Закарпаття: По-шахтарському

Прибувши напередодні літаком до Ужгорода, він ще увечері ознайомився з діяльністю обласного виборчого штабу КПУ. Вранці, за традицією поклавши корзини і букети квітів до пам’ятників слав’янському будителю - просвітителю О.Духновичу, Великому Кобзареві та радянським воїнам - визволителям на українському – словацькому кордоні, П. Симоненко одразу приступив, як кажуть, до діла. Протягом усього вівторка вахта пройшла мов на одному подиху. Ось що вдалося зробити. На прес-конференцію до громадського Карпатського інформаційного агентства, незважаючи на ранковий час, прийшли журналісти з півтора десятка ЗМІ. Діалог вийшов невимушеним, цікавим, змістовним. Тут же П. Симоненко дав інтерв’ю популярній у краї радіостанції
“ Версія – 101,6 FM”.
На пішому шляху до місця зустрічі з виборцями ужгородці, пізнаючи гостя, щиро вітали його, висловлювали вдячність і добрі побажання, просили автографи на буклетах з Передвиборною програмою КПУ. Зупинившись на Театральній площі, Петро Миколайович з непідробним інтересом оглянув виставку живописних робіт, поспілкувався з комсомольцями біля агітпалатки міському КПУ. А потім була тривала і щира розмова з ужгородцями у великому залі обласної філармонії. Жодне їх запитання не залишилося без відповіді. Діалог лідер КПУ продовжив у прямому ефірі телестудії “Тиса” та по державному радіо.
Нашвидкоруч пообідавши у звичайному кафе, П.Симоненко поспішив до Мукачева. Тут на центральній площі, біля міської ратуші, його вже чекали сотні виборців. За досвідом попередніх зустрічей вони знали, що їх чекає спілкування з мудрим, цікавим і чесним політиком. Після традиційного хліба - солі, міцних потисків рук і дружніх обіймів, покладання квітів до пам’ятників св. Кирилу і Мифодію та радянським воїнам, що полягли за визволення Мукачева, у переповненому залі обласного російського драматичного театру відбулася гаряча і водночас толерантна дискусія, бо запитання до П. Симоненка були надто різні, від схвальних відгуків та оплесків після чи не кожної відповіді до закликів “ реабілітувати воїнів УПА”, “вибачитися за голодомор в Україні – 30 років”, коли закарпатці перебували під владою буржуазної Чехословаччини ( до речі також вмирали від недоїдання). А лихо бандерівського свавілля, на щастя, обминуло їх інтернаціональний край. Після всебічного і доступного роз’яснення позиції КПУ з найрізноманітніших питань, задоволені мукачівці завдячували П.Симоненку і бажали успіхів у подальшій боротьбі за інтереси трудящих. Лідер громадської організації “Жінки за майбутнє дітей України” Т.Черненко з своїми вихованками подарувала Петру Миколайовичу “на щастя, на долю” закарпатську вишиванку. А ветеран Збройних Сил, полковник у відставці М. Колісниченко вручив йому майстерно виготовлений макет танка як згадку про кількамісячну службу П.Симоненка після закінчення вузу в одній із частин гвардійської Мукачівської мотострілецької дивізії. Після короткої прес-конференції місцевим журналістам відбувся завершальний виступ у прямому ефірі “М-студіо”. На гострі, часом тенденційні запитання ведучої і окремих глядачів дано виважені відповіді.
Коли гори оповила ніч, П.Симоненко зупинився у с. Нижні Ворота, щоб поспілкуватися з представниками комуністів гірської Воловеччини, висловити їм в цей нелегкий період слушні поради і моральну підтримку.
Оттакою динамічною, напруженою і плідною видалася одноденна робоча зміна лідера КПУ на Закарпатті. Наступними днями його шлях проліг по Галичині й Буковині. А закарпатці згадують, думають, осмислюють сказане Петром Симоненком...

А.Сокирко

 

16 лютого 2006р.