20 років ужгородському "Кактусу": з чого починався та чим сьогодні живе культовий заклад

– Історія "Кактусу" починається з 1998 року. Яким тоді ви уявляли заклад?

– Це дуже стара будівля, датується 1906 роком. І тільки зараз ми починаємо дізнаватись про перших власників. Тут жила сім’я, яка займалась власним бізнесом. Виглядало це так: у підвальному приміщенні було виробництво (консервація), 1-й поверх – ресторація, а наверху жила сім’я. До того ж на 2-му поверсі у кухні прозорі дахи. Таке розміщення нагадує єврейський будинок. Жити над бізнесом – це їх філософія. Років 10-12 тому я познайомився з їхнім родичем. Він приїжджав сюди. Я дуже жалкую, що не взяв контакти.

Коли ми викупили цю будівлю, тут був заклад "Українські страви". Якщо коротко – скандальний трудовий колектив з 5-ма видами тарганів. Почався ремонт. Ми хотіли зробити ресторан угорської кухні з назвою "Чарда". Але потім я поїхав на навчання у Америку, а звідти привіз досвід і нові ідеї. Так з’явився "Кактус".

– Які роки можна вважати найбільшим розквітом "Кактусу"?

– Перші 10 років можна вважати культовими для пабу. Тоді ми зрозуміли, що заклад щиро полюбили. Чому? Напевно тому, що ми завжди робили акцент на атмосфері і хорошій музиці.

– До речі, про музику. "Кактус" неможливо уявити без неї. Звідси бере початок і гурт "Текіла".

– Так. А перші музичні експерименти розпочались у 2001 році, коли ми започаткували караоке. Правда, витримали лише тиждень (ред. – усміхається). Але факт залишається фактом – тоді люди були більш розслаблені і вільні. Молодь робила все легко. Щодо гуртів, то у 2003 був перший виступ американського гурту. Було дуже весело. Українські музиканти любили тут бути: Кузьма Скрябін, Олег Скрипка, Святослав Вакарчук. У Олени Мозгової та Олександра Пономарьова була гарна традиція – приїжджати сюди на Різдво. У нас виступали різні панк та рок-гурти. Згадати тільки славнозвісні "Чічарронес".

Ну, і звичайно ж, "Текіла". Вони починали у 1998 році. Це були 3 музиканти. Коли вони сказали вперше, що хочуть пограти блюз, я досить скептично поставився, але поїхав за апаратурою.

– Пригадаєте найгучніші вечірки закладу?

– Їх було дуже багато. Особисто мені запам’ятались дві – це afterparty Бориса Гребенщикова у 2012 році. Тоді було багато музики, розмов і думок. І виступ гурту DVS. Мені завжди подобались сейшни. Це відбувалось так: під час виступу виконавця або колективу долучалась "Текіла" і починалась просто нереальна імпровізація. Це найкращі спогади.

– А розкажіть про оформлення закладу. Кидається в очі велика кількість прапорів, а всередині столів вставки із антикваріатом. Звідки це?

– Всі ці прапори – це подарунки друзів. У кожного своя історія. Тут є британський прапор Королівського флоту. А прапор Конфедерації мені подарували у США, Вашингтоні. Антикваріат з’явився завдяки художнику Золію Піцуру – він дуже любив такі речі і постійно приносив щось цікаве.

– Як виглядає гість "Кактусу"?

– Це інтелігентна людина, добре розбирається у техніці, любить пиво. Не боїться висловити власну думку. Не багата, але щедра. І щедра душею.

– Який найприємніший комплімент робили коли-небудь вашому закладу?

– Я не дуже люблю компліменти і не пам’ятаю їх всі. Але з останнього це те, що люди цінують нас, бо тут є душа. Це я почув на вечірці, яку ми влаштовували з нагоди ювілею «Кактусу». Я ніколи не думав про закриття чи продаж клубу. "Кактус" – це епоха, про яку я не жалкую. Тут ніколи не було обмежень ні в чому.

Наше гасло – Love All, Serve All. Любимо всіх, обслуговуємо всіх.

Іванна Стець, Varosh

Фото: Карл Смутко