Начальник Закарпатського УСБУ генерал В. Рокитський: "Якби була політична воля, то справу Гонгадзе могли розплутати ще при затриманні Пукача в 2003-му"…

[b]— Володимире Георгійовичу шість років тому Ви були включені від СБУ в групу Генеральної прокуратури, яка розслідувала справу Гангадзе. Ваша точка зору як професіонала на затримання Олексія Пукача: чи справді це могло відбутися і вдатися так легко, як це нав’язують громадськості політики? [/b]

— По-перше, мені дуже приємно і я задоволений, що мої колеги, які й по сьогодні займаються розслідуванням вбивства Г. Гонгадзе, працюють по цій справі, не закинули її у глухий кут. Взагалі розшук особи, тим більше такої, яка скоїла важкий злочин, — це дуже непроста справа. І в моїй багатій практиці бували випадки, коли ми шукали злочинців і два, і три, і чотири, й вісім років, вони ховалися як в Україні, так і за кордоном, що ще більше ускладнювало пошук. Якось лише через 4 роки копіткої праці й лише за допомогою Інтерполу нам вдалося затримати аж у Німеччині звинуваченого громадянина, виїжджали, привезли злочинця сюди (виконувалася процедура екстрадиції), передали до суду, аби отримав те, що заслужив. Тому коли розказують якісь такі речі, що Пукача можна було знайти давно, чи навіть знайшли давно і переховували, але правоохоронні структури належно над цим не працювали, — це аматорські казочки. Я розумію, що людям хочеться, аби правда перемагала, аби злочини розкривалися, але не треба забувати, що професійний рівень злочинності нині дуже високий і підвищується, завдяки матеріальним стимулам, швидкими темпами, і нерідко знайти зловмисника – справа настільки непроста, що її виконання маячить десь на межі фантастики.

[b]— Тим більше, що й сам по собі генерал Пукач непроста людина...[/b]

— Так, Пукач — далеко непроста людина, він професіонал своєї справи. Коли ще я особисто займався розслідуванням справи Гогадзе, у нас була інформація, що Пукач може перевтілюватися, може змінювати зовнішність, документи тощо. Треба враховувати, що цей чоловік очолював Головне управління кримінального розшуку Департаменту зовнішнього спостереження МВС України, пройшов усіма етапами роботи, від найнижчого до найвищого щабля, тому прекрасно знає всі нюанси роботи, всі методи, засоби, способи… Я ще раз повторюся — ця людина надзвичайно розумна і могла грати в схованки не один рік.
І це тільки зараз так багатьом здається, особливо політикам, що це так легко – прийти й схопити. Але насправді цьому передувала велика копітка робота, і просто так – одним розчерком пера — оцінювати цю ситуацію не можна.

[b]— Є версія, що затримали О. Пукача, вирахувавши за мобілкою. Наскільки це реально можуть сказати лише спецслужби, в тому числі ваша.[/b]

— Ні, вирахувати людину лише за одним мобільним телефоном практично неможливо. Взагалі ж, технічні заходи, які проводяться згідно з чинним законодавством, дають певні результати і можливість пред’явити звинувачення лише в тому випадку, коли вони отримані законно. І в той же час я стверджую, що ніколи не було результатів, коли працювала лише одна техніка. Це помилка, і зазвичай виключно молодих співробітників, які хочуть щось комусь доказати. Але якщо застосовувалися тільки технічні можливості при розслідуванні того чи іншого злочину, майже ніколи такі справи не мали законного завершення. А законне завершення – це слідство, суд, вирок суду. Тому всі результативні справи – це такі справи, коли задіяний комплекс оперативно-пошукових заходів, причому ще раз наголошую – повний комплекс. І особливо по такому фахівцю, як О. Пукач.

[b]— Якось в одному з інтерв’ю ви казали, що справу Гонгадзе можна було завершити вже давно, якби була на то політична воля. Що ви мали на увазі?[/b]

— Я мав на увазі таке, що політична воля могла відіграти ключову роль саме тоді, коли вперше затримували О. Пукача у жовтні 2003 року за обвинуваченням у знищенні документів, що свідчать про стеження за Гонгадзе в травні-липні 2000-го.
На жаль, у той час, коли ми вперше затримували генерала, ми не мали доказів того, щоб пред’явити йому обвинувачення у вбивстві журналіста.
Знаєте, від початку розслідування справи було дуже багато проблем. У ті часи люди страшенно боялися давати будь-які свідчення, вони могли розповідати одне одному подробиці, нюанси справи, але не надавати ці дані офіційно. Нашій групі доводилося збирати інформацію маленькими крупинками. Хтось десь знав, як здійснювалося стеження за журналістом, хтось чув, які установочні заходи проводилися. І в принципі, інформація надходила. Проте на все це великим негативом наклався той факт, що на мить початку слідства у справі вбивства журналіста в МВС почали знищувати документальні матеріали, тобто ті завдання, за якими проводилися заходи зі стеження тощо. Відчувався дуже великий супротив! Зрештою, коли ми затримали генерала Пукача — а це було фізичне затримання, групою керували Юрій Столярчук, Роман Шубін, слідчий генпрокуратури Грищенко — треба було одразу всю доказову базу класти на папір, щоб мати на руках матеріали, з якими можна б піти до суду. Тоді ми могли і затримали генерала за скоєння службового злочину — знищення документів.

[b]— Якби його тоді не випустили, може, й клубок розпутали б ще шість років тому?[/b]

— Тоді це був перший етап роботи у складній справі, ми були дуже задоволені, що змогли затримати Пукача. Зрештою, додавало позитиву те, що люди побачили (банальна фраза, але дуже влучна) – є в цьому світі та й у нашій державі якась справедливість.
Щоправда після затримання Пукача "включився" величезний тиск на слідство, й генерала випустили на підписку. Після цього у всіх нас, та й зрештою у всієї громадськості виникло відчуття недовіри до влади, до тієї ж таки справедливості. Це нормальні людські почуття, всі розуміли, що є особи, які займають високі посади і можуть одним словом вирішити будь-які за складністю питання. Довіру підточило ще й те, що наших людей почали відкликати з відряджень, звільняли, переводили з посади на посаду – все, аби відсторонити від розслідування справи. Це все також робилося не просто так. І не тільки в спецслужбі, навіть у міліції. Тому під політичною волею я мав на увазі те, що якби керівництво держави дало певні гранти на той час Генеральній прокуратурі та обмежило тиск на цю структуру – то, звичайно, можна було б ще тоді розкласти чимало крапок над "і" в цій справі й може навіть довести її до логічного кінця.

[b]— Думаєте, тепер доведуть? Чи й тепер не "включиться" політична воля?[/b]

— Думаю, що доведуть.
Проте скажу ще таке. У мене є кредо в житті. Ще в часи, коли створювалася Служба безпеки України йшлося про те, що в ній повинні працювати люди, які не входять до жодних політичних партій. Тобто, такий спеціальний орган на сьогодні повинен бути поза політикою і працювати виключно в правовому полі. Є закони України, є кримінальний, кримінально-процесуальний кодекс – ми повинні працювати виключно за їхньою буквою. Це мені страшенно імпонує. Й більше того, як на мене, то будь-яка політична оцінка чи втручання політики у справи ніколи не давало користі. І підтвердженням цьому не лише мої слова – світовий досвід, бо я також читаю літературу, дивлюся, як це робиться за кордоном. У даному випадку після затримання Пукача слід було б цю справу повністю відмежувати від політики. Я слухав виступ Генпрокурора й цілком з ним погоджуюся: неприпустимим є оприлюднення будь-якої інформації стосовно свідчень, які надав після затримання О. Пукач. Бо якщо постійно коментувати кожен крок слідчих чи кожне слово затриманого, то будемо не займатися справою, а шукати ворогів у своєму стані. Бо так воно зараз й інтерпретується: "…Боже, які погані правоохоронні органи, вони роками у себе "під носом" не могли побачити і затримати Пукача, давайте шукати винних серед них". Я би сказав — зачекайте, давайте спочатку закінчимо цю справу, хай спочатку доведуть, що він зробив, хто замовляв, хто і як говорив, хто йому сприяв чи допомагав переховуватися, і лише тоді, коли ми відстежимо кожен крок генерала, тоді будемо видавати інформацію на-гора, коментувати її, давати оцінку. І тоді вже хай вирішують у прокуратурі та в суді чи доцільним є проведення розслідування щодо виконання службових обов’язків тих чи інших посадових осіб.

[b]— Гадаєте, Пукач – це "козир" напередодні виборів? [/b]

— Та як на мене — це співпадіння. Просто так трапилося, що Пукача сьогодні затримали, а вибори десь там завтра-післязавтра. Я ще раз повторюся — особисто я дуже задоволений, що ця справа просунулася ще вперед, як би не було важко слідчим. Знаєте, іноді й руки опускаються, коли немає результату. І я навіть не знаю, хто наразі займався розслідуванням вбивства Гонгадзе, але я вдячний тим людям та керівникам, котрі здійснили затримання Пукача. Таким чином вони підняли в очах людей імідж правоохоронних органів.

[b]— Зрештою, й імідж держави…[/b]

— Так, й імідж держави. Те, що пишуть, що О. Пукача десь утримували – не віриться. Та є ж свідки, що він там жив, є показання людей, очевидців. Я не вірю в те, що спецслужби привезли його туди й відпустили — мовляв, ти собі погуляй, а ми потім прийдемо, коли нам зручно, та й затримаємо тебе. Це нереально. Спецслужби могли десь там поряд бути, могли слідкувати, виконувати спецоперації під прикриттям. Зрештою, фахівці повинні були впевнитися, що це сама та людина, яку шукають. Може, навіть зробити фото і показати експертам чи навіть тим засудженим, котрі були його підлеглими й добре його знають. А підстава до виборів — це смішно. Проте на цьому зараз роблять більше піару, ніж позитиву. У цьому випадку я згоден, що не можна давати наперед будь-яку інформацію, тим більше в такій резонансній справі. Певна річ, Президент повинен отримувати повну інформацію для ухвалення рішень, це зрозуміло. Але як проходить слідство, які покази дає Пукач, треба просто мати витримку і дочекатися завершення слідства. Тим більше, що закон вимагає нерозголошення кримінальної справи на стадії розслідування. І політичну оцінку давати сьогодні факту затримання Пукача – це, як на мене, неприйнятно. Так, він виконавець тяжкого злочину, але це не посягання на конституційний устрій України чи на територіальну цілісність, де ми можемо говорити про політичне замовлення; це тяжкий злочин, і його треба розслідувати, довести до суду, а вже потім давати коментарі та оцінки.

Вела розмову Наталія Петерварі

 

03 серпня 2009р.