"Хочемо жити в Україні, адже тут не гірше, ніж в Європі"

Замість рідної домівки – 15 квадратних метрів гуртожитку, замість рідної школи – заклад із незвичною мовою, замість друзів із двора – діти з усього світу з нелегкою долею. Саме так можна охарактеризувати дитинство тих, які виросли у центрі тимчасового проживання осіб для очікування на статус біженця, що знаходиться в Мукачеві. Фактично, цей заклад став їхнім домом, врятував від жахіть війни та насилля. Щоправда, що буде з ними далі – невідомо…

У центрі проживання осіб для очікування на статус біженця в Мукачеві перебуває 59 осіб. Половина – діти, 8 із них – без супроводу дорослих. А ще двоє народилися в притулку. І в кожного своя трагедія. Зокрема родина Мухамед із Сирії живе тут уже 11 років. Дитинство 6-х їхніх дітей пройшло в притулку.

Як розповіла 16-річна Фалка Мухамед, це, звісно, важко, але краще, ніж у країні, де невідомо, чи ти доживеш до наступного дня. "Тут добре, – зізналася дівчина. – Можна спокійно спати і не думати, що в будь-який момент на тебе впаде бомба чи хтось украде. А ось у Сирії після 6-ї години не можна виходити на вулиці…" За словами Фалки, їхня родина подалася шукати кращої долі через політичну нестабільність у рідній країні. Вийшло так, що залишилися на Закарпатті. Батько змушений був повернутися, а його родина чекає в Мукачеві на статус біженця уже 5 років. Як розповідає мати Фалки Ісмахам, яка за цей час устигла вивчити російську, від чоловіка досі жодної звістки. А в Сирії знову політичні негаразди та війна. "Кажуть, там погано – все дорожчає, їжі майже нема, крадуть дітей, особливо дівчат, – зауважила жінка. – Коли лягаєш спати, щоразу згадуєш своїх родичів. І думаєш, чи живі вони, чи ні. Додзвонитися важко – потрібно два-три дні". На історичну батьківщину сирійці не поспішають. Планують залишитися… в Україні.

"У принципі не бачу різниці між Європою та Україною, – зізналася Фалка. – Тому залишуся. Звісно, починалося наше українське життя важко. Але потім звикли. Зараз навчаюся в 10-му класі ЗОШ №16 м. Мукачева. Після закінчення хочу піти вчитися на журналіста. Моїм сестрам і братам тут також подобається. Дві сестрички ходять у другий клас, інші двоє – у восьмий".

А ось 23-річний Алі ЧАРГА з Сомалі не хоче, аби його діти тут жили. "Я нічого не роблю, тільки їм та сплю. А мені хочеться працювати, заробляти, щось планувати, просто нормально жити! Ми думали зняти квартиру, а нам сказали: "Ви – чорний, господиня проти", – розповів сомалієць. – А тим більше, коли дізнаються, звідки я родом. Боюся, моїм нащадкам "світить" таке саме ставлення. Багатьох дітей із притулку в мукачівських школах їх однолітки обзивають чорними чи циганами. Хочу десь в Угорщину чи Новергію". Сам Алі втік із Сомалі, де триває постійна війна, і вже три роки живе у вищезгаданому центрі, чекаючи милості української влади. Щоправда, є в його тутешньому житті приємні моменти. На Закарпатті знайшов свою половинку – теж сомалійку "у вигнанні". Від 17-річної Ханни Абдул Азіз в Алі народилися син та донька, які матимуть право на українське громадянство.

Проте принаймні в двох сомалійських дітей є батьки, а ось у 5-х неповнолітніх мешканців притулку їх нема. Як розповів заступник директора притулку для тимчасового розміщення біженців в Закарпатській області Петро РОСОЛА, це діти з Афганістану, Сомалі, Сирії. "Наша держава піклується про них, адже їм поки нікуди дітися, – пояснив він. – Крім того, допомагає Данська рада, з якою ми заключили договір. Завдяки цьому дітки вчаться в школі, додатково вивчають українську мову та музику, а ми їх забезпечуємо хорошим харчуванням". За словами П. Росоли, їм навіть організовують цікаве дозвілля: походи в кіно, театр та інші туристичні поїздки. "Робимо все, щоб ці діти змогли адаптуватися в наше суспільство та не відчували себе вигнанцями".

Усі ці люди чекають одного – необхідного документа від української влади. Та Київ не поспішає – загалом статус біженця отримує ледве 5% прохачів. За весь час незалежності нашої країни на Закарпатті його надали 35 іноземцям. І все ж, відтепер отримати статус біженця стане легше. Це дозволяє новий Закон "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Із липня 2011-го розширили перелік умов, за яких надається захист, а також коло осіб, на котрих поширюється дія документа.

І цим скористалися цьогоріч уже 45 осіб із Сомалі, Афганістану, Іраку, Сирії. Це менше, ніж у попередні роки, адже у 2007-му таких було понад тисячу. Експерти пояснюють це зменшенням обсягів нелегальної транзитної міграції через Україну, посиленням безпеки кордонів Європи, зниженням попиту на робочу силу. Проте в притулку і далі з’являються біженці. Адже попри всі нові закони, війни триватимуть, і люди тікатимуть у пошуках кращого життя.

Дмитро ГОНЧАР, "Закарпатська правда"

 

26 листопада 2012р.