Третій сорт

Попри міжнародні угоди й численних чиновників, українці на кордоні з іншими державами зазвичай безправні.

Новий пасок на шию українсько-румунських взаємин? І не через острів Зміїний або претензії Румунії на Буковину та Бессарабію, а у зв’язку з постійними сутичками та непорозуміннями представників румунської влади та українців, коли наші громадяни перетинають кордон. Лише незрозуміло: обмеження свободи пересування жителів України – це примхи окремих румунських прикордонників чи позиція офіційного Бухареста?

Четвертий тиждень житель закарпатського Солотвина Павло Марина намагається повернути своє посвідчення водія, яке вилучила прикордонна поліція Румунії, назвавши чомусь підробленим. Четвертий місяць щонайменше десяток солотвинців пробують довести своє право на перетин українсько-румунського кордону без образ та принижень з боку європейських поліцаїв.

Майже рік мешканець Діброви намагається притягнути до відповідальності румунських прикордонників, які побили його до втрати свідомості. Про останній випадок буде окрема стаття – зараз розмова про два перші.

Кілька телефонних дзвінків із Солотвина переконали мене, що треба туди їхати й пробувати розібратися в клубку проблем, який нагромадився в українсько-румунських взаєминах саме в пункті пропуску "Солотвино-Сігет". Почуте ж при зустрічі з солотвинцями вразило, насамперед тому, що склалося враження: українська держава чомусь дедалі лінивіше та рідше стає на захист прав своїх громадян.
"Ваше посвідчення водія – фальшиве…"

У солотвинця Павла Марини 3 липня 2010 року румунські прикордонники забрали посвідчення на право керування автомобілем: "Я їхав у справах до Сігета. На румунській стороні "фронтьєр" (представник румунської поліції) попросив мої документи, зокрема й водійське посвідчення. Відтак машину відправили на поглиблений огляд і "здогадалися" це зробити аж за дві години. Не знайшли нічого незаконного, проте заявили, що моє посвідчення водія – фальшиве, і підтвердженням цьому є відповідь на запит до Державтоінспекції у Закарпатті".

Такі слова неабияк здивували Павла, адже він їздить за цими документами з 1995 року! Чоловік попросив викликати українського консула, однак, за його словами, "…у відповідь мені прозвучало відверто недоброзичливе: "Не така ти велика шишка, аби консула викликати!" Відтак посипалися погрози: "Ми тобі зараз копанця дамо – у Тисі опинишся!"

Павло вимушено повернувся додому, звернувся одразу до Тячівського РВ ДАІ, отримав офіційного листа про те, що посвідчення водія є чинним (копії документів у редакції). Проте такий документ прикордонну поліцію Румунії не задовольнив: "Ми не віримо документам від якогось райвідділу: ви могли просто купити посвідчення, це по-перше. По-друге, не можемо прочитати його українською мовою…"

Павло переклав листа румунською, завірив у нотаріуса. Знову відніс начальникові посту – посвідчення не віддали. Звернувся до Генерального Консульства України в Сучаві, але й український віце-консул почув ту саму відповідь: має бути лист-підтвердження про легітимність документа з обласного управління ДАІ.
На час підготовки статті пан Марина так і не отримав свого посвідчення водія…
"Простояти півдоби на кордоні в черзі – звична справа…"

Наступні кілька історій мають спільний корінь. Четвертий місяць десяток жителів Тячівщини намагаються відстояти свої права громадян України перед – як це зараз модно казати – викликами Євросоюзу. "Свої прізвища називати не хочемо, бо нас і так переслідують, а після публікації можуть і взагалі "з’їсти", – розповідає мешканець Солотвина Юрій. – Кілька місяців тому з десяток українців, котрі їздили на американських мікроавтобусах, перестали впускати на територію Румунії, і при цьому прикордонників не цікавило, із якою метою ми їдемо – ведемо бізнес, маємо намір відпочити чи просто прямуємо до родичів".

Основна претензія, яку висували румунські охоронці кордону, у тому, що на автомобілях українців занадто великі паливні баки. А це вже начебто дає підстави говорити про можливу контрабанду палива з України до Румунії. "По-перше, ми нічого не приховуємо – перевіряйте! По-друге, не так нині й вигідно возити паливо в Румунію: бензин і в нас, і в них практично вирівнявся в ціні, дизпаливо коштує в середньому 9 грн, тобто різниця несуттєва, – розповідає Юрій. – При цьому нікому з нас жодного разу не висували офіційних претензій, не складали протоколів про порушення правил перетину кордону тощо. Ми їздили й на далекі відстані і цим підтверджували необхідність повних баків. Зрештою, для себе привозимо з Румунії дешевші харчі – чому б не зекономити? Не бачу в цьому жодного криміналу!"

На претензії румунських "фронтьєрів" українці намагаються довести, що мають право перетинати кордон на автомобілях, у яких виробниками передбачені баки для пального певної ємності, подають документи на самі транспортні засоби. "У мене авто, на якому завод-виробник встановив два баки місткістю 38 галонів – 144 літри. Я вже придбав готову таку машину. При цьому всім відомо, що низку автомобілів світові виробники складають саме з двома баками, і така практика дуже поширена в США, де люди подорожують на чималі відстані. Якось, коли я вже дуже сварився, мені показали погано роздрукований аркуш паперу, у якому нібито йшлося про те, що автобус моєї марки може мати лише один бак на 70 літрів. Я дуже розізлився й спеціально замовив та купив каталог, який випускається в Німеччині і яким користуються навіть українські митники при офіційній перевірці комплектацій автомобілів. Саме в тому каталозі й було чітко вказано, що на марку мого авто встановлюється бак на 38 галонів", – розказує Юрій.

Проте ні ці докази, ні паспорти на авто, ні каталоги не переконали поліцію Румунії. У них було одне заперечення: баки встановлені самовільно, і жодні докази українських громадян – не аргумент. Якогось дня солотвинцям увірвався терпець і, зібравшись десятьма мікроавтобусами, вони на знак протесту блокували пункт пропуску. Це допомогло на короткий час – уже за тиждень утиски поновилися…

"Стоїш у черзі – румунські прикордонники можуть 10 авто своїх пропустити, а на нас ніхто й не гляне. Хоча своїх пропускають навіть у час перезмінки!" – додає Павло Марина.

За якийсь час румуни попросили зняти по одному баку. Солотвинці зняли. Наступне "прохання" – перетинати кордон раз на добу. Так і зробили. Проте й цього виявилося замало: у середині весни прикордонники-румуни якось затримали сім українських авто й цілий день протримали в очікуванні на поглиблений огляд (це, кажуть солотвинці, чи не найстрашніше: на невеличкій території, огородженій 4-метровим парканом, де проводиться огляд, не працює туалет, води чи їжі купити ніде, а процедура чомусь затримується на цілу добу). На виручку друзям Юрій зібрав кількох колег, усі поїхали з порожніми баками – лише так солотвинців відпустили…

Такі проблеми у мешканців прирумунського прикордоння продовжуються й нині. Десяток тих, котрі намагалися відстояти свої права, внесли, вочевидь, до "чорних списків": тепер прикордонники щоразу проводять їм поглиблений огляд, поліція на румунській стороні теж зупиняє й перевіряє. Автомобілі цих людей переважно розсипаються і деренчать на ходу – результат кількох розбирань-збирань; один із солотвинців, Юрій Секмар, показує навіть просвердлені дрелькою дірки в м’якій обшивці машини – "…цигарки шукали!"

"Я вже три тижні не їздив за кордон – набридло вислуховувати образи від румунів: якщо ви підозрюєте, що я перевожу цигарки чи паливо – доведіть! Лише через постанову суду я буду контрабандистом, а не за словами, приміром, начальниці посту", – скаржиться ще один солотвинець Василь. "Ми зверталися до українського консульства в Сучаві, скаржилися – безрезультатно", – додає Ю. Секмар.

"До українців, на жаль, таке ставлення: "Я – все, ти – ніщо"
Із проханням прокоментувати всі ці події та порадити, що роботи людям, ми звернулися до спеціалістів. Віце-консул Генерального консульства України в Сучаві Володимир Палєсіка з приводу ситуації з Павлом Мариною зауважив, що румунський прикордонник має право перевірити всі документи, із якими українець прибуває на територію Румунії. Так він вчинив і щодо цього громадянина. Поки ж ми розмовляли, В. Палєсіка уточнив: "Ось я щойно отримав факс, який підтверджує, що посвідчення водія на ім’я П. Марини видане законно. Тому звернуся письмово до начальника пункту й підтверджу факт законності, що буде підставою для повернення посвідчення пану Марині". Віце-консул додав, що знає про всі факти утиску українських громадян, але "...якщо румунська варта не впускає громадянина України на територію своєї держави, то це суверенне право румунської сторони; якщо наш громадянин з цим не згідний, то він повинен поінформувати нас і звернутися в консульство Румунської Республіки в Чернівцях".

Загалом, зі слів віце-консула, на ділянці "Солотвино-Сігет" дуже багато проблем. В. Палєсіка: "Є певні складнощі в Солотвині. Українці перетинають кордон по кілька разів на день. Коли румунська сторона висловлює зауваження, це викликає спротив. Ми розбираємося і з’ясовуємо, що вина – 50 на 50".

Керівник Регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень в Ужгороді Світлана Мітряєва: "Якщо ми говоримо про відбирання документів, непропуск, заборону в’їзду, називання людей контрабандистами без рішення суду, то це порушення прав громадян. Цікавий нюанс: лише прикордонник ухвалює остаточне рішення – дозволити чи заборонити вам в’їхати на територію ЄС. Це реальність, за якою стоять долі десятків тисяч українців. Хоча й тут виникає питання: чомусь генконсульство видає візу, але не несе відповідальності за те, що ви стовідсотково потрапите на територію їхньої країни. І якщо співробітник цієї ж прикордонної служби країни, яка видала вам візу, не впускає вас на територію своєї держави, то цим він ставить під сумнів насамперед роботу свого консульства в Україні. Якщо ж коментувати випадки в Солотвині, однозначно скажу: коли відбуваються такі речі, офіційним представникам української сторони треба чітко на них реагувати. Бо інакше формується й відповідне ставлення до українців: "Я – все, ти – ніщо; ми – країна ЄС, ви – ніяка, і невідомо, чи будете в Європі" – як до окремих українців, так і до України в цілому". Узагалі ж, на думку С. Мітряєвої, одним із кроків вирішення цієї проблеми може стати широке інформування людей про їхні права при перетині кордону з Європою.

Консул України в Ніредьгазі (Угорщина) Ален Панов погоджується з пані Мітряєвою і додає: жоден поліцейський, прикордонник, митник сусідньої держави не має права безпідставно повертати громадян, піддавати їх заходам адміністративного впливу, а тим паче відверто знущатися з них. "У цій ситуації можу порадити одне: за свої права потрібно боротися. Позиція замовчування не є конструктивною. Сьогодні образили одну людину, а завтра – десятки. Однозначно, при відчутті, що ваше право грубо порушив чиновник-іноземець, ви можете і повинні звернутися до найближчого Консульства України, завданням якого саме і є захист прав та інтересів українців. Окрім того, при вчиненні відносно особи дій обмежувального характеру (затримання, арешт тощо) на її прохання має бути повідомлено найближче консульство. При будь-яких адміністративно-процесуальних чи кримінально-процесуальних кроках (допит, огляд, вилучення речей тощо) вимагайте надання документів, зміст яких має бути донесений на зрозумілій для вас мові. У будь-якому разі, ви можете вимагати залучити до справи кваліфікованого перекладача, а у певних випадках – адвоката".

Це, уточнює А. Панов, – поради "швидкої допомоги"; у конкретних справах, звичайно, потрібен трохи глибший аналіз. Але в будь-якому випадку треба відстоювати свої права – лише так можна домогтися поваги до себе та своєї держави.

До речі, уже багато років закарпатська влада говорить про необхідність відкриття на території нашої області консульської установи Румунії. Навіть місце розташування та будівлю для цього знайшли – у тому ж таки Солотвині. Можливо, за допомогою дипломатів і вдалося б зняти напругу, яка накопичилася на українсько-румунському кордоні…

Наталія Петерварі, Фото Сергія Гудака, Старий Замок Паланок

 

05 серпня 2010р.