Закарпатська блогерка Крістіна Третяк – про своє хобі, яке створює настрій тисячам закарпатців

Перше відео Крістіни вийшло на початку червня цього року й одразу облетіло всі місцеві ЗМІ: дівчина наочно демонструвала різницю між київською та закарпатською жоною. З того часу минуло кілька місяців, а запалу знімати влоги лише додалося. Над ними вона працює не сама – допомагає чоловік, ужгородський фотограф Василь Третяк, а маленька донечка Юля іноді забезпечує реквізитом – власними іграшками.

Як це – одного ранку прокинутися відомою – розпитували журналісти Uzhgorod.net.

– Як давно з’явився задум вести влог? Як усе починалося?

– Як такого задуму вести блог не було. Просто одного дня вирішили з чоловіком спробувати зняти відео: було цікаво, що з цього вийде. Зняли, змонтували, опублікували… А потім були просто шоковані тією кількістю коментарів і поширень, які зібрав перший ролик! Зрозуміли, що мережі сподобалося і зняли продовження. А потім ще одне відео, ще і ще… Зараз їх близько 20, і кожне – це малесенький жартівливий уривок про життя закарпатців у різних сферах життя. У кожному відео ми намагаємося передати закарпатський колорит, оригінальність діалекту, щирість, безпосередність та емоційність наших людей.

– Чи ставила перед собою якусь мету? Типу стати найпопулярнішою блогеркою чи заробляти на цьому?

– Поки що жодної мети нема: все робимо «по любові». Нам це приносить задоволення, людям теж подобається – то чому б не продовжувати?:) З поняттям «блогерка» я себе взагалі не асоціюю, і досить дивно читати у різних ЗМІ «блогерка Крістіна Третяк».

– Тобі допомагає чоловік. Як обираєте тему і чи довго працюєте над втіленням ідеї?

– Та він не те, щоб допомагає – на ньому, напевно, більше роботи, ніж на мені! Розробка теми, зйомка, монтаж – усе робимо разом. Просто більшість людей вважають, що це тільки моя робота, адже лише я завжди у кадрі. Тому навіть трохи несправедливо, що все приписують мені. Поки що він відмовляється зніматися, з’явився лише в кількох епізодах і частіше це голос за кадром. Думаю, скоро його таки переконаю, і можна буде побачити не лише закарпатську жону, а й львівського чоловіка 

Теми – абсолютно життєві. Це ситуації, які трапляються з кожним. Звісно, гіперболізовані, подеколи перекручені – інакше це був би сюжет із новин, а не гумористичне відео. А над утіленням працюємо по-різному: інколи годину-дві – настільки легко і швидко вдається розробити ідею і зняти відео, а інколи – кілька тижнів, бо ніяк не можемо нічого придумати. Але в нас немає жодних графіків, тому можемо собі дозволити знімати тоді, коли на це є час і натхнення.

– А чи над багатьма темами працюєте одночасно? Маєте вже задуми до наступних відео? 

– У розробці зазвичай багато тем. І кожну завершуємо поступово. Зараз назбиралося чимало готових ідей, які треба лише відзняти і змонтувати. Проте за браком часу не вдається зробити все відразу.

– Стежите за іншими влогерами?

– Звісно, стежимо. Треба ж розуміти, які формати роликів зараз популярні в мережі, шукати щось нове, запозичувати якісь фішки, аби урізноманітнювати свої відео.

– Влог має свою особливість – закарпатський діалект. Чи не виникало думки, що це обмежить аудиторію?

– Так, ми розуміємо, що через діалект наші відео дивляться переважно закарпатці. Ясна річ, це обмежує аудиторію. Але ми не прагнемо всефейсбучної і всеінстаграмної популярності. Врешті-решт, саме діалектизми і є родзинкою роликів, тому змінювати це не бачу сенсу.

– Чи слідкуєш за охопленням аудиторії? Можливо, уже маєш глядачів у інших областях чи країнах?

– Особливо не слідкую, але точно знаю, що є глядачі і в інших областях, і в інших країнах. Отримую багато повідомлень від людей із Франківська, Львова, Тернополя, Чернівців... Їм цікаво передивлятися наші відео, адже самі хоча б раз були на Закарпатті або мають звідси знайомих. А ще дуже приємно, коли пишуть закарпатці, котрі працюють у Чехії, Угорщині, Італії. Ці люди кажуть, що для них ролики особливо цінні, адже за тисячі кілометрів від дому чують рідну мову і хоча б на хвилинку повертаються в рідні краї. Відео публікуємо зазвичай на трьох ресурсах: YouTube, Instagram і Facebook. Власне, на тих платформах, де самі проводимо час – тож наш глядач нас точно знайде.

– До чого прагнете? Плануєте розвиток влогу?

– Ні до чого не прагнемо, нічого не плануємо J Це лише хобі. В нас є основна робота – у сфері будівництва, а в чоловіка – ще й фотографія. Я не знаю, як складеться далі: може, через два тижні вирішимо припинити, а може навпаки – активно взятися за розвиток блогу.

Ксенія Шокіна спеціально для Uzhgorod.net