Михайло Бабидорич «скликав» за стіл бійців журналістики

Гідне відзначення професійного свята! Мабуть, це – головне враження від круглого столу, ініційованого відділенням журналістики УжНУ «Михайло Бабидорич: творча особистість на зламі епох». Його провели напередодні Дня української журналістики у приміщенні, де зазвичай, відбуваються засідання вченої ради вишу.

 

Відкрив та завершив зустріч ректор Володимир Смоланка. Нехай не надто чисельне, але якісне за складом товариство, а увійшли до нього корифеї закарпатської журналістики, її сьогоднішні бійці і майбутні зірки, нині – студенти відділення, більше 2-х годин ділилися спогадами, обмінювалися думками з приводу сьогоднішньої ситуації в медіа-просторі, висловлювали пропозиції щодо того, як змінити його якісно. Не претендуючи на стенографічне відтворення журналістського діалогу, зупинимося на тезах, які, можливо, зацікавлять ширше коло…

Сергій Федака, професор, володар премії імені Михайла Бабидорича, 2014 рік

Історик, навіть маючи такі різнобічні захоплення, як їх має Сергій Дмитрович, усе ж найбільше уваги приділить, власне, історії. Надто, коли тема його виступу означена так «Літописець доби», а час виступу вкрай обмежений. Зрештою, саме завдяки цьому почнемо із бібліографічної довідки від Сергія Федаки.

Михайло Бабидорич народився 1923 року у селі Тур’я Поляна на Перечинщині. Одразу після закінчення російської гімназії в Ужгороді став членом партизанського руху. Брав участь у створенні молодіжної організації, згодом – ЛКСМУ, об’єднавчих процесах – став делегатом І-го з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України. З 1946 року почав працювати у газеті «Закарпатська правда», якій віддав 53 роки життя, пройшовши шлях від кореспондента до заступника головного редактора.

Юрій Бідзіля, завідувач кафедри журналістики УжНУ

Найбільш вагома постать в новітній журналістиці – щонайменше такою вважає особу Михайла Бабидорича сучасний науковець. Адже «злам епох», винесений у назву зустрічі – не лише красива метафора, а чітке визначення інформаційного простору, у якому на зміну 50-ти україномовним виданням чехословацького періоду прийшли 2 газети, які видавалися у жорстко цензурованій радянською пропагандою системі. Тим не менше Бабидоричу і за таких обставин вдалося зберегти індивідуальність, здолати різножанровість, довести коректність у подачі фактажу. 

Віктор Дрогальчук, викладач кафедри журналістики УжНУ

Через факти непростої біографії вирисовується непересічна людська особистість, з майстерно творених матеріалів постає справжній фахівець. Усе ж жива пам»ять зберігає ті якості, що їх неможливо вичитати чи проаналізувати, досліджуючи рукотворний спадок. Віктор Дрогальчук – той, хто таку пам’ять зберігає, пропрацювавши з Михайлом Бабидоричем не один рік пліч-о-пліч. Фаховий менеджер: будь-яке завдання, поставлене перед Бабидоричем-керівником, виконувалося чітко, вчасно і якісно. Досконалий мачо: завжди коректний, доглянутий, чуйний, він притягував погляди і увагу, де б не з’явився, при цьому не даючи крихітного приводу сумніватися у порядності вчинків і помислів. І нехай у ті, непрості часи ані «менеджер», ані «мачо» не входили до лексичного журналістського запасу, справжня легенда залишається такою, лише відповідаючи вимогам кожного наступного періоду!

Олександр Гаврош, журналіст, письменник

         Усе ж Михайло Бабидорич увійшов в історію закарпатської журналістики не лише завдяки менеджерським здібностям та фаховим якостям. «Школа майбутнього журналіста», в якій Михайло Іванович був ключовою фігурою, виростила не одну знану нині особистість у журналістському просторі: Віталій Жугай, Марія Маєрчик, Мар’яна Попович, Катерина Любка – ці прізвища є справжнім брендом, викоханим і зрощеним у школі «Закарпатської правди». Олександр Гаврош – письменник, сценарист, журналіст – один із тих, першими кроками якого полем красного слова  опікувався Михайло Бабидорич. Олександр каже, що наступне, після закарпатської школи журналіста навчання на факультеті журналістики дало йому не більше, аніж стажування у майстер-класі Бабидорича, яким де-факто була «Школа майбутнього журналіста» при обласній газеті «Закарпатська правда».

Загалом же, усі співрозмовники, саме так варто називати учасників зустрічі, яка лише подекуди мала форму монологу, визначали час, у якому працював і творив Михайло Іванович і більшість із них, як непростий. Що очевидно! Іван Мешко, колишній декан економічного факультету, почесний громадянин Ужгорода, багаторічний друг Бабидорича, переконаний: спадщину публіциста варто ділити на 2 частини, з яких одна – матеріали, написані на замовлення та ті, що їх він писав за покликом серця! Драма людини, яка повинна старанно фільтрувати кожне слово, зважувати кожний крок. Мабуть, через це, а ще – через походження із селянської, але (який жах!) заможної родини, Михайлові Бабидоричу не вдалося повністю реалізувати свої багаточисельні таланти, вважає Іван Мешко. І в цьому – його найбільша драма!

Для того, аби драми минулого не повторювалися в прийдешньому, варто зробити чимало! Зокрема, створити бібліографію публіциста, а до неї можуть увійти кілька тисяч публікацій, книжки, підручники. Щонайменше, раз на рік, напередодні фахового свята проводити такі круглі столи, за якими згадувати, ділитися спогадами, а головне – думати, як працювати і що робити далі. А слухати і цього дня було кого: окрім вище згаданих, до спілкування приєдналися колишні «закарпатці» Іван Тегза, Віра Копейко-Туряниця, нині американці Петро і Люба Часто, журналіст Михайло Папіш, Степан Біляк, донька Михайла Івановича - Валентина Бабидорич…

І на завершення, мабуть, слід сказати, що цього разу мова йде не лише про спогади, але й про справжню пам’ять. За ініціативи Віктора Дрогальчука скульптор Михайло Белень виготовив меморіальну дошку Михайла Бабидорича, яку встановлять за адресою вул.Ракоці, 16 в Ужгороді саме у професійне свято журналістів – 6 червня. І, як переконують фахівці, вона стане першим пам’ятником нової епохи на знак пошани журналіста. Його колеги переконані: найдостойнішого із них!

Валерія Громицька для Ужгород.net

 

 

06 червня 2014р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів