Валерій Кісюк з Ужгорода розповів про urban style та життя у Лондоні (ФОТО)

Varosh знайомить нас з ним, а також його думками про життя, моду та одяг.
Я народився та виріс в Ужгороді, мій підлітковий вік припав якраз на переломний період в нашій країні, коли почали з’являтися магазини з одягом, що на фоні “барахолок” було просто якимось лакшері. Із самого дитинства, я дуже був уважним до деталей та любив «припарадитися», як у нас кажуть. У 9 років попросив батьків купити мені метелика на день народження.
Моя освіта ніякого відношення до фешн-індустрії не має, за фахом я економіст. Але це мені не заважає балансувати між цими різними сферами мого життя.





Речі для мене – це дуже простий спосіб самовиразу, дуже крутий антистресс і взагалі щось таке, що приносить задоволення.
Я переїхав з Ужгорода у 2012 році, з того часу багато чого змінилося, змінився я сам, мій спосіб життя, а з тим і мій стиль. Звичайно купівельна спроможність у Європі вища, тому можна собі більше дозволити, можна експериментувати.



Мені важко охарактеризувати свій стиль самому, дуже хотів би, щоб це зробив хтось зі сторони. Напевно зараз це більш стиль чоловіка, що живе у великому місті – urban style.
Тепер, коли я дуже багато кожного дня багато пересуваю містом, то намагаюсь одягатися максимально зручно, але завжди переконуюсь, що є якась деталь, що додає особливості. Але при нагоді не пропущу можливості одягнути на себе щось, що для когось може здатися тим, що виходить за рамки. Взагалі треба дуже добре розуміти куди ти йдеш, з ким будеш бачитись, яка погода на вулиці і відповідно до того формувати свій лук.







Почав вести Інстаграм у 2012 році, тоді зовсім ще не розумів, що з цього буде. І мої перші фото, це відверте “хоть шо”. Потім поступово почав вдосконалювати свій контент, хоча ще є над чим працювати. Підписників у мене мало, але відповісти чому так, мені поки важко. Мені здається, що потрібно, аби тебе помітили і почали цікавитись, так і буде розширюватись коло людей, що стежать за сторінкою. Купувати ж підписників я принципово ніколи не хотів, бо вважаю, що це не зовсім чесно.
Мені дуже хотілося б подати комусь хороший приклад, щоб ті, хто сумніваються, перестали це робити і позбавились безглуздих комплексів. На мою думку в Україні молодь вже набагато розкутіша і з ширшим кругозором, ніж це було років 15 тому і це мене радує.
Росана Тужанська
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Як корифей українського театру Микола Садовський на Закапатті працював: нариси з історії «руського театру» при «Просвіті» в Ужгороді
- Камінь, який «скотився» із замку: у магазині біля Ужгородського замку зберігають незвичайну міську легенду
- «Не чекати болю»: про міфи навколо раку молочної залози та важливість профілактики розповіла лікарка Христина Футько
- Йосип Бокшай: від російського полону до засновника закарпатської школи живопису
- Майже 170 сеньйорів та сеньйорит розпочали навчання в Університеті третього віку
- Поглиблення співпраці та нові проєкти: актив Ужгородського Клубу ім. Масарика зустрівся із заступником Генконсула Чехії
- Рятувальники нагадали ужгородцям правила безпечного опалення
- Монахи, шпиталь, друкарня і студенти: що приховує Василіанський монастир в Ужгороді
- Помер закарпатський фольклорист і літературознавець Іван Хланта
- Зустріч пам'яті військовослужбовця Дениса Кофеля провели в Ужгороді
- «Дзеркало старого міста» — яким був Ужгород століття тому
- Музичне привітання для Ужгорода: на площі Поштовій виступив військовий оркестр
- Ужгород відзначає 1133-річчя: від середньовічної фортеці до найзатишнішого обласного центру України
- Коли серце не може чекати: як кардіохірурги Закарпаття проводять надскладні втручання
- Ян Непомуцький в Ужгороді: історія найстарішого пам’ятника міста під відкритим небом
- Ужгород-2027 – покажімо місто у світлинах: стартував збір фото для календаря
- Дім залишився в окупації, мрія здійснилася в Ужгороді: історія Віталіни Павленко
- «Ми не народжені для війни» – в Ужгороді презентували одноденну фотовиставку
- В Ужгороді вчора зафіксували новий температурний рекорд
- Втратив майже всі пальці на обох руках, але вчиться жити заново: історія військового Сергія Вострокнутова
Самовыражение...ну конечно...
на вид первый вопрос - а не петушок ли он часом ?