Внутрішній туризм: Цікаві та невідомі пам’ятки за 10 км від Ужгорода та 20 км від Мукачева

Внутрішній туризм: Цікаві та невідомі пам’ятки за 10 км від Ужгорода та 20 км від Мукачева
Украй важко знайти позитивні наслідки в «локдауні», карантинних обмеженнях та майже закритих кордонах через пандемію коронавірусу, але логічне мислення дає таку розкіш. І перше, що спадає на думку, – це розвиток внутрішнього туризму.

 

При чому, ми би хотіли звернути увагу не тільки і не стільки на подорожі Україною, що без сумніву є неймовірно недооціненою самими ж українцями атракцією. Але як щодо умовних околиць наш міст чи сіл? Буремний 2020 рік спонукає нас і до таких досліджень, які можуть стати, насправді, не тільки цікавою пригодою, а й захопленням – вивчати, відкривати та перевідкривати свій рідний край, – пише Varosh.

Саме так зробив на карантині відомий у тому числі за межами Закарпаття ужгородський письменник Банді Шолтес та місцевий екскурсовод з Мукачева Максим Адаменко.

Перший випадково зібрався і поїхав у… Великі Лази – село за 10 км від Ужгорода, куди можна дійти спокійно пішки, доїхати велосипедом, громадським транспортом чи просто можуть підкинути знайомі чи незнайомці. Другий, – відкрив для себе село Дерцен, що за 20 км від Мукачева, хоч і проїздив повз нього десятки, а може і сотні разів до цього.

Ці дві історії вкотре доводять, що поруч з нами є безліч всього цікавого і маловідомого, потрібен лише «поштовх» чи випадок, щоб про це дізнатися. Нехай цього разу цим «поштовхом» став карантин, але наступного нехай це буде просто вихідний день чи відпустка.

Далі – передаємо слово авторам. Спершу Банді Шолтесу.

Таємниці й принади Великих Лазів

Якби пару років тому мені хтось сказав, що я з задоволенням сяду писати статтю про Великі Лази, я б не повірив.

Тому що я, як і багато хто з вас, безліч разів проїжджав по трасі Київ – Чоп біля цього села і чомусь ні разу не приходило в голову звернути туди, погуляти і подивитися, хто там живе і що там є цікавого.

Ну, насправді люди схильні шукати красу і цікаве десь за горизонтом, в той час як не дуже знають, що відбувається у них під носом.

А почалося усе з того, що ми випадково розвіртуалилися з одним френдом. Звати його Міша, і він трохи розповів мені про цікавезні речі, котрі є у Великих Лазах, бо родом він звідти. Ну а це село так близько від Ужгорода, що я запропонував друзям з’їздити туди і побачити все на власні очі.

Спочатку ми звернули з траси до будівлі старого коньячного заводу. Ви знали, що у Великих Лазах ще у кінці 19 століття граф і відомий у Європі скрипаль і піаніст Нандор Плотені заснував винокурню? Там виготовляли вина і бренді із місцевого винограду.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic16

Чому саме бренді? Не тільки тому, що Плотені любив цей напій, а й тому, що бренді пом’якшує голосові зв’язки і його корисно пити співакам перед виступом. Тому напій був популярним, приносив дохід і допомагав налагоджувати зв’язки з оперними співаками і впливовими людьми.

Після смерті графа у 1933 році виробництво успадкував його син, а після Другої Світової війни радянська влада націоналізувала винокурний завод і він став називатися радгосп-завод «Великолазівський». Який працював до початку двохтисячних.

Далі ми пішли на єврейське кладовище, яке впорядкували і нанесли на спеціальну карту всього кілька років тому, а після подивилися Палац Плотені, збудований у 1896 році.

gal-92836

gal-92840

Про цей двоповерховий палац у неокласичному стилі і про його засновника я раніше теж нічого не знав. А мав би знати, бо історія його життя склалася дуже цікаво.

Юного талановитого Плотені у 1862 році у Мукачеві виявив всесвітньо відомий угорський скрипаль і композитор Еде Ременій, який грав для британської королеви Вікторії і для американського президента у Білому домі. А вже через два роки молодий музикант супроводжував Еде на фортепіано.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic2

Нандор Плотені, фото з відкритих джерел

Перший самостійний концерт на скрипці Плотені зіграв у Будапешті у 1867 році. А вже за кілька років став першою скрипкою оркестру угорського Національного театру, тоді ж отримавши титул графа за свої музичні заслуги.

Його дружиною була Євгенія Макалістер, англійська аристократка. Деякий час він жив у Парижі, але повернувся до Угорщини. Виступав разом із Ференцом Лістом та Йоганнесом Брамсом. Організовував на Закарпатті музичні школи.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic1

Ференц Ліст, Нандор Плотені та Еде Ремені. Фото з відкритих джерел

А ще, крім винокурні, він збудував млин і вирощував благородні сорти винограду. Саме виноградники й винні підвали Плотені дали початок ужгородському коньячному заводу, адже першу партію коньячного спирту було вироблено і закладено у дубові бочки під керівництвом графа у Великих Лазах. А вже за його рецептом першу бочку в 1959 році заповнили під брендом коньячного заводу «Тиса».

На початку 90-их XIX століття родина жила то в Будапешті, то в Ужгороді, будуючи тим часом Палац. Помер і похований граф у Будапешті.

І знаєте, судячи з його біографії, він точно добре володів мінімум трьома різними мовами, а скоріше всього навіть п’ятьма.

gal-92852

gal-92856

Зараз у Палаці Плотені – Будинок дитячої творчості з багатьма гуртками. Шість років тому на фасаді встановлено дві пам’ятні дошки. Навколо споруди – невеликий парк, закладений графом. Нам показали збережену ліпнину і оригінальну систему опалення у підвалі. Враховуючи, що у палаці колись була сільська рада, потім школа, він ще загалом непогано зберігся. Хоча і потребує ремонту, як, власне, і майже всі подібні будівлі.

Далі ми прогулялися по горі, на вершині якої колись була сейсмічна станція. До речі, цьогоріч під час освячення пасок у Великих Лазах був землетрус у 3,5 бали.

А потім ми пройшлися туристичним маршрутом «Шлях Плотені», по якому граф і його син із друзями-мисливцями ходили на полювання, а тепер ходять і по гриби. Дорога веде вздовж розсадника лісгоспу, джерела води, ставка і гарного букового лісу. Словом, на маршруті багато цікавого, але найбільше вразили штольні.

Справа в тому, що у часи Австро-Угорщини у лісі під Великими Лазами проводилися геологорозвідувальні роботи і у пошуках залізної руди викопали багато штолень. В одну із них ми залізли і це був неймовірний досвід.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic11

По-перше, вирубана у камені штольня не очікувано велика, із багатьма відгалуженнями і навіть другим поверхом, а ще там можна ходити у повний зріст.

А по-друге, у штольні живуть кажани і борсуки, причому у борсуків окрема кімната слугує, вибачте, туалетом – тобто сплять вони в одному місці, а до вітру ходять в інше. Такі от виховані. Ми борсуків, правда, не застали вдома, але це добре, бо для чого їм ці стреси через незваних гостей.

Ну і по-третє, штольня – це моторошне місце, у якому постійно думаєш, чи зможеш знайти вихід звідти і чи не почнеться саме у цю секунду землетрус, після якого ти назавжди залишишся у темному підземеллі. Тому без провідника і «слабонєрвним» ходити туди не варто.

Ну й неважко здогадатися, що провідником нашим був новий знайомий Міша, а точніше Михайло Іванцик – керівник туристичного гуртка у клубі села Великі Лази. За що я йому щиро вдячний.

За півдня у Великих Лазах ми з друзями побачили немало такого, про що раніше і не чули.

Але кількох нюансів я вам, соррі, все ж таки не розкрию, бо самі знаєте – деякі речі не дуже піддаються опису, та й вам, коли поїдете туди на розвідку, цікавіше буде самим все оглянути – бо в одних і тих самих речах кожен бачить щось своє.

Банді Шолтес, фото автора

Усі дороги ведуть у Дерцен

Як сказала одна моя знайома: за цей карантин ми дізналися про Мукачево і Закарпаття більше, ніж за усе життя тут!

Так у моєму випадку сталося з селом Дерцен, що неподалік якраз від Мукачева, за 19 км. Населення до 3 тисяч осіб, склад якого на 99,9% складається з етнічних угорців.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic21

Багато років досі я часто проїздив повз це село трасою М24 Мукачево – Берегово, з якої добре видно величезний хрест на пагорбі, під яким розташовано Дерцен. Але заїхати в саме село якось «руки не доходили», не було причин.

Вперше в Дерцен я потрапив у 2016 році. Вже не пам’ятаю для чого. Тоді я вже був керівником Туристичного центру Мукачева. Мене впізнали і люб’язно провели по всім цікавинкам села. Але, насправді, про село я дізнався зараз, під час реалізації проекту «Культурний шлях село Дерцен» за підтримки Українського культурного фонду та USAID, адже проводив багато досліджень літописів і архівних даних.

Звісно, найпомітніша родзинка села – хрест на пагорбі, який є одним з найбільших хрестів у Європі!

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic23

Хрест споруджений на вершині Дерценського пагорбу і є головним елементом меморіалу «Європейський парк примирення», збудований у 2009 році в пам’ять усім загиблим у 2-й світовій війні, з будь якого боку.

Меморіал і хрест є нагадуванням прийдешнім поколінням про необхідність домовлятися, а не воювати. Хрест має висоту 25,7м і є найвищим в Україні і третім за висотою в Європі.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic24

А з вершини пагорбу відкриваються чудесні краєвиди на околиці і гори Карпати! Над лісом навіть видно замкову гору з замком Паланок і дзвіниці Мукачівський храмів.

Ще одна родзинка Дерцена – це пожежна станція, де з 2005 року несуть службу вже 50 пожежників-волонтерів, усі – місцеві мешканці села.

gal-92812

gal-92808

І несуть службу вони не на станції, а вдома. Пожежників можна викликати за двома мобільними номерами, що передаються позмінно від одного пожежника іншому. Номери цих телефонів є при сільських радах, магазинах, школах, будинках культури та серед населення. При отриманні тривожного повідомлення про пожежу піднімається чергова варта і протягом 10-15 хвилин автівка слідує до місця виклику. Весь особовий склад працює на громадських засадах.

За 15 років пожежна команда Дерцена загасила більше ніж 550 пожеж! Пожежне обладнання і техніка в Дерцені сучасні, як у пожежних Нью-Йорку!

І третя родзинка Дерцена, заради якої точно варто приїхати сюди на вихідні чи будь який інший день, – це Дерценські смаколики!

По-перше, це спеціально створене меню – обід-дегустація Дерценських страв: шовдарь, пікниця, папригашка, квасні вогурки і рутунди, хлібчик з помазанками, лібо-левеш з май-галушко (гусячий бульйон і печінкові галушки), сегединський гуляш з м’ясом і купатами (тонкими мисливськими ковбасками), фанки з сливовим лекваром і палинка.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic29

До речі палинку (фруктовий дистилят) в Дерцені виробляють більше 30-ти сортів – із місцевих фруктів (слива, абрикос, айва, груша, виноград, яблуко, малина) і заморських (фейхуа, апельсин, маракуя тощо). Крістіан Біров, палинкар, у виробництві цих міцних напоїв досяг технологічних висот.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic28

Наступна дегустація села – винна. Руслан Орос, постійний призер найбільшого фестивалю домашніх вин «Червене вино», який щороку проходить у Мукачеві в січні, пропонує 20 авторських вин під час дегустації. В основному його вина сухі. Дегустаційна зала здатна прийняти до 30 гостей.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic27 1

Мало хто знає, що в Дерцені є й мінеральна вода. Це «Карпатська кришталева» – столово-лікувальна слабо газована, слабо мінералізована, залізиста мінеральна вода. В планах збудувати бювет на площі в селі, щоб кожен охочий міг вільно напитися або скуштувати водички.

Окрім цього списку в Дерцені ще варто відвідати щорічну церемонію сватання з танцями, піснями, ритуалами під назвою «Дерценське весілля», місцевий краєзнавчий музей, реформатську церкву, в якій зберігся діючий духовий орган 1932 року, місцевий цвинтар, де є дерев’яні надгробки в стилі трансильванських угорців місцевості Kalotaszeg, а ще новеньку футбольну академію, художні пленери, фотокемпи та велозаїди.

Коли я відкрив для себе Дерцен та зібрав до купи всі його атракції, то зрозумів, що за день чи два – все не побачити і не обійти, тому й сам тепер щоразу, коли їду трасою М24 Мукачево – Берегово, то не проїжджаю повз, споглядаючи велетенський хрест на горі, а обов’язково заїжджаю в село бодай на одну з локацій, що і вам дуже раджу.

Максим Адаменко, фото автора

Тема туризму стане однією з головних тем на форумі Re:Open Zakarpattia, який пройде 7-8 листопада. Одна з панельних дискусій буде присвячена тому, як перетворити туризм на драйвер розвитку Закарпаття та що для цього потрібно.

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

 

14 жовтня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів