Втрачений Ужгород: будівельник Йожеф Ковальчик

Ковальчики проживали в Ужгороді ще з позаминулого століття. Першим сюди приїхав на проживання Матяш Ковальчик – каменяр, народжений у лютому 1830-го року у польському селі Яслиська (Ja?liska) неподалік кордону зі Словаччиною. Він одружився на місцевій дівчині Юліанні Касанік, котра була родом із села Галоч на Ужгородщині. Відтоді сім'я проживала в Ужгороді, де у березні 1880-го народився герой нашої статті Йожеф Квальчик.

Книжка "Ungvár és Ung vármegye" у 1940-му подала дуже коротку біографію, вочевидь, дуже насиченого подіями життя Йожефа Ковальчика. Там сказано, що на будівельника Йожеф вчився у Будапешті, у 1909-му склав іспити і повернувся до рідного міста, де і працював у подальшому. Далі була Перша світова війна, яку будівельник пройшов від початку до кінця, а тоді написано, що під час революції, яку пережила Угорщина після світової війни, Йожеф у ранзі сержанта був керівником військової поліції і врятував місто від жебраків. Як саме він це зробив – нині залишається загадкою. Так само невідомою є дальша частина біографії, у якій йдеться про те, що Йожеф двічі відбував покарання у в'язниці. Оскільки книжка "Ungvár és Ung vármegye" у 1940-му подавала біографії лише еліти міста, особливо відзначаючи городян, котрі навіть у чехословацькі часи були членами угорських партій, можливо, йдеться про ув'язнення, як якесь політичне переслідування (ну, приміром, нетривалий арешт за участь у мітингах, або якихось політичних акціях).

Йожеф Ковальчик, хоч і був, судячи з місця народження і прізвища, поляком, і хоч і мав дружину-полячку, вдома розмовляв виключно угорською. Навіть у адресарах часів Підкарпатської Русі, де вказували імена всіх підприємців Ужгорода, його ім'я писали саме як "Йожеф", а не на чеський манер. Однак знайшли ми у друкованих виданнях 20-х років і рекламу Йосифа Ковальчика під дуже популярним у ті роки гаслом "Свій до свого" (часто писали "Свой до свого"). Ідея "Свій до свого" полягала у тому, щоб місцеві жителі не купували товарів і не замовляли послуг у євреїв. Таким чином вони хотіли підтримати свого виробника, дати йому можливість заробити. У рекламі кінця 20-х років написано, що Йосиф Ковальчик дешево і з солідного матеріалу будує церкви, школи, "парохіяльні хижі", кам'яниці.

У виданні, про яке ми говорили раніше, – "Ungvár és Ung vármegye" – значиться також, що він звів в Ужгороді каплицю, не одну школу та власний будинок. Однак, на жаль, нині родині не відомо, коли і над якими саме будівлями працював Йожеф Ковальчик. Краєзнавець Людвіг Філіп припускає, що Ковальчик міг брати участь у зведенні церкви за будівлею Василіянського монастиря (нині – фізичний факультет УжНУ) у 1923-24 роках. У родині збереглася згадка про те, що Йожеф Ковальчик, як підрядник, працював на будівництві адміністративних споруд Малого Галагова. Є також непідтверджена інформація від ужгородських старожилів, що розбагатів Йожеф Ковальчик, отримавши велике державне замовлення на будівництво на території військових казарм на вулиці Другетів.

До слова, саме на вулиці Другетів з 1924-го року і проживав Ковальчик зі своєю великою сім'єю. За документами, які зберігаються у нащадків, батько Йожефа мав будинок на вулиці Берчені, 59 (там у 1901-му 80-річний Матяш помер від серцевого нападу), ймовірно, у тому таки будинку Йожеф проживав до дорослого віку. Парцелу власної землі на вулиці Другетів, 4 він придбав лише у грудні 1924-го року, маючи на той час уже вісьмох дітей.

Повернувшись трохи назад, скажемо, що одружився Йожеф Ковальчик досить рано – у 20 років. Обраницею його стала на два роки молодша напівполячка-напівєврейка Софія (Жофія, або як писали в радянські часи, Гафія) Лебда, що була родом із польського міста Північна (нині – Північна-Здруй). Про те, як Софія опинилася в Ужгороді, на жаль, не відомо нічого. Знаємо лише, що вже через рік після одруження, у 1901 році, у Йожефа та Софії народилася перша дитина – дівчинка Йоланка. Ще до Першої світової війни їхня сім'я стала багатодітною, у ній виховували вже сімох діточок. Очевидно, усі ті роки, які Йожеф провів на фронті, його сім'ї було нелегко. Власне, коли Йожеф вже добився в Ужгороді визнання, великих будівельних замовлень і багатства, його діти вже давно виросли. Можливо, через це будівельник і пообіцяв собі, що кожному з 11-ти дітей він збудує їхній власний дім.

Ми не знаємо, чи виконав він цю обіцянку, але принаймні двом із дітей Йожеф таки звів будинки. Найвідомішим із них є той, у якому нині працює Меморіальний будинок-музей Ф. Манайла. Ми знаємо його, як дім одного з найвідоміших наших художників, корифея закарпатської школи живопису Федора Манайла, однак спершу він належав саме будівельникові Йожефу Ковальчику. Вже на його рекламі 20-х років можна побачити цю адресу: Другетова вулиця, 4. Це нині нумерація будинків тут зовсім інакша, а Меморіальний будинок-музей Манайла зареєстрований під номером "74". А тоді це був початок вулиці, і навіть наприкінці 40-х років будинок художника Манайла знаходився на вулиці Петра Великого, 4.

Як ми вже писали, парцелу (ділянку) землі на місці нинішнього музею Манайла у грудні 1924 року придбало подружжя Ковальчиків. В архівній довідці, що зберігається у нащадків, написано, що всього на парцелі було зведено три будинки з 23, 38 та 89 кв. метрами площі. Колись у дворі музею Манайла і справді знаходився старий одноповерховий будиночок, який знесли ще у 70-х роках. Можливо, саме в тому будинку проживав Йожеф Ковальчик з дружиною і дітьми, поки будував великий сімейний дім, який виходив фасадом на вулицю. Зводити його почали на початку 30-х років. У ті часи на Другетовій вулиці він мав неабияк виділятися розмірами, адже справді був дуже великим.

Нині нащадки Йожефа Ковальчика припускають, що будинок був розрахований на проживання двох сімей. Можливо, Ковальчик розраховував доживати дні разом із кимось зі своїх дітей, а, можливо, хотів, аби будинок між собою поділили сім'ї одразу двох дітей. З часом так воно, зрештою, і сталося.

У 1946 році офіційним договором Йосиф Ковальчик і його дружина Лебда Гафія, які проживали на вулиці Петра Великого, 4а, подарували своєму зятю Федору Манайлу та своїй доньці Ковальчик Марії, які проживали на вулиці Добрянського,46, все домоволодіння на вулиці Петра Великого, 4. Домоволодіння на той час складалося з двох житлових будинків: двоповерхового і одноповерхового. Саме таким чином вже відомий тоді молодий художник Федір Манайло став власником будинку, який нині є музеєм. Пізніше у квартирі на першому поверсі будинку оселилася інша донька Йожефа Ковальчика Єлизавета зі своєю сім'єю. Крок цей був певною мірою вимушеним, адже площа будинку була за радянськими мірками завеликою для проживання однієї сім'ї, тож був ризик, що житлову площу могли віддати для проживання чужим людям.

Нині Меморіальним будинком-музеєм Федора Манайла керує онучка видатного художника – мистецтвознавець, художниця і викладач Вікторія Манайло-Приходько. Саме вона зберігає документи, які стосуються життя її прадіда Йожефа Ковальчика, розшукує відомості про нього серед родичів, котрі роз'їхалися по всьому світу. На жаль, з більшістю дітей Йожефа Ковальчика родина Федора Манайла зв'язок втратила. В Ужгороді проживали лише двоє з його 11-ти нащадків, тож час і відстані між родичами стерли багато споминів. Так, навіть невідомо, коли помер знаний колись у місті будівельник Йожеф Ковальчик. Навіть його могилу на цвинтарі в кінці вулиці Берчені нащадки не змогли знайти серед хащ. Однак вони не опускають рук і сподіваються, що одного дня таки зможуть дізнатися про свого відомого предка трохи більше. Як сподіваємося на це і ми.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

  Надіслати другу