"Божа мітка"
Так або ще священною чи падучою хворобою іноді
називають епілепсію, не маючи пояснень її виникнення.
Епілептичні напади завжди лякали людей, у них вони вбачали містичний підтекст, вплив демонів і потойбічних сил. Мабуть, тому суспільство досі ставиться до цього захворювання з осторогою.
Епілепсія — хвороба, про яку відомо здавна. У Давній Греції та Римі її пов’язували з чарівництвом і магією. Вважалося, що боги насилали цю хворобу на людину, котра веде неправедне життя. В епоху середньовіччя епілепсії боялися як невиліковної хвороби, що передається через подих хворого під час нападу. Водночас перед нею схилялися, позаяк багато великих хворіли на епілепсію: великий римський імператор Юлій Цезар; перший російський імператор Петро I, що підняв Росію на світовий рівень; знаменитий математик, засновник Нобелівської премії Альфред Нобель; російський письменник Федір Михайлович Достоєвський; французький імператор, який захопив пів-Європи, Бонапарт Наполеон; великий голландський художник, картини якого виставляють у Луврі й до цього дня, Вінсент Ван Гог та багато інших геніальних особистостей. Епілепсію іноді називають "божою міткою", вважаючи, що люди, котрі хворіють на епілепсію, відзначені згори. У наші дні епілепсія — це досить поширене захворювання, на яке страждають майже 40 млн. чоловік у всьому світі. Природа появи цього захворювання досі не встановлена, існують кілька припущень у медицині, але точних даних немає. Сьогодні з завідувачем неврологічного відділення обласної клінічної лікарні ім. А. Новака Олександром Пуликом розглянемо, що таке епілепсія, як вона лікується і як поводитися у випадку, якщо поруч із вами опинилася людина, яка страждає на цю недугу.
— Олександре Романовичу, що ж це за хвороба така і які причини її виникнення?
— Фактично епілепсія являє собою реакцію на порушення нормальної життєдіяльності головного мозку. Імпульси мозку — це біоелектричний струм, а епілептичний напад доцільно порівняти з електричним розрядом блискавки під час грози.
Дійсно, багато великих людей хворіли на цю хворобу, та попри це багато чого досягли у своєму житті. Аж ніяк не значить, що якщо людина епілептик, то вона має бути якоюсь розумово недорозвиненою тощо. Звичайно, є злоякісні форми цієї хвороби, коли дитина народжується з генетичними вадами і через якийсь час деградує і швидко помирає. Та це окремі епізоди, їх дуже незначна кількість.
Причин, які можуть зумовити це захворювання, надзвичайно багато. Це можуть бути симптоматичні причини: ураження нервової системи в перинатальному періоді (патологія при пологах, хвороби раннього дитинства), черепно-мозкові травми, судинні порушення, інфекції. Часом появу епілептичного нападу може спровокувати пухлина. Взагалі майже у половини пухлин клінічний перебіг починається не з головного болю, а з епілептичного нападу. Дуже часто напади виникають у хронічних алкоголіків чи наркоманів.
Приблизно у 60 % випадків встановити причину виникнення нападу не вдається навіть після спеціального неврологічного обстеження. У цих випадках прийнято говорити про ідіопатичну (що виникає сама по собі, без явної причини) епілепсію.
Найчастіше "дебют" епілепсії припадає на перші п’ять років життя дитини, наступний період — між 11-м і 18-м роками життя, коли йде гормональна перебудова організму, і може бути ще вікова стареча епілепсія — після 55 років, коли теж відбуваються певні зміни у мозку.
— Тобто епілепсія може виникнути у будь-якому віці?
— Так, у будь-якому віці й у будь-якої людини, і я постійно наголошую, що епілептичний напад — це такий самий симптом, як біль голови, тільки при епілептичному нападі у хворого відключається свідомість. Крім того, при епілептичному нападі можуть бути судомні чи вегетативні прояви. Досить часто трапляється, що червоніє рука чи обличчя, пітніє шия — це вегетативні прояви. Буває, що починає терпнути рука. Аби люди не думали, що коли терпне рука — це вже епілепсія, хочу сказати, що епілептичні напади схожі один на одний, як фотовідбитки: приміром, завжди терпне та сама рука. Тобто напади ідентичні. Це залежить від того, яка ділянка головного мозку уражена.
— Що зазвичай передує епілептичному нападу? Чи може людина відчувати, що у неї починається напад?
— Багато хто вважає, що початок епілепсії — завжди напад із судомами. Це не зовсім так. Часто на початку захворювання в людини можуть з’являтися завмирання, сіпання, вона починає вертіти головою — оточуючі не звертають увагу на такі дії. Іноді людина зранку може мимовільно упускати предмети з рук. Особливо тяжко помітити перші ознаки епілепсії у дітей. Трапляється, що малюк раптом "замріявся", дивлячись порожніми очима в одну точку, чи в нього "поїхали" літери під час письма або скривилося личко в гримасі. Батьки та вчителі схильні оцінювати це як "погану поведінку", а не прояви хвороби.
Але й у дорослих епілепсія може маскуватися під різні захворювання. Пригадую одну пацієнтку, яка кілька років лікувалася в гастроентеролога з приводу нападів нудоти. Всі зусилля лікаря були марними і не приносили полегшення. Після обстеження у невролога з’ясувалося, що у жінки була епілепсія і саме вона спричинювала ці напади нудоти.
— А що потрібно знати про власне напад?
— Найвідоміший прояв епілепсії — так званий великий епілептичний напад, який починається з раптової непритомності. Якщо людина в цей момент стояла, вона раптом падає, як підкошена. Після цього її починає судомити, у неї синіє обличчя. Через одну-дві хвилини судоми зазвичай минають, хворий приходить до тями, намагається зорієнтуватися. Частіше епілептичні напади трапляються вночі або вранці відразу після пробудження. Епілепсія — це хронохвороба, тобто пов’язана з часом, напади частіше виникають у вечірній або у ранішній час. Це пов’язано з діяльністю симпатичної та парасимпатичної систем. І це треба пам’яти. Тому ми вчимо своїх хворих не вискакувати різко з ліжка вранці, а ввечері падати в ліжко вже зовсім знесиленим. До речі, головний мозок дуже страждає від телевізора, від мерехтіння екрана. Навіть є окрема форма епілепсії — телевізійна.
Здебільшого у хворих на епілепсію частота нападів протягом життя відмінна. Кількість їх залежить від тяжкості перебігу хвороби — від кількох протягом усього життя до десятка за день.
— Як лікується і чи виліковується взагалі епілепсія?
— Треба знати, що сама по собі хвороба не мине. Її потрібно лікувати. Адже при кожному нападі гине значна кількість нейронів головного мозку. Відтак через певний проміжок часу в людини, яка страждає на епілепсію, можуть погіршитися когнітивні функції: пам’ять, увага, виконавчі функції. І тому головний мозок потрібно рятувати. Щоб йому допомогти, треба домогтися такого стану, аби нападів не було. І це можливо, бо на сьогодні фармація так розвинена, що маємо величезну кількість різних за дією препаратів, тож можна впливати на різні етапи епілептичного нападу.
До нас приходять хворі й кажуть: а що, ми все життя тепер повинні приймати ліки? Так, відповідаю, бо якщо їх не приймати, то напади будуть повторюватися.
Разом із тим хочу сказати, що від епілепсії можна вилікуватися. У нашій практиці були сотні й тисячі таких випадків. Мій вчитель Дмитро Снігурський у 1950—1960 роки дуже активно займався лікуванням епілепсії на Закарпатті, використовував різні методи. І він розповідав, що багато своїх хворих "загубив", тобто люди вилікувалися. І я за 30 років роботи невропатологом чимало хворих теж таким чином "загубив".
Звичайно, кожній людині прикро: чому це саме вона захворіла. Тому ми не тільки лікуємо таких хворих, а вчимо їх жити з цією хворобою. До речі, епілептичний напад може бути одиничним, тобто статися у людини раз у житті — від переживання, перевтоми, голоду тощо. Дуже важливо знати це тим батькам, котрі перевантажують своїх дітей різними додатковими заняттями.
У деяких випадках через чотири-п’ять років лікування препарат може бути повністю відмінений. Але такі хворі повинні дотримуватися певних правил життя: їм не можна працювати у нічний час, сідати за кермо, залізати на дерево, ремонтувати дах, пити алкоголь, самому йти в ліс, плавати у річці тощо.
— А в яких випадках при епілепсії застосовуються оперативні втручання на мозку?
— До прикладу, візьмемо десять хворих. Восьми з них ми можемо допомогти медикаментозно: у п’ятьох легка форма, вони приймають одну-дві таблетки на день, дотримуються правил і через якийсь час напади минають; двом потрібна сильніша доза, ще одному — максимальна доза або комбінація препаратів. І двоє з десяти мають такий перебіг хвороби, коли наша терапія не допомагає. Епілептичні напади у них носять форму "статусу", такий перебіг хвороби загрожує життю. Тоді й застосовуються хірургічні методи. Їх кілька напрямків. Розрізняють мозкозберігаючі методики — шунтування ліквору — та мозкоруйнуючі — деструкція осередків головного мозку, які стимулюють розвиток епілептичних нападів. Це дуже тонка операція з дуже високими технологіями. Подібна апаратура є в нашому центрі нейрохірургії, який очолює професор Володимир Смоланка. На базі центру планується проводити стереотаксичні операції. Стереотаксичну установку для проведення подібних операцій нашому центру подарував король Швеції. Володимир Іванович їздив у Данію для освоєння спеціальних хірургічних методик. Наразі створена група неврологів з відбору хворих на хірургічне втручання — це ті хворі, для котрих консервативні методи лікування не були ефективними. Найближчим часом, сподіваюся, операції будуть виконуватися в нашому центрі нейрохірургії і неврології.
— Порадьте, як надати допомогу людині, у якої стався напад, приміром, на вулиці?
— Хворих на епілепсію не потрібно боятися, епілепсія не є заразною хворобою. Якщо ви побачили, що у людини починається напад, вона дивно поводиться, не дайте їй упасти, вдаритися головою. Хворі під час нападу дуже стискують зуби і біля рота може з’явитися піна. Треба акуратно змахнути її носовичком, бо коли людина захоче вдихнути, може нею захлинутися. Після нападу може з’явитися блювота, тому хворого треба повернути трохи на бік від себе. Не потрібно трясти хворого, бо він був без тями, він не пам’ятатиме, що з ним сталося. Не треба силою відкривати рот чи утримувати язик.
Епілептиків колись називали біснуватими, вважалося, що в них вселився нечистий. І у деяких церквах з допомогою спеціальних молитов із них виганяють нечистий дух. Як ви на це дивитеся?
Епілептичні напади часто трапляються у церкві при скупченні великої кількості людей, однак ніяких містичних причин тут нема: коли багато народу, там мало кисню, задуха, провокує напад і голод, якщо людина приходить туди натщесерце. Тому радимо хворим на епілепсію утримуватися від крайнощів. Маленький сніданок важливий. Інколи напади супроводжуються криками, тоді зазвичай і кажуть, що то кричать біси, які не хочуть виходити з людини, але це знову ж таки лише реакція хворого.
Не хочу здаватися богохульником і виступати проти екзорцистів чи інших чернечих вичитувань — це дуже добре, якщо людина володіє лікувальними здібностями, а монастирі колись були й лікувальними центрами. Але акцентувати на тому, що епілепсія — це покарання за провини родичів чи за свої й т. ін., не треба. Ми живемо у ХХІ ст. Можна звертатися до монахів, до священиків за допомогою, але спочатку все ж треба прийти до лікаря. Не можна повертатися у минуле й лікувати хворих такими методами, як тоді.
— Багатьох цікавить питання, чи передається епілепсія спадково...
— У частини людей має значення спадкова схильність, хоча це доволі невеликий відсоток. Щоправда, є дуже рідкісні форми, що передаються з покоління у покоління. А загалом передається не епілепсія, а схильність нейронів головного мозку до перезбудження. Може бути схильність до метаболізму — порушення обміну речовин головного мозку, при якому накопичуються токсини, що провокують епілепсію. Багато є таких моментів, але це не значить, що така людина може мати епілепсію. І це не значить , що вона не буде щасливою. Тому не треба боятися, а слід негайно звернутися до лікаря. Можливо, дехто не одразу потрапляє до хорошого спеціаліста, але всі мешканці Закарпаття мають можливість прийти на консультацію до нашого відділення або до центру нейрохірургії. Сподіваємося, невдовзі в обласній лікарні працюватиме епілептолог. Наразі у нас діє комісія з лікарів, котрі їздять по області, вишукують цих хворих. І сьогодні є люди, котрі не знають, що існує центр допомоги епілептичним хворим, не знають, що можна позбутися нападів. А це ж одужання, це здоров’я.
РІО
Доброго дня вам я був хворий на епілепсію я з 1988 року народження в 1996 був останній приступ епілепсія пройшла сама пособі без ніякого лікування