Олеся Драшкаба: Ми не знаємо своїх закарпатських культурних кодів. А маємо знати!

Більше – у колонці від Varosh прямою мовою.

Креативна індустрія – це та індустрія, яка має додану вартість завдяки ідеї. В Україні додана вартість креативних індустрій навіть на 2018 рік була 4%. У найрозвиненіших країнах світу є навіть 8-10%. Це більша додана вартість, ніж та, яку дає машинобудування, фінансовий сектор, транспортні перевезення, будівництво. Але ми цього не розуміємо. Інакше як пояснити, що в нас всюди – суцільне будівництво.

Другий аспект – це ідея. Художник не може існувати у вакуумі. Ідея створюється завдяки синтезу та аналізу. Тобто навколо цієї креативної людини має відбуватися якесь креативне культурне життя. Мають бути різні ландшафти, різні культурні коди, різні напрямки мистецькі. Не може бути все однаково зіпсоване. Не може бути кожне село в однакових хатах.

Коли ми говоримо про культурні коди, то маємо розуміти, що цей процес має три частини: збереження; популяризація та інформування; інтерпретація та створення на його основі нового культурного продукту. Ці всі три частини мають одночасно розвиватися. І вони тепер не розвиваються. Ні збереження, ні популяризація, ні інтерпретація…

Це, звісно, велика програма, але вона має неймовірний потенціал на Закарпатті. У ролику Re:Open Zakarpattia є влучна фраза про те, що це недооцінений регіон. Згодна з цим на 100%.

Чи стався на Закарпатті культурний прорив? Ні, не стався! Але база для цього прориву є неймовірна.

Можна говорити, звісно, про Бокшая, але ж можна і про Ерделі. Це абсолютно контентна, сучасна на той час та неймовірна естетика. Чи може людина, приїхавши на Закарпаття, побачити це? Треба дуже постаратися і дуже пошукати.

Що стосується народних естетик, то на своїх лекціях я показую різні сучасні проєкти – такі як гуня, гушка, ліжник, кераміка. Це майстри, які роблять сучасні речі, але на основі народних. І в деяких областях України вже почали інтерпретацію, але на Закарпатті – ні. Хоча тут цього багато.

У своїй творчості я багато використовую закарпатський культурний код. Я народилася в Рахові. Біля моєї прабабусі жила румунка, яка продавала нитки на базарі. І ці кольори вплинули на всю мою творчість. Я дуже люблю поєднувати фіолетовий, рожевий.

Ми маємо самі знати наші закарпатські культурні коди, а ми їх не знаємо. Тому і не можемо їх популяризувати навіть в Україні. Це впливає і на рольові моделі молоді. Рольова модель у Львові – це айтішник чи власник ресторану. А на Закарпатті – це хто? Контрабандист? Я поки не бачу тут якихось справжніх мрійників.

Треба почати зі збереження та популяризації. Вивчити, що ми маємо і пробувати подивитися, в якому воно стані. Ще на Varosh Talks я говорила, що якось загуглила “Цікаві місця в Ужгороді”, серед них, наприклад, було Корзо. От я уявила себе туристом, прийшла я на Корзо, стала, а там п’ять ювелірних магазинів, якісь зіпсовані фасади, все в рекламі, жодної таблички, що це таке. Таке саме у нас вийде з ліжником, баношем, з музеями, театрами.

Треба рухатися до розуміння свого, поширення та інтерпретації, і до того, аби культурне життя в принципі було, бо поки не можна сказати, що воно буяє.

Якщо відновлювати народні ремесла або робити якісь сучасні на основі тих естетик, то ми побачимо, що цей запит є, адже майстри і покупці є. Але нам також треба виховувати свого споживача. Подивіться на Данію, яка десятиліттями вкладалася у те, щоб данський дизайн став основою їхнього світогляду. Не якимось доповненням, а основою. Вони взяли орнаментику, еко-складову, свої світоглядні моделі і рік за роком працювали. І тепер, коли ви приїжджаєте в Копенгаген, дизайн переслідує вас усюди.

Закарпаттю треба мати свою візію, розуміння, куди ми хочемо. Тут дуже комфортно працювати та малювати, робити резиденції. Можливо, варто туди рухатися? А можливо, в еко-область? Справжню нішу потрібно шукати.

Сьогодні Закарпаття виглядає як обдарована дитинка – видно, що хороша: і симпатична, і гарна, і підспівує, коли музика грає, і підтанцьовує, коли щось веселе. Чи може вона стати художником? Може! Чи може стати музикантом? Може! Треба дивитися! Треба надихатися історією, у тому числі, бо коли в Неаполя була армія, а в Рима – влада, то Медичі вирішили, що в маленькому містечку Флоренція вони отримають першість, якщо поставлять на мистецтво. Навіть тепер ця ідея видається фантастичною. Мені здається, що будь-який регіон може поставити на мистецтво, на креатив, на культуру. Тим більше, в Україні. Українці мають погано відрефлексовану ментальність і ми переконані, що ми більше бізнесмени, ніж творчі, але ми – більше творчі люди, ніж бізнесмени. Ще Шептицький казав про те, що українці тяжіють до малого та середнього бізнесу і бояться робити великий. У той самий час у нас є багато людей з хорошими креативними мізками.

Моя мрія – аби сучасну архітектуру робили на Закарпатті, користуючись ідеями давньої архітектури, яка підходить до ландшафту. В області залишилися лише одна чи дві людини, які вміють працювати з ґонтом…

Мені хотілося б, аби Закарпаття поставило на креатив. Чи я бачу, що є люди, які біжать ставити креатив у стратегічні напрямки? Поки не можу так сказати. Але форум Re:Open Zakarpattia – це подія, про яку рік тому теж не могли сказати, що таке реально. Тому може…

Цей матеріал створений редакцією Varosh у форматі авторської колонки на основі прямої мови Олесі Драшкаби з панельної дискусії «Креативні індустрії Закарпаття» Форуму Re:Open Zakarpattia».

Принагідно запрошуємо вас переглянути запис двох панельних дискусій про креатив та культуру, в яких, власне, взяла участь Олеся Драшкаба.

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

  Надіслати другу