Закарпатська спадкова майстриня з лозоплетіння створює вироби на Хмельниччині
Марія Дівинець 36 років створює вироби з лози. Свої знання, каже, перейняла в дитинстві від бабусі в рідному селі Іза Закарпатської області. Нині майстриня живе і творить на Хмельниччині.
Процес перетворення лози на декоративний кошик бачила команда Суспільного Хмельницький.
«Мені було вісім років, коли мене бабуся навчила кошики в'язати».
Марія Дівинець – спадкова майстриня з лозоплетіння. З лозою, каже, працює 36 років і за цей час втратила лік виробам, які сплела. Свої знання вона здобула в рідному селі Іза Закарпатської області, де споконвіку робили вироби з лози. Як популяризували ремесло, знає із переказів бабусі.
"Якось забрів до нас чоловік, який умів це робити. І коли він це робив потайки від усіх, були такі люди, які підглядали за ним у щілинку. Отак один, другий, третій і навчилися, а потім пішло вдосконалення", – розповідає Марія.
За словами майстрині, лозу потрібно мочити, тоді вона стає еластичною та краще піддається у процесі роботи. Суспільне Хмельницький
Майстриня готується до створення декоративного кошика. Для цього, каже, їй потрібна лоза, вода і кілька інструментів – ніж, секатор і шило. Майстриня бере завчасно виготовлену основу для майбутнього виробу і розпочинає плетіння. Лозу, каже, потрібно мочити, щоб вона була мокра, еластична, і краще піддавалася у процесі роботи.
Для виробу жінка використовує кілька видів лози природних кольорів: "Це весняна лоза, її заготовляють, коли на деревах з’являються листочки і квіти. Це варена лоза, вона заготовляється восени, коли вже лист спаде з верби".
Далі майстриня сортує лозу за довжиною. Каже, більша знадобиться для того, щоб було краще заплітати: "Дивимося, чи вона ніде не сплющена, щоб потім не міняти в напівготовому виробі".
Посортовану лозу Марія Дівинець виплітає навколо основи. За лічені хвилини майстриня показує кругле дно майбутнього декоративного кошика та прибирає все зайве. Потім загострює лозу ножем, щоб легше було працювати з нею: "Тепер ми будемо робити красу. Щоб нам відтіняло, ставимо два білих і один кремовий, згинаємо під основою, тому що нам треба буде робити, як тарілочку".
Майстриня закріплює лозу в основі. За потреби змочує матеріал, який швидко пересихає на свіжому повітрі, та виплітає лозою мереживо. Коли плетіння готове, Марія Дівинець прибирає все зайве, вирівнює візерунок і надає виробу форму. На завершення майстриня робить на основі вінок.
У кожен виріб, каже жінка, вона вкладає душу і найкращі побажання тому, хто ним користуватиметься.
-->
До теми
- Колись, у мирному житті, він був фотографом і працював на телебаченні. Знімав з Кузьмою «Шанс» і « «Шиканемо». А зараз він воїн.
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
До цієї новини немає коментарів