СЕЗ «Закарпаття» — народна втрата чи перемога закарпатських і київських централістів?

Коли «верхи» перестануть красти і об’єднаються в інтересах народу — буде лад. А коли ж, навпаки, об’єднається народ — буде велика біда. Вищі курси НКВС Марічка не закінчувала, родичів у Ізраїлі не мала, а говорила діло. Недарма ж подібні тенденції визріли і в еліті.

Це показала недавня обласна наукова конференція «Статус спеціальної самоврядної економічної території для Закарпаття», ініційована головою громадської організації «Закарпатський край» та представником на теренах області нової партії захисту прав людини Василем Кузьом.

Тема дотикалася до погубленої свого часу наступом різних ворогів (на Україні без них неможливо) СЕЗ «Закарпаття» і йшла далі — до встановлення самоврядності на економічному рівні. Для світу — це звичне і давно апробоване діло, а ми дивимося на нього й досі, як курка на перше яйце.

Василь Кузьо у виступі мовив, що «розширення економічних повноважень Закарпаття цілком може бути вирішене через прийняття Верховною Радою відповідних законодавчих актів, чи внесення змін в діючі, щодо надання спеціального економічного статусу для Закарпаття. І головним таким уже існуючим актом повинен стати Закон України «Про статус Закарпатської області як спеціальної самоврядної економічної території». Цей статус повинен передбачати, що громада області в особі представницького органу — обласної ради — отримає право здійснювати нормативне регулювання з питань: 1) використання природних ресурсів; 2) лісів; 3) сільського господарства; 4) меліорації і кар’єрів; 5) громадських робіт, ремесел та промислів; 6) містобудування і житлового господарства; 7) туризму і готельного господарства; 8) природних та історико-культурних заповідників, національних парків; 9) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 10) полювання і рибальства.»

Найголовнішим, що дасть розвиток краю і його населенню, є передбачення статусом спеціальної самоврядної економічної території ключової можливості, «щоб до місцевих бюджетів області безпосередньо платниками, включаючи трубопровідний транспорт, митні, банківські та фінансові установи і т.п. перераховувалося від 75 до 100 % різних податків і зборів, у тому числі й рента за природні ресурси, які справляються відповідно до чинного законодавства за результатами їх діяльності та надання послуг на території області. На даний момент більшість із цих коштів відбирається в регіонів.»

Професору Ужгородського університету Василю Химинцю було прикро, що з радянських часів за дивовижним Закарпаттям закріпилася прикладка — дотаційний регіон. Цьому ж, на його думку, легко запобігти, якщо вповні задіяти ресурсний, транспортний, рекреаційний та кліматичний фактори. Не дає цього зробити недосконала забюрократизована правова база. Наслідок — у лісопереробній галузі за влади Рад працювали 52 тисячі чоловік, а нині від сили чотири тисячі. Винне в цьому й те, що область ніколи не мала концептуальних підходів до свого соціально-економічного розвитку. Владні структури деградують. Влада думає про свій рейтинг, а не про розвиток в інтересах громади.

Професор цього ж ДВНЗ Іван Мешко глобально сказав про «еволюцію цілого світу в практично невідомому напрямку». Адже «практична думка спрямована не на реальний, а на віртуальний світ — банкноти, цінні папери», В Україні, на думку шановного науковця — історика та економіста, ситуацію змінить лише поправка в Конституції, що «податок знімається в джерелі доходу».

Це, мабуть і є ключовим моментом цієї конференції.

Директор Закарпатського регіонального центру інвестицій і розвитку Василь Матій виступив проти мислення, загрузлого в реанімації старих законодавчих актів:

—Є в Україні «Закон про індустріальні парки». Останні може створити будь-яке село чи район. Не СЕЗ, що звучить на рівні матюка, а «індустріальний парк». Чим погано? Головне ж продуктивна суть явища для нашої людини. Тим більше, що в Закарпатті можна створити з великим ефектом транскордонні індустріальні парки. Але аж 12 відсотків від можливого було звернень від краян у Фонд інвестиційного розвитку, де наразі сконцентровано три мільярди гривень для реалізації реальних проектів на місцях стосовно індустріальних парків. Ця пасивність іде від того, що в Закарпатті стало традицією займатися політичною тріскотнею, а не наповненням бюджету.

Оставмо ж сон глибокий. Тим більше, що на зібранні був присутній і автор монумента автору цього вислову Михайло Белень. Академічний скульптор, який обіцяв доплатити за одну зі статей про нього ще 100 гривень при правильному Божому збігу економічних обставин. Я був радий, що економіка якось і мене торкнула теплим фінансовим крилом. «Буду багатим!» — заспівала душа, як заслужений академічний Закарпатський народний хор.

Індустріальні парки індустріальними парками, а голова Фонду захисту прав громадян Литовської Республіки Стасис Каушиніс розповів, що на теренах його батьківщини з максимальною ефективністю діють сім СЕЗ. Сумніватися в цьому не доводилося. Як говорили французькі мушкетери: «Нема такого імені, яке не можна було би прославити!»

Тож головне працювати, а не влаштовувати безглузді розбори на мотиви Герцена — «Хто винен?» Цебто, «місцеві» чи «київські». Один із достойників на конференції сказав, що запитував у Києві в нашого зоряного краянина Віктора Пинзеника, чому не допомагає запустити вже прийняті законодавчі акти щодо нашого краю. «Не дають», — відповів йому Пинзеник, маючи на увазі «київських». А ти, Вікторе, не там? Повернися в знак протесту до рідного Чорного Потоку, відкрий кафе «Хеппі Ленд Рутенія», забезпеч у ньому реальну зайнятість двох удовиць, не протирай у столиці штани. Ти ж СВІЙ! Але… Тема того, чому закарпатці так прагнуть ввійти в сфери осоружних київських узурпаторів і бути з ними навіки разом, цілком може стати темою наступної науково-практичної конференції в готелі «Дружба». І по дружбі її мають провести інші люди — керівники держави минулі та теперішні. Або й очільники штату Закарпаття. Діючі або просто наявні на штатних місцях нашого штату.

Василь ЗУБАЧ.