Закарпатець, що став чемпіоном Чехії з боксу розповів, як починав кар'єру

Артем Гафіяк, якому зараз 18-ть, вперше прийшов на тренування 4 роки тому. Родина сьогоднішнього чемпіона Чехії з боксу Артема Гафіюка переїхала з Закарпаття, коли йому було всього 6 років. В Чехії він пішов у перший клас та вперше потрапив на тренування з боксу. За 4 роки тренувань хлопцеві вдалось здобути один з найвищих титулів - чемпіон Чехії.

— Я знав, що добре підготовлений для того щоб забрати золото! За це дуже дякую моєму тренеру Мichalu Soukupovi, який зробив все для того щоб я міг тренуватися і під час карантину. У мене було таке відчуття, що у фіналі ми зустрінемось з моїм товаришем по команді Віталіком Бойком, хоча я цього зовсім не хотів.

Окрім цього титулу, хлопець має чимало інших перемог: чемпіон Чехії з боксу серед юніорів, золота медаль на міжнародному турнірі Julia Tormy, золото на міжнародному турнірі "Олімпійська надія" та інші.

Артем каже, щоб перемогти, хорошої підготовки замало. Тут важливий і психологічний аспект.

— Це найважливіше. Якщо ви неправильно налаштовані і не зосереджуєтесь на своїй меті, ви ніколи не виграєте бій, навіть якщо ви прекрасно підготовані фізично.

Зараз Артему доводиться поєднувати щоденні тренування та відновлення після виснажливих поєдинків з навчанням.

— Тренінги у мене щодня. Я все ще студент і школа забирає у мене багато часу, тому я зазвичай роблю одне тренування на день. Коли готуємось до більших турнірів, таких як чемпіонат Чехії то я тренуюся двічі на день. Вранці перед школою та вдень після школи. Після змагань, зазвичай, беру декілька днів вихідних і проводжу час із родиною та друзями. Потім я повертаюсь в зал і готуюся до наступних поєдинків.

Школа в якій навчається Артем з економічним спрямуванням. Каже, якби зрозумів раніше, що хоче пов'язати своє життя з боксом, вступав би до спортивного навчального закладу. В планах на майбутнє у Артема отримати медаль з Олімпіади та перейти на професійний ринг і з гордістю представляти Україну та Чехію.

— Хоча я вже громадянин Чехії, але в моїх жилах тече українська кров. Свою батьківщину я ніколи не забуду. У мене в Україні залишилось багато друзів та знайомих. За можливості, ми з родиною їздимо до них два рази на рік.

Mukachevo.net

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу