Щоб нікому в голову не приходило привласнити собі шматок кордону, бюджетні потоки, право судити і розправлятися...

Чим добре Закарпаття - так це стабільністю. Змінюються президенти, режими і назви на місцевих партійних офісах, одне не змінюється: прізвища. І кордон, який заклично і безсоромно розкинувся. За таке щастя доводиться платити - іноді стріляють. Але виключно в рамках зміцнення стабільності.

Цікаво прореагувала на перестрілку в Мукачеві біля спорткомплексу «Червоний дракон» місцева мешканка на своїй сторінці у фейсбуці (орфографія і пунктуація оригіналу): «вобще я надіюсь, що головні винуватці сьогоднішнього "свята" всьотаки поділять свій контрабас і ми далі будемо жити мирно, дружно і разом - як і до цього. Бо як би ми не срались, бились і тд - свій за свого завжди горою». Ось же вона в чистому вигляді, місцева нев'януча цінність - стабільність. Найбільш приголомшливе, що мрію про щасливий переділ контрабанди і подальший мир серед своїх таким чином висловила заслужена активістка волонтерського руху Тетяна Дюрдь, за всіма параметрами - борець за нову Україну. Юна зовсім, а яка патріотка краю!

У стражданнях народу за Україну є дві складові, які перебувають у складних взаєминах. По-перше, це боротьба проти держави, по-друге, це боротьба за державу. Влада вічно всюди тиче свою невмиту жадібну морду, може і боляче хапнути, а, бувало, і з'їдала. Як не дати по цій морді? І забрати в неї шматок - доблесть. Але тут же надцінність незалежності вже в рамках неньки, вище прапор і гімн зі сльозою. Це - за державу. Свою державу.

Перше, яке морда, вважається чужим, але це не дуже справедливо. Тому що його представники - плоть від плоті народної. І коли депутат на прізвисько Блюк, володар багатої біографії, представляє парламентську групу із забійним назвою «Воля народу», то в цьому лише відома міра кпини і величезна міра правди. Ось і Таня Дюрдь вважає Блюка і Балогу - своїми. Зрештою, відчуження від держави можливе, тільки якщо воно своє, чуже ж і так чуже.

З вимріяною державою теж не так просто. Ідеально, щоб за найвищими європейськими стандартами, але на довгому шляху до ідеалів, непогано б кума мати на митниці або друга в Правому секторі. Для більшої впевненості в завтрашньому дні.

Ось ця складність, неоднозначність ставлення до держави дуже допомагає жити одним українцям, але сильно заважає жити іншим, а в результаті і всім разом. Нам би стати простішими, наївнішими, без розважливого прищура. Щоб держав України було не дві, погана і своя, а одна. Максимально маленька - не за територією, а за масштабами втручання в наше життя, компактне і зручне. При цьому дуже сильна, щоб нікому в голову не приходило привласнити собі шматок кордону, бюджетні потоки, право судити і розправлятися. А якщо і буде спадати така думка, то щоб поруч з нею незмінно поселявся страх: дізнаються, знайдуть і покарають.

Леонід Швець,  Контракти