А другий то празник...

Мешканці закарпатської Кривої, що на Хустщині, святкують старий Новий рік по-особливому. У цьому селі над Тисою на Василя заведено "лякати" дерева та викликати дівчат на вечорниці пострілами… За незгоди вийти під хату, тутешні хлопці від перебірливої невістки знімають ворота і відносять їх далеченько від двору. Детальніше за викраденням воріт у Кривій спостерігав наш кореспондент.

На вечорниці виходимо близько сьомої години. Нам, шістьом хлопам, належить обійти так званий мікрорайон "Долина". У ньому маємо зайти щонайменше до п’ятьох дівчат. Хлопці кажуть, що в "Центр" та решту частин села нам іти не варто. Там – територія інших колядників.

Підходимо до хати однієї з симпатій нашого побратима. Кожен по черзі запалює петарду й кидає у двір. Тихо. За воротами лунає ще зо три постріли. Виходить господар… з сокирою. На правду, стає трохи моторошно.

"Ви до Наталки? Так заходьте. Годі вже тут "лускати"…"

Мій знайомий з Кривої каже, що зазвичай, до хлопців повинна виходити дівчина. І, лише побачивши серед парубків свого коханого, запрошує їх до хати. Однак, цімбор радить не обурювати ґазду, бо той може взагалі не впустити.

Поколядувавши "Добрий вечір", заходимо. За хвилин десять заходить і господар. Виявляється, він ходив на город з сокирою "лякати" дерева. "Лякати" в Кривій означає, підійти до дерева, котре вродило найкраще і, махаючи сокирою, приказувати: "Як не вродиш так, як минулого року, то зрубаю тя…" Тут вірять, що на Василя дерева, як і вся худоба на "обшарю" (господарстві, дворі) набувають людських якостей, у тому числі й лякливості…

Скуштувавши, домашнього кривського вина, збираємось іти далі. Залишається завітати ще до чотирьох дівчат. Наступна "зупинка" – двір Іванки – дівчини нашого побратима Миколи. Знову запалюємо петарди. До нас ніхто не виходить, хоча у вікнах бачимо світло. Робимо ще одну спробу.

"Майже, найшла другого твоя Іванка", – піддівають товариші Миколу. Постоявши під парканом хвилин з десять, хлопці вирішують знімати ворота. До ініціативи місцевих парубків ставлюся з осторогою. Однак, вони запевняють, що роблять це вже кілька років поспіль і ніхто на них за це досі ще не ображався. Торік, кажуть віднесли ворота примхливої невістки майже до самої річки. І нічого, господар зранку знайшов і поставив на місце. Мовляв, традиція така в селі, та й усе…

Піднапружившись, без зайвих звуків знімаємо одну частину воріт і несемо вниз вулицею. За нами несуть другу частину. Метрів за 30-40 ставимо їх обабіч дороги в напівсухий "шанц" (канаву).

Від решти дівчат ворота знімати не довелося. До нас люб’язно виходили господарі, разом із нами колядували і, навіть, дякували, що ми зайшли. В одній чепурній хатині впадає у око оберемок сіна, з якого родина дістає горіхи. За нашої присутності їх розколюють з таким хвилюванням, ніби розгортають екзаменаційні білети. Виявляється, якщо зернятко у шкаралупі здорове, то бути цілий рік здоровим його власнику. Якщо ж ні – слід чекати хворобу. А ще, для здоров’я всієї родини, розповіла Йолана Фетько, бабуся однієї з невісток, на Василя у Кривій під скатертину в кутку стола ставлять шматочок часника… Вона ж каже, що стріляють у селі вже здавна. Про таку традицію їй розповідала ще її прабабця. Колись, пригадує пані Йолана, стріляли порохом, який закупорювали в металеві банки. Іноді такі "феєрверки" закінчувалися досить сумно. Часом, обурені "женихи" могли віднести ворота аж за село. Тоді хлопці ходили, в основному, до своїх майбутніх наречених. У чиєму дворі стріляли, там протягом року, як правило, гуляли весілля. "Зараз же, молодь стріляє більше для розваги й забави", – каже бабуся.

"Відстрілявшись", повертаюся до родичів. У них також воріт не виявилося. Очевидно, тут теж пройшлися подібні колядники.

Павло БІЛЕЦЬКИЙ
Трибуна

 

16 січня 2010р. -->