжету, що нерідко забарвлюється жартівливими всміхненими інтонаційними відтінками слушним використанням образотворчих можливостей фактури дерева (липа, хвоя, черешня та ін.). Дерево ніби світиться із середини зігріте теплом долонь різьбяра. Будь-який пластичний сюжет несе в собі риси індивідуальності автора, його життєвих переконань, мистецьких позицій.

 

06 липня 2009р. -->