«Залізний капітан» київського «Динамо» (ФОТО)

Мабуть, небагато знайдеться сіл в Україні, де виросло одразу декілька знакових для вітчизняного футболу постатей, та ще й двоє капітанів «брендових» команд! Саме до таких населених пунктів належить Чинадієво Мукачівського району Закарпатської області. Звідси вийшли, зокрема, Василь Козик, відомий за виступами в командах «Колос» (Полтава), «Десна» (Чернігів), «Карпати», «Приладист» (Мукачево) та як арбітр другої й першої ліг, а також майстер спорту СРСР Володимир Плоскіна, котрий зажив слави капітана одеського «Чорноморця», тренера-селекціонера, установив ряд клубних рекордів. Але найяскравішим залишається ще один капітан, без перебільшення легендарний гравець. Це – В.Турянчик, майстер спорту й заслужений майстер спорту СРСР. 

Василь Юрійович народився 17 квітня 1935 року. І мабуть, у футбольній колисці. Бо зі шкіряним м’ячем у майбутньому не розлучався ніколи. 

Як зазначав свого часу відомий літописець закарпатського спорту Василь Федак, першим обдарованого юнака помітив заслужений тренер УРСР Кароль Сабов. В.Турянчика в 1953 році ввели до складу збірної школярів Закарпаття, яка успішно представляла область на всеукраїнських змаганнях. А вже за рік  уболівальники побачили футболіста в лавах ужгородського «Спартака». Крім останнього, у кар’єрі неперевершеного закарпатця були різні команди – «Червона зірка», «Іскра» (Мукачево), львівські ОБО та СКА «Верховина» й «Говерла» (Ужгород); однак найдовшими й найяскравішими стали виступи за київське «Динамо» в 1959 – 1969 роках.

Упродовж тривалого футбольного життя нинішній ювіляр випробував себе практично на всіх позиціях, крім воротарської, а найбільше запам’ятався як захисник. Московський статистик Андрій Яковлєв зазначає, що В.Турянчик добре грав головою, був фізично сильним, виносливим і високодисциплінованим футболістом. Його самовіддача, настирливість, сміливість на полі просто вражали. Невипадково за бійцівський характер Василя Юрійовича називали «залізним», «одним із найяскравіших захисників в історії радянського футболу». А ще – «хвилерізом» – за використану тактику в обороні, коли виступав попереду центральних захисників і першим ставав на шляху атаки суперника. При цьому сам забивав. І не просто голи, а вирішальні! Так, наприклад, було в півфіналі Кубка СРСР у матчі з мінськими одноклубниками. А що вже казати про перший «золотий» гол київського «Динамо» у ворота московського «Торпедо». Красиво відзначився, через себе. Це при тому, що в той, 1961-й, рік перехворів жовтухою і лікарі взагалі радили завершити кар’єру. 

В.Турянчик забив і 800-й гол київського «Динамо» в чемпіонатах, тричі входив до списку 33 кращих футболістів колишньої Країни рад, чотири рази ставав чемпіоном Радянського Союзу, тричі – срібним призером, двічі вигравав Кубок СРСР. Загалом у чемпіонатах провів майже 310 ігор і став автором 12 голів, із них 2 – у Кубку. Про вагу провідного гравця для головної команди республіки говорить і такий факт: 1968 року Василь Юрійович провів за київське «Динамо» практично всі матчі, а тоді команда стала чемпіоном країни й випередила найближчого переслідувача – московський «Спартак» – на цілих 5 очок! А ще легендарний футболіст увійшов до списку 100 гравців України, котрі за команди УРСР провели найбільше матчів у вищій лізі чемпіонатів колишнього Союзу. 

…Французький письменник кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Ромен Роллан писав, що «герой – це той, хто робить те, що може. Інші цього не роблять». Мабуть, ці слова доречно сказати й про В.Турянчика. Услід за відомим закарпатським спортивним журналістом Василем Гаджегою «залишається тільки дивуватися, як протягом досить тривалого часу Василя Юрійовича вперто «не помічали» наставники збірної країни», хоч за різні її команди (молодіжну, олімпійську, другу) він усе ж неодноразово виступав.

Працював Василь Юрійович і на посадах тренера, тренера-селекціонера, начальника команди, віце-президента відповідно в «Кераміку», «Карпатах» (Мукачево), «Говерлі», «Закарпаття» (Ужгород). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та іншим нагородами.

Мені неодноразово доводилося брати інтерв’ю й коментарі у Василя Юрійовича. Його завжди вирізняли любов до футболу й рідного краю, людська скромність. Уславлений ветеран розповідав і про улюблене захоплення – полювання, і про своїх онуків, завжди радо ділиться спогадами… Хочеться, щоб так було ще багато-багато років. 

Многая і благая літ Вам, Василю Юрійовичу!

Володимир Тарасюк

 

 

17 квітня 2015р.