Ратушняк не звик застосовувати інтелект у розв’язанні конфліктів, а дипломатичність - не найсильніша риса його характеру

Сергій Ратушняк – персона, відома не лише закарпатському соціуму. Не надто перебірливий у політичних симпатіях (його називають рекордсменом у зміні політичних брендів радикально різних ідеологічних спрямувань), він залишається вірний обраній на зорі української незалежності ліберальній лінії агресивного обстоювання власних матеріальних інтересів і епатажному способу висловлювань.

Із свого, вкрай насиченого минулого сам Ратушняк акцентує на навчанні в КПІ, де він, відповідно до запису на власній сторінці у Фейсбук, вивчав (увага!) піротехніку і балістику.

Така пристрасть до засобів нападу та захисту, схоже цілком виправдана. Судячи із непростого політичного і життєвого досвіду, Сергій Миколайович не звик застосовувати інтлект у розв"язання конфліктів, а дипломатичність - не найсильніша риса його характеру. Отож:

- 27 травня 2002 - побив тодішнього голову Фонду приватизації та управління майном Ужгорода Василя Маргіту. Відповідно до акту судово-медичного обстеження, у глави Фонду були виявлені тілесні ушкодження, кримінальну справу не порушили.

- 17 травня 2003 увірвався в кабінет депутата ужгородської міської ради Станіслава Пономарьова і завдав тому тілесні ушкодження.

- 12 листопада 2003 у С. Ратушняка сталася бійка з начальником управління туризму і курортів Закарпатської ОДА Сергієм Слободянюком.

- 15 грудня 2003 виник конфлікт навколо ужгородського ринку на вулиці Краснодонців. Сергій Ратушняк привіз із Києва близько 30-ти бійців з охоронних агентств, які вчинили напад на адміністративне приміщення ВАТ "АТП 12107", що входить в ринковий комплекс. В результаті нападу двоє співробітників АТП отримали тяжкі тілесні ушкодження. В одного з них була зламана нога.

- 29 грудня 2003 Сергій Миколайович побив двох відвідувачів ресторану "Жеглов" - директора ужгородської приватної стоматологічної клініки "Натадент" Іллю Ковальова і його дружину, матір новонародженого. 

- 1 вересня 2005 на пл. Жупанатській Сергій Ратушняк дістав з авто бейсбольну биту і почав з нею ганятися за перехожими. В результаті йому вдалося двічі вдарити битою хлопця. Потерпілий із відповідною заявою звернувся до міської прокуратури.

- 23 жовтня 2005 у потязі "Київ-Ужгород" побив тодішнього начальника управління внутрішньої політики Закарпатської ОДА, голову обласної організації Народного Руху України Володимира Піпаша та колишнього начальника одного з управлінь ОДА Іштвана Цапа.

- Брав участь депутат і в захоплення офісу ринку на площі Корятовича в Ужгороді, де бився з міліцією і розбив службову відеокамеру . До слова, сумнозвісне з"ясування стосунків методом підпалу машин також пов"язують із цією колоритною фігурою…

Список сумнівних бізнесових успіхів пана Ратушняка може зайняти ще більше місця. Приміром, ліквідація історичної аптеки у центрі міста, перетворення міського басейну на приватну власність, тощо. Пам"ятаймо і про територію перед облмуздрамтеатром, яка перетворилася на три приватні ділянки… Що ми там побачимо? Правильно! Черговий металево-скляний "шедевр" розповсюдженої мережі "оренда". До слова, саме цей вид бізнесування і становить левову частку доходів Ратушняка, щоправда, об"єкти рантьє реєструє, як правило, на прізвища родичів. Отож, завдяки специфічному розумінню Ратушняком містобудування, Ужгород отримав чимало незрозумілих архітектурних комплексів і ще більш не зрозумілих перспектив. І саме їх Ратушняк, у випадку обрання, і буде реалізувати.

Ужгород, зважаючи на його вибір, не надто переймається долею Молочарні, аптек і низки не надто відомих ділянок і об’єктів. Натомість він, Ужгород, зробив ставку на безапеляційного обстоювача чистоти православної віри і білої раси. Згадаймо призабутий конфлікт із журналістом вже тепер Нового каналу, після побиття мером дівчини-агітатора, в якому Сергій Миколайович аж надто емоційно реагував на національність нинішнього прем’єр-міністра. Слід віддати належне, аж надто толерантний український суд не побачив у цьому порушення.

Остання історія із надмірною турботою Ратушняка про епідеміологічний стан у рідному місті і його щиру зневагу до людей із іншим кольором шкіри (скандал навколо басейну, до якого не пустили індусів-студентів) наробив чимало ґвалту у вітчизняних, та й не тільки, ЗМІ. Знову ж таки, зважаючи на результат 25 жовтня, ця турбота виявилася не зайвою… Та й окрім медійного ґвалту подібні «закидони» його ініціатору жодного клопоту не додали.

А отже, ці два випадки підштовхнули Миколайовича до обрання ще одного, сумнівного в етичному сенсі, але схоже, безпрограшного передвиборчого гасла: «Не дамо керувати Ужгородом галицько-бандитському клану!». 

Та все ж, за сталою для Ужгорода традицією: «що» б він не обирав, він все одно обирає Ратушняка. Зрозуміла риторика, неадекватна експресія, відверте хамство, з"ясування стосунків за допомогою кулаків, приниження опонентів, демонстративне зловживання службовим становищем і повна безкарність – це, схоже, саме ті риси, яким довіряє пересічний ужгородець, охоплений стокгольмським синдромом, щодо незмінно присутнього в його історії Ратушняка.  Заручник таки звик до свого захоплювача і ототожнив себе з ним, виправдавши… А може, все-таки ні?

Петро Ковач для Ужгород.ін.