Найвідомішому футбольному рефері Закарпаття виповнилося 75

В цьому місяці Олександр Олександрович святкуватиме ще й золоте весілля - 50 років подружнього життя.

Народився Олександр Теметєв 24 лютого 1942 року в м. Берегово, де й розпочав свій шлях у великий футбол під керівництвом Адальберта Гачі. Продовжив удосконалювати футбольну майстерність в Ужгороді під орудою відомого в краї наставника Золтана Дьерфі. Але футболістом О. Теметєв так і не став — перекваліфікувався на футбольного рефері. Навички та необхідні знання в цьому ремеслі отримав під час навчання у Львівському державному інституті фізичної культури. Починав із матчів чемпіонату Ужгорода й Ужгородського району, потім була першість області, далі — матчі колективів фізкультури. А після республіканських зборів суддів йому вже доручали проводити поєдинки ІІ ліги чемпіонату України, трохи згодом молодого арбітра залучали до обслуговування матчів всесоюзного рівня.

Перша така гра відбулася 1975 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург) між першоліговими місцевим «Динамо» та кемеровським «Кузбасом». Потім були ще два матчі, на яких професіоналізму та принциповості закарпатця було дано високу оцінку — він починає судити поєдинки вищої ліги СРСР.

«ЩОБ НЕ СПРОВОКУВАТИ МАСОВІ ЗАВОРУШЕННЯ НАСТУПИВ БУТСОЮ НА НОГУ ФУТБОЛІСТУ»

Олександр Олександрович згадує: «Мені постійно доручали особливо складні матчі. Серед них були й такі принципові поєдинки, як «Динамо» (Тбілісі) — «Спартак» (Москва), «Арарат» (Єреван) — «Нефтчі» (Баку). Такі протистояння завжди проходили за присутності 60–70 тисяч уболівальників. Саме під час матчу між «Нефтчі» та московським «Динамо» за дві хвилини до завершення гри за рахунку 0:0 я призначив у ворота господарів пенальті. Москвичі тоді забили й здобули мінімальну перемогу. Нас одразу ж застерегли, аби не виходили на вулицю, бо є великий ризик, що на суддівську бригаду можуть напасти місцеві уболівальники. Після гри мене з помічниками оточили міліцейським кордоном, посадили в спецавтомобіль і швидко доправили в аеропорт».

Були в суддівській практиці О. Теметєва і так звані матчі-«дербі», де на полі та поза ним вирували неймовірні пристрасті. В таких протистояннях доводилося діяти не за чіткими інструкціями правил гри у футбол, щоб не перегинати палицю, бо матч міг повністю вийти з-під контролю. Саме такою була гра між одвічними суперниками — бакинським «Нефтчі» та єреванським «Араратом»…

«За порушення правил, — згадує ювіляр епізод цього двобою, — дав попередження гравцю «Нефтчі», а він і вдруге йде на грубий фол. Упевнений, якби показав чергового «гірчичника», а це притому, що бакинці поступалися 0:1, довести поєдинок до кінця було б украй важко. Місцева гаряча «торсида» вибухнула б і, не виключено, понеслася б на поле… Підбіг до футболіста-порушника, наступив шипами бутсів на його ногу і дуже наполегливо з гострим слівцем попросив поводитися на полі коректно. Інші методи впливу на футболіста в такій неадекватній атмосфері підшукати було важко».

Ще один цікавий випадок трапився в столиці Грузіїнапередодні матча лідерів чемпіонату СРСР між місцевим «Динамо» (Тбілісі) та московським «Спартаком». «В аеропорту мене зустрів заступник міністра внутрішніх справ Грузії, - згадує Олександр Олександрович, – й зауважив, що поєдинок команд, які тоді посідали першу та другу сходинки в турнірній таблиці за присутності на стадіоні ста тисяч уболівальників буде напруженим та важким і додав прохання нашій команді не допомагати, а зробити так, щоб «Динамо» перемогло. Той поєдинок завершився внічию – 1:1  »

«ПЕРЕД ВИЇЗДАМИ ЗА КОРДОН ОБОВ’ЯЗКОВО ПРОХОДИЛИ ІНСТРУКТАЖ У ЦК КПРС»

1979 року О. Теметєву було присвоєно звання арбітра всесоюзної категорії. Того ж року він дебютував на міжнародній арені в матчі у рамках Кубка європейських чемпіонів (сучасна Ліга чемпіонів) між польським ФК «Рух» (Хожув) та «Динамо» (Берлін, НДР). Всього Олександр Олександрович 32 рази здійснював суддівство в міжнародних футбольних іграх різного рівня.

Через багато років він згадує: «Перед виїздами за кордон в обов’язковому порядку проходили інструктаж у Москві з представниками спеціального відділу ЦК КПРС. Його фахівці нам детально роз’яснювали, як себе слід поводити й що казати по той бік кордону».

А під час одного з матчів Кубка європейських чемпіонів бригаді арбітрів з СРСР на чолі з О. Теметєвим пропонували хабара.

«Це було в Швеції у м.Кальмар, — розповідає Олександр Олександрович. — У рамках цього престижного турніру однойменний місцевий клуб приймав «Байєр» з Леверкузена (ФРН). Напередодні гри президент команди, який водночас був керівником автомобільного заводу «Вольво», запросив суддівську бригаду на екскурсію по місту та автомобільному заводу. Після її завершення зайшли в його кабінет на філіжанку кави. Під час кавування він запитав: «Яким буде рахунок сьогоднішньої зустрічі?». У відповідь кажу: «Після гри вам особисто його повідомлю». Однак керманич «Вольво» з іронією зазначив, що після гри він і сам усе знатиме, краще б про це сказати до початку поєдинку. А далі взагалі запропонував «допомогти» його команді здобути перемогу. Один із моїх асистентів одразу поцікавився у нього, чи буде за таку «допомогу» кожному з суддів по новому авто… Той одразу ж погодився. Ми допили каву, встаємо й ідемо до виходу. Уже на порозі свого кабінету президент «Кальмара» нас спиняє і з вітрини стенду знімає та дає в руки кожному по іграшковому сувенірному автомобілю. І каже: «Ну, своє слово я дотримав, тепер чекаю таких же дій від вас!».

Той матч завершився поразкою господарів — 0:3. Після гри президент шведського клубу дорікнув нам: «Чому ж ви нам не допомогли?!». Я у відповідь: «Чому ж ні?! Адже я всі три голи зарахував!». А далі йому в жартівливій формі підказав, що арбітри голи не можуть забивати — це робота футболістів».

Від споминів про зірковий час закарпатського рефері ми перейшли до нинішніх справ в українському футболі.

Олександр Олександрович погоджується з помітним прогресом у сучасному футболі. Раніше «гра мільйонів» була більш видовищною, а нині футбол став швидкіснішим, жорсткішим і дуже комерціалізованим. У сучасному футболі гравці часто вдаються до відвертих грубощів, багато симулюють — такого раніше не було.

З 1974 по 1989 роки Олександр Олександрович очолював Закарпатську колегію суддів з футболу. За час його керівництва в області було підготовлено 58 суддів республіканської категорії, двох — всесоюзної, а троє отримали статус арбітрів ФІФА. За цей період на футбольну арену вийшли В. Онуфер, С. Селменський, В. Югас, В. Козик, В. Бабич, Я. Маєревич, В. Качур.У 1980 та 1981 роках за свою роботу О. Теметєв нагороджений срібною та золотою медалями як найкращий арбітр Радянського Союзу. А в добу незалежної України, в 2007 році, вже від Національної федерації футболу отримав медаль «За заслуги перед українським футболом». До речі, такою відзнакою в нашій області удостоєні лише двоє чоловік — нинішній ювіляр та Михайло Коман.

Роман СЕНИШИН для uzhgorod.net.ua

 

27 лютого 2017р.