Як з Ужгородського міськрайонного суду зникли кримінальні справи

Викрадення кримінальних справ із Ужгородського міськрайонного суду — одна з найгарячіших тем, що вже два місяці обговорюється в кабінетах силових структур Закарпаття. Вражає не тільки зухвалість злодіїв (подібні крадіжки — річ до цього в області нечувана), а й винахідливість, із якою вони самі подали факт злочину правоохоронним органам.

Незважаючи на резонансність події, жодних відомостей про неї поки що ніхто не оприлюднював. І зацікавлені сторони діляться інформацією з великою неохотою. В самому суді від будь-яких коментарів газеті відмовилися, представники силових структур ухиляються навіть від неофіційних розмов без диктофона, потерпілі у справах самі толком нічого не знають. Після неодноразових звернень та нагадувань обмежену інформацію газеті подала лише прокуратура Закарпатської області. Відштовхуючись від неї, а також від інших відомостей, отриманих неофіційно з достовірних джерел, і вдалося встановити загальну картину злочину.

Викрадені три справи (загальною кількістю 12 томів) перебували на розгляді в судді Ужгородського міськрайонного суду Олексія Леміша. Точну дату крадіжки встановити поки що не вдалося, відомо лише, що сталася вона під час відпустки судді, яка тривала з 16 червня по 3 серпня цього року. Згідно з внутрішніми інструкціями, суддя на період відпустки повинен здати свої справи через канцелярію у спеціальне приміщення. Однак за дотриманням правил діловодства ніхто особливо не слідкує, тим більше, що спеціальні приміщення для зберігання справ обладнані далеко не в усіх судах. Тому кримінальні справи залишилися в кабінеті О. Леміша — у шафі та сейфі, який до того ж навіть не зачинявся на ключ.

Приміщення суду охороняє підрозділ УМВС "Грифон". У робочий час охоронці контролюють потік людей, що проходить до (і виходить із) суду, перевіряти сумки чи валізи в них немає повноважень. Вночі приміщення також охороняється, утім для професіонала викрасти справи не становить особливих труднощів: охорона перебуває внизу на прохідній, кабінети суддів сигналізацією не обладнані, замки у дверях звичайні (до речі, ніяких пошкоджень на них не виявили). Не виключено, що злодії непомітно залишилися в суді на ніч, відчинили двері відмичкою, а викрадені справи обережно спустили назовні через вікно кабінету О. Леміша, який знаходиться на 5-му поверсі. Утім, це вже деталі, які не мають суттєвого значення. Набагато цікавіше інше — яким чином стало відомо про викрадення справ. Як виявилося, злодії самі повідомили про це, причому дуже оригінальним чином — одну з викрадених справ (однотомник) відправили поштою у Вищу раду юстиції (ВРЮ) з запискою — подивіться, що коїться в Ужгородському міськрайонному суді. ВРЮ звернулася в Генпрокуратуру, та — в Прокуратуру Закарпатської області, яка одразу ініціювала "інвентаризацію" в Ужгородському суді. Лише тоді й з’ясувалося, що в О. Леміша зникли ще дві справи. Одна складається з двох томів, інша — з дев’яти. Всі томи вкрадені повністю. Злодії знали, за чим ішли, адже справи знаходилися не в одному місці: вісім томів із дев’ятитомника лежали в сейфі, а один — у шафі секретаря.

Одразу після перевірки прокуратура області порушила кримінальну справу за фактом викрадення особливо важливих документів (ч. 2 ст. 357 Кримінального кодексу України). Розслідування перебуває на контролі в генпрокурора. За ідеєю ВРЮ також мала би зреагувати на цю екстраординарну подію, створивши принаймні якусь комісію, однак поки що нічого цього немає.

Що ж це за справи, заради яких злодії наважилися на таку зухвалу крадіжку?

Перша (однотомник) порушена за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу (Грабіж). Банальний злочин, підсудний за яким, до речі, переховується від правосуддя і оголошений у розшук. Жодної вигоди від крадіжки він не отримав, адже кримінальну справу, хоч і таким оригінальним чином, але все-таки повернули цілою й неушкодженою. Очевидно, що з допомогою однотомника злодії хотіли "засвітити" факт крадіжки інших справ на той випадок, якщо в суді цей факт якось намагалися б замнути. І своєї мети вони досягли.

Друга справа (двотомник) порушена за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу (Хуліганство з застосуванням зброї) та ч. 1 ст. 122 (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження). Про цей резонансний злочин повідомляли всі обласні й чимало загальноукраїнських ЗМІ — у серпні 2009 р. футболістів, що разом із сім’ями поверталися з матчу на першість Ужгородського району, на трасі заблокували кілька машин із "групою підтримки" команди-суперниці. Хулігани на очах жінок та дітей жорстоко побили футболістів битками. У справі семеро потерпілих і троє підсудних. У їх числі — раніше судимий екс-депутат сільради, а також власник одного з ужгородських нічних клубів. Свою вину вони не визнають. Кримінальна справа тривалий час лежала без розгляду, по ній із цього приводу навіть була скарга у Вищу раду юстиції. Як повідомив авторові матеріалу один із потерпілих, останнє судове засідання відбулося понад два місяці тому і з тих пір ніхто нікого нікуди не викликав. Про викрадення справи потерпілий дізнався від журналіста.

Нарешті третя, найсерйозніша справа (дев’ятитомник) порушена за ст. 365 Кримінального кодексу (Перевищення влади або службових повноважень) відносно діючих працівників міліції. Підсудних троє — співробітник УБОЗу та двоє співробітників відділу боротьби з торгівлею людьми УМВС у Закарпатській області. Один із них свого часу був задіяний у охороні відомого "ужгородського киянина", що має відношення до Конституційного суду України. У справі два епізоди: у 2006 р. міліціонери після сварки садистськи побили битками охоронця дискотеки (до речі, колишнього міліціонера). А у 2007 р. в Перечинському районі познущалися з місцевого мешканця — хлопця спершу жорстоко побили, потім відвезли в ліс, де катували, прикладали до голови пістолет, погрожуючи розстрілом, словом, "розважалися", як це вміють теперішні міліціонери. Слідство проводила прокуратура області. Після порушення кримінальної справи правоохоронців арештували й відсторонили від роботи, однак згодом суд скасував ці постанови і підозрювані (а затим і підсудні) повернулися до виконання своїх повноважень. Цікавий факт — ще на початковій стадії розслідування у справі виявився замішаний суддя О. Леміш. Його помічник (котрий є родичем одного з заарештованих міліціонерів) намагався вплинути на слідство, козиряючи своїм посвідченням. Закінчилося це тим, що відносно помічника судді склали протокол про корупцію, після чого він змушений був розпрощатися зі своєю посадою.

Кримінальна справа перебувала в суді вже три роки — із жовтня 2008 р. Протягом останнього року все, що робив суддя — розглядав клопотання, не приступаючи до розгляду по суті. Підсудні свою вину не визнають.

Що значить зникнення справ у процесуальному смислі — одразу й не скажеш. Подібних прецедентів на Закарпатті ще не було. Відновити кримінальні справи (які, найімовірніше, вже знищені) надзвичайно важко. Не виключено, що доведеться починати слідство спочатку. Зрозуміло одне — тепер потерпілі та підсудні у двох справах чекатимуть на справедливий вирок дуже й дуже довго.

У самому суді зникнення кримінальних справ не коментують. Олексій Леміш, із котрим зв’язався автор матеріалу, порадив звернутися до голови суду В’ячеслава Домніцького. Той у свою чергу повідомив, що перебуває у відпустці, й порекомендував звернутися до виконувача обов’язків голови Ужгородського міськрайонного суду Ігоря Семерака, котрий від коментарів відмовився.

Викрадення справ сталося у невдалий для В. Домніцького час — його повноваження голови суду якраз закінчилися, а обставини злочину (неналежне зберігання справ, які роками лежать без руху, скарги у ВРЮ, викрадення, про яке стало відомо лише завдяки самим злочинцям, тощо) є яскравою ілюстрацією того "порядку", який панує в Ужгородському міськрайонному суді.

Володимир Мартин, "ДТ"

 

01 жовтня 2011р.