Закарпаття: влада мріє бачити всі партії у своєму "стійлі"

– Пане Павле, нещодавно Вас обрали головою Закарпатської обласної організації Української республіканської партії „Собор”. Проясніть, будь ласка, ситуацію, що склалася останнім часом у цій політичній силі?

– Минулої неділі у столиці Карпатської України Хусті відбулася чергова звітно-виборна конференція ЗОО УРП „Собор”. Від понад тисячі закарпатських республіканців обрано 38 делегатів, з яких присутніми на конференції було 35. Отже відбулася цілком легітимна конференція. У бюлетені для таємного голосування внесли прізвища Євгена Ясінського та моє. За Євгена Михайловича проголосувало 8 делегатів, за мене 26, один бюлетень визнано недійсним. Конференція загалом пройшла спокійно і толерантно, без будь-яких ексцесів. Вона засвідчила монолітність обласної організації УРП „Собор” і її готовність до переборення перешкод, які створюють недруги нашої організації.

– Подейкують, наче була спроба скликання конференції ЗОО УРП „Собор” у п’ятницю 18 листопада?

– Так, була. Дехто з облдерж-адміністрації став занадто перейматися нашими внутрішньо-партійними проблемами. Але втручання ззовні не змінило рішення республіканців виконати ухвалу Проводу обласної організації про дату проведення конференції.

– Ви були одним з керівників Ужгородського міського штабу коаліції „Сила народу”, які відчуття через рік після подій Помаранчевої революції?

– У виборах Президента України 2004 р. закарпатські республіканці взяли достойну участь. Вони керували виборчими штабами Віктора Ющенка у таких славних містах, як Хуст і Уж-город. Євген Ясінський очолював Ужгородський міський штаб, а Іван Мішко – Хустський міжра-йонний. Я працював заступником керівника міського штабу в Ужгороді. Це був незабутній період. Такого всенародного піднесення я не відчував з початку 90-х років. Вважаю, що ужгородський штаб був одним з найактивніших у Закарпатській області. Але нині, рік потому, після тих історичних подій мені часто стає соромно дивитися в очі тим людям, яких я переконував голосувати за Віктора Ющенка. Кажуть, що винувате в нинішніх негараздах корумповане оточення Президента. Мабуть, воно так і є. Але чи варто все звалювати на оточення? Нам боляче спостерігати за явними промахами Віктора Андрійовича чи то в кадрових питаннях, чи в його нетерпимості до інакомислячих.

Мені не зрозуміло, як могло статися так, що владні структури продовжують, як і при Кучмі, здійснювати тиск на політичних опонентів „помаранчевої” команди. Здійснюються спроби розколу тих політичних партій, які не згодні з тим безладом, що твориться у державі, в тому числі в економічній і в соці-альній сферах. Але можно-владці мають не забувати, що народ уже не є безмовним рабом і дух Майдану живе у кожному з нас. Ми готові знову згуртуватися навколо справжніх патріотичних сил і лідерів, вийти на вулиці і майдани міст і сіл України, вимагаючи виконання обіцянок, які були дані народові України.

– Павле Павловичу, під час відзначення річниці Помаранчевої революції в Ужгороді Вас – одного з творців її, не було на сцені. Чому?

– Мене, як голову Закарпатської обласної організації Української республіканської партії „Собор”, офіційно ніхто не запрошував на це зібрання. Не відомо хто організовував це дійство. Але окрім мене, там не було ще багатьох політичних ватажків, котрі мали б стояти у першому ряді сцени. Хоча я підійшов до соратників по боротьбі з кучмістським режимом і поспілкувався з ними. Кілька сотень чоловік на площі справляли гнітюче враження, особливо на фоні десятків тисяч людей, які минулого року в цей день вийшли на вулиці Ужгорода. Думаю, що при організації по-дібних заходів мають створюватися оргкомітети з представників усіх політичних партій, що брали участь у обранні Віктора Ющенка Президентом України, так як це зробили в Києві.

Тарас ПЕТРІВ

ТРибуна

 

27 листопада 2005р.