“Втрачений Ужгород”: про що писали місцеві газети 100 років тому

Духовна семінарія Мукачівської греко-католицької єпархії, що працювала у стінах ужгородського замку, була закладом, закритим від сторонніх очей. Тож коли у квітні 1926-го одразу 11 семінаристів самовільно покинули стіни замку, місто загуло від пліток. У газетах писали, що студенти не витримали впровадження жорсткої дисципліни, що їх примушували до майже монашого послуху і жорстко карали, а винним у тому називали віцеректора Олександра Хіру, котрий «діє методами інквізиції».

Варто зазначити, що тривалий час в Ужгородській духовній семінарії діяли хоч і строгі, та все ж правила, засновані на довірі й повазі до викладачів. Богослови курили, мали свої братства, ганяли м’яч, жартували й дурачилися на подвір’ї, як нормальні підлітки. Що змінилося у 1926-му, як їх почали утісняти – до кінця не зрозуміло. Почалося з того, що одного зі студентів, Михайла Еґреші, вигнали з семінарії за якесь серйозне дисциплінарне порушення. Його друзі вважали таке рішення керівництва навчального закладу несправедливим, тож у знак протесту теж полишили стіни замку.

З цього приводу зібралася капітула, члени якої розглянули ситуацію і майже всі проголосували за те, аби пробачити семінаристів-утікачів і дозволити їм повернутися до навчання. Через 8 днів хлопці знову сиділи за своїми партами, та чи вплинуло ця історія на послаблення дисциплінарних вимог у семінарії – невідомо.

Священник Олександр Хіра, котрий, за словами семінаристів, діяв методами інквізиції, згодом став каноніком, працював ректором семінарії, був призначений генеральним вікарієм Мукачівської єпархії, а в радянський період таємно рукоположений на єпископа. Подальша доля цього священника була дуже важкою: два арешти, робота на будівництвах і в копальнях, заборона повернутися на проживання у рідні краї та зрештою смерть у далекій Караганді.

На фото з архіву нащадків священника Даниїла Бачинського бачимо семінаристів у дворі замку на початку 1930-х років.

Втрачений Ужгород