Креативна вчителька з Хуста розповіла про новітні медіа та сучасні методики в педагогічній діяльності

Пані Олеся – вчителька української мови і літератури гімназії-інтернату міста Хуста, учителька-методистка, заслужена вчителька України, переможниця конкурсу “Учитель року–2015”, авторка методичних видань, співзасновниця ГО “Інноваційна освіта Закарпаття”. Результати її блогерської діяльності – понад 2,5 мільйони переглядів на платформі «Blogger», більше 2,5 тисяч підписників в інстаграмі, 5 тисяч друзів та понад 2,5 тисячі підписників у фейсбуці, – пише Varosh.

У 2015 році, задовго до онлайн-навчання, Олеся Калинич створила свій блог на платформі “Blogspot.com”. Тоді це була одна з вимог конкурсу “Учитель року”, в якому вона врешті перемогла. У 2018 році завела сторінку в інстаграмі, аби по-новому зацікавити школярів українською мовою і літературою. На власному прикладі пані Олеся доводить: навчання в школі й підготовка до ЗНО можуть бути ефективними та веселими, а учні – мотивованими до здобуття знань, якщо вчитель враховує їхні інтереси, працює над собою і не боїться експериментувати.

Далі – пряма мова.

«Ані крихти не шкодую, що навчалася в УжНУ на філологічному факультеті»

У дитинстві я себе не уявляла вчителькою, не мріяла нею бути. Хотіла створювати одяг, мені здавалося, що стану дуже відомою модельєркою, що в сукнях мого виробництва будуть ходити моделі по подіуму. Така була дитяча мрія.

Але склалося так, що в 11 класі я стала переможницею Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури. Це давало значні переваги: я могла вступати до університету без іспитів, тільки за співбесідою, ще й на державне замовлення. Мене запрошувала на навчання Києво-Могилянська академія, УжНУ, ще кілька університетів. Звісно, мені хотілося в Київ, але це були непрості 90-ті роки, батьки не мали змоги навчати мене в столиці. Тому доля розпорядилася так, щоб я опинилася в УжНУ.

Ані крихти не шкодую, що навчалася на філологічному факультеті, радію, що все склалося так, як склалося. У мене була прекрасна вчителька у школі, яка тепер моя колега, дуже хороші викладачі в університеті. Багато з них, на жаль, уже покійні… Це Борис Галас, Михайло Сюсько, Любомир Белей, Лідія Голомб, Тамара Розумик. Моєю академнаставницею була доцентка кафедри української мови Алла Галас, у якої писала дипломну роботу, ми і зараз спілкуємося. Також Валентина Барчан, Наталія Венжинович… Відомі особистості. Після закінчення університету пішла працювати в гімназію, де сама навчалася. Тут мені створили умови для розвитку, що дуже важливо, адже без цього не змогла би стати такою, якою стала.

Маю учениць, які навчалися на філологічному факультеті в Ужгороді та Києві, але в школі не працюють. Мені трохи шкода, тому що вони реалізували б себе як хороші вчителі: викладали би з радістю, їх любили би діти. Але потрібно й жити на щось… Жити на вчительську зарплату, коли в тебе немає ні стажу, ні категорій, – важко.

Учитель не обов’язково мусить бути зразковим і найкращим

Після участі в конкурсі “Учитель року–2015” моє професійне життя розділилося на “до” і “після”, як кажуть. Не можна стверджувати, що до конкурсу не була активна: мої уроки перемагали в конкурсах, надсилала їх для публікації в онлайн-журналах. Але після конкурсу я стала більш публічною, упізнаваною, почала проводити майстер-класи для вчителів. У 2019 році об’їздила з такими майстер-класами майже всю Україну, побувала в 20-ти обласних центрах. Ці поїздки відбулися завдяки співпраці з видавництвом, у якому я друкувала навчально-методичні посібники. У такий спосіб рекламувала видання та знайомилася з педагогами України. Майже в усіх містах, де побувала, майстер-класи відбувалися за підтримки інститутів післядипломної освіти.

Виступати перед фаховою аудиторією, а іноді це було й 200 вчителів, – незвично і відповідально. У Дніпрі, пригадую, мені довелося дати два майстер-класи, бо всі охочі одразу не вмістилися в аудиторії. Це було важко, бо я вже один раз прожила майстер-клас, а потім довелося знову повторювати його.

Під час таких заходів потрібно бути готовим до того, що ти не ідеальний, можеш помилитися, що тебе будуть виправляти. Ще з радянських часів вчителя сприймають як еталон: педагог мусить бути найкращим, зразковим, він не може помилятися. Можливо, тому вчителі важче сприймають критику. Однак важливо визнавати свої помилки, не ображатися, бути готовим до критики.

Авторські посібники для підготовки до ЗНО та підручники у співавторстві

Деякі вчителі користуються вже готовими матеріалами для підготовки до ЗНО, а я з 2016 року створюю свої. Щодня пишу потрошки, а влітку систематизовую. У моїх зошитах-посібниках теорія подана в малюнках, серед яких і меми. Перший такий зошит був для 9 класу. Там я подавала теорію української мови через героїв мультфільму “Посіпаки”. Теорія була кумедна, позитивна, супроводжувалася тестовими завданнями. Ці тести можна розв’язувати на уроках української мови як тренувальні вправи, як самостійну роботу. Зошити вийшли накладом 10 тисяч примірників. Потім видавництво запропонувало співпрацювати й далі. Так я створила зошити для 10–11 класу.

Напевно, найкращим доказом того, що під час уроків можна і потрібно готуватися до ЗНО, є серія моїх навчально-методичних видань, призначених для підготовки до незалежного оцінювання. Я розробила систему – синхронізувала навчальну програму з програмою ЗНО. У мене є зошити для підготовки до ЗНО, теорія в яких супроводжується мемами та підказками «НЕ-правилами» – як упіймати помилку, як не помилитися в тестуванні тощо. Ці зошити написала разом із тими учнями, для яких створила сторінку в інстаграмі. Загалом для них розробила дуже багато матеріалів, намагалася всіляко їх зацікавити українською мовою і літературою. Коли ці учні були у восьмому класі, я перемогла в конкурсі “Учитель року–2015”.

Згодом я була залучена до створення підручника для 5 класу для закладів загальної середньої освіти з навчанням угорською мовою. До складу авторів мене запросила Тетяна Гнаткович – завідувачка кабінету методики викладання суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін Інституту післядипломної освіти. Її зацікавила методика навчання української мови за допомогою мемів. Загалом авторський колектив (Галина Шумицька, Тетяна Гнаткович, Олеся Ківеждій (Калинич), Андріана Лукач, Єва Борисова) вже підготував видання для 5–8 класів. Це мій перший досвід створення такого підручника. Однак із угорськомовними дітьми я працювала й раніше, у нашій школі вони навчаються.

Нещодавно вийшла моя солідна праця – посібник для підготовки до ЗНО з української літератури. Це перше видання для старшокласників, у якому я використала малюнки, схеми, картинки. Там є цілий кольоровий додаток на 60 сторінок. Загалом уже маю приблизно 30 видань, у яких є авторкою та співавторкою, багато з них мають гриф Міністерства освіти і науки та рекомендовані для використання в закладах освіти.

Елементи арттерапії на уроках української мови: поєднання цікавої творчості з важливою теорією

У мене є зошит-конструктор формату А4 – для 5 і 6 класів – навчання української мови із застосуванням методики арттерапії. Я використовую відомі прийоми, методику, але інтерпретую це по-своєму, підлаштовую для уроків української мови та літератури. Арттерапія сприяє підвищенню самооцінки; вчить розслаблятися і позбуватися негативних емоцій і думок; при груповій роботі вона розвиває важливі соціальні навички.

Заняття арттерапією дає можливість зміцнити свою пам’ять, розвинути увагу, мислення і навички прийняття рішень. Така методика дозволяє пізнавати себе і навколишній світ. У художній творчості людина втілює свої емоції, почуття, надії, страхи, сумніви і конфлікти. Відбувається це на несвідомому рівні. Арттерапія розвиває творчі можливості. Саме тому в зошиті-конструкторі пропоную малювати, вивчаючи українську мову. Малюнки в зошиті для 5 класу не звичайні, а зорієнтовані на роботу з кольорами та співтворення – доповнення, створення асоціацій тощо. У 6 класі – створення й доповнення карт («Прикметник»), колективних казок (говоріння, розвиток мовлення + вивчення теорії), власне висловлення-судження; створення своїх героїв.

Малювання на уроці забирає час, але в зошиті-конструкторі вже є мої малюнки, створені власноруч, які удосконалював дизайнер у видавництві. На уроках просто доповнюємо ці малюнки, розфарбовуємо їх, виконуючи завдання або створюємо нові. Діти мають перелік запитань, які стосуються правил, відповідають на запитання в усній чи письмовій формі. Творча робота поєднується з опрацюванням теорії. Також можна спостерігати за своїм настроєм, тому що ми інстинктивно обираємо кольори. В кінці зошита є додаток про те, що означає той чи інший колір. Учителі використовують методику арттерапії, цікавляться нею. Мій зошит розлетівся в різні куточки України.

Сторінку в інстаграмі спонукали створити учні

— Створюючи блог у 2015 році з метою участі в конкурсі “Учитель року”, я не думала, що через певний час він буде таким популярним і затребуваним. Після перемоги в конкурсі я залишилася чи не єдиною з учасників, хто продовжив розвивати блог, хоч і робила це тоді інтуїтивно. Спочатку читачами були мої учні, колеги. Зараз у мене більше 2,5 мільйонів переглядів на платформі «Blogger». Деякі дописи стали вірусними, до прикладу, листи Святого Миколая до освітян. Їх переробляють, авторство загубилося. Іноді мене вітають моїми ж листами (усміхається. – Авт.).

Сторінку в соцмережі “Instagram” створила, здається, у 2018 році. На той час навчала два 11-ті класи. Серед учнів були старанні, а були й такі, хто відверто заявляв: «Для чого мені ваша українська мова?! Я навіть без вашої української заробляю набагато краще, ніж ви, заслужений вчитель України, бо тато має автомайстерню і я працюю з ним!». Це, звісно, такий юнацький максималізм, але учні якраз і спонукали мене завести акаунт в “Instagram”.

Шукала шляхи, аби зацікавити їх, бачила, що вони є активними користувачами цієї соцмережі, тому й зареєструвалася. Оскільки не всі діти хотіли читати програмові твори, почала організовувати марафони, вікторини в інстаграмі. Невдовзі в марафоні, який започаткувала для своїх учнів, взяло участь понад сто тисяч дітей із різних областей України. Того ж року ці учні, які спонукали мене завести сторінку, дуже добре склали ЗНО. А учень, який казав про автомайстерню, склав ДПА (ЗНО) на 10. Я дуже пишалася їхніми результатами. Діти теж були вдячні за підготовку: забрали з пунктів тестування зошити, прийшли в мій кабінет із тортом і вітаннями. Не тому, що мала день народження, а щоб подякувати. Це, напевно, найвища винагорода для вчителя.

40-денні марафони до ЗНО, а замість інстаграм-друзів – літературні герої, письменники, розділові знаки

Планую контент для блогу й соцмереж наперед. На платформі “Blogger” та в соцмережі “Facebook” публікую інформацію, орієнтовану на освітян, колег, батьків, тобто на дорослу аудиторію. Бачу, що читачам цікаво, коли в доступному форматі пропоную пояснення різних законів, положень тощо чи розповідаю про цікаві книги, рекомендую літературу, яку можна прочитати. Інстаграм веду для учнів, тут більше інформації для навчання та підготовки до ЗНО.

Таких планок, як досягти певної кількості підписників, собі не ставлю, навіть не звертаю на це особливої уваги. Коли проводжу марафон і розповідаю про нього в соцмережах, наголошую, що підписуватися не обов’язково. У мене відкрита сторінка, яку можуть читати всі охочі.

Якби вже в далекому 2018-му році учні не «повелися» на мій Instagram, я би закинула, не працювала б із цим. Він вимагає багато часу й ресурсів. Коли розпочала марафон із української літератури, мені довелося робити по 10 публікацій у день. Марафон тривав 40 днів перед ЗНО, щодня ми аналізували по одному твору. Я вранці прокидалася, публікувала в “Stories” загадку про те, який твір будемо вивчати сьогодні, протягом дня завантажувала цитати.

Ми з учнями встигали дуже багато повторити. Я давала їм такі завдання, щоби вони не змогли знайти в інтернеті прямої відповіді, щоб потрібно було шукати матеріал у тексті. Тому на перервах діти радилися: що це за твір, хто герой, а також читали тексти. Загалом провела подібні марафони у 2018, 2019 та 2020 рр. Минулого року це вже було не так ефективно, бо всіх втомило онлайн-спілкування. Чесно кажучи, навіть у мене не вистачило ентузіазму проводити і дистанційне навчання, і марафон.

Цього року знову навчаю два 11-ті класи, тож запропонувала учням вести сторінки розділових знаків, лексичних помилок, літературних героїв. Раніше ми вели сторінки письменників, коли митець ніби “оживав” у соцмережі. Школярам це подобається.

Я вважаю, що кожен труд повинен винагороджуватися, щоб діти були мотивовані, щоб розуміли, заради чого це роблять. Ми знаємо, що нашим учням усе набридає дуже швидко, бо живемо в такий час, коли є вільний доступ до ігор, розваг. Тому я поставила таку умову: якщо ведеш сторінку літературного героя, то час від часу, раз на місяць маєш змогу отримати додатковий бал у журнал до самостійної роботи – своєрідний бонус, що впливає на загальний результат.

Дозволяю дітям звернутися до телефонів під час уроків, якщо це доречно. Але зазвичай із телефонами ми працюємо лише в позаурочний час. Коли учні мають натхнення, вони роблять дописи. Якщо ви зайдете до мене на сторінку в інстаграмі й подивитеся, хто в мене в друзях, то побачите, що там мало реальних людей, а більше літературних героїв. Наприклад, Мина Мазайло, Маруся Кайдаш, Катерина, Звичайна українська кома, Тире, Лексичні помилки, Маруся Чурай, Чіпка Варениченко тощо.

Дистанційне навчання о 18.00

Минулого року, коли розпочався карантин, ми всі були розгублені, як організувати дистанційне навчання. Шукали оптимальні платформи вже під час карантину. Це було неправильно, тому що одному вчителю імпонувала одна навчальна платформа, а іншому – інша. Кожен вимагав присутності дітей на своїй платформі, а діти плуталися, забували, куди і що надсилати. Тому все надсилали у Viber. Соцмережа вибухала, могло бути до 400 повідомлень у будь-який час доби! Деякі батьки були проти, не дуже розуміли ефективність онлайн-навчання…

Реальність була така, що діти заходили на онлайн-урок, вимикали камеру, мікрофон і лягали спати. Потім говорили, що поганий зв’язок, не чули та інше. Звісно, це неефективно: ти працюєш, а результату немає.

Тому ми відверто поговорили з одинадцятикласниками і почали разом шукати компроміс. Я сказала, що вийду на зв’язок у будь-який час, якщо вони будуть у повному складі. Учні виконали обіцянку, я теж. І так ми працювали ввечері. Але це було дуже складно. Я не рекомендую такий підхід своїм колегам. Бо шоста вечора – це вже позаробочий час, але ж є сім’я, родина. Ти мусиш залишати все, регулярно працювати з учнями. Утім минулого року це дійсно був вихід із ситуації.

У цьому навчальному році в нашій гімназії кардинально змінився процес дистанційного навчання. Я кажу це не з метою реклами, а тому, що дійсно пишаюся своїми колегами. Нам дуже допомогла злагоджена робота колективу, порозуміння й підтримка дирекції, яка сприяла тому, щоб учителі навчалися. На педраді ми прийняли рішення працювати з платформою “G-Suite” від Google, яка для шкіл безкоштовна і рекомендована Міністерством освіти і науки України. Учителі інформатики зареєстрували всіх дітей та вчителів. Так ми уникли напруження, щоби це робили батьки. Звісно, батьки надали письмовий дозвіл на використання даних школярів. Потім учителів навчали використовувати певні ресурси, призначили відповідальних за навчання педагогів. Я теж відповідаю за впровадження інтерактивних технологій. Дирекція склала спеціальний розклад, аби ні вчителі, ні діти не були перевантажені. Тож під час локдауну вже досить легко пройшло дистанційне навчання.

Популярна фотографія хустської вчительки

У мене була серія фотографій, які я готувала для конкурсу “Учитель року–2015”. Це теж була одна з умов конкурсу, світлини публікували на сайті Міністерства. Хустська фотографиня підготувала мені кілька якісних знімків, я публікувала їх у блозі. Через рік після конкурсу, 1 вересня 2016 рокц, під час святкового концерту мені починає телефонувати так багато людей… Спочатку відхиляла дзвінки, а потім дивлюся – і у фейсбуці в мене стільки повідомлень… А це, виявляється, я швидко стала популярною, бо Президент узяв моє фото для вітання з Днем знань. Не знала про це, мене ніхто не попереджав. Кумедно було читати коментарі під постом, коли багато людей писало: от, взяли якусь дівчину, вона просто стала біля дітей сфотографуватися, мабуть, і в школі ніколи не працювала (Усміхається. – Авт.).

А потім, наприкінці вересня 2016 року, я взяла участь у програмі “Ревізор. Міста”, до мене підіслала таємного агента Ольгу Фреймут. Вона знайшла мене завдяки згаданій фотографії, яку поширив Президент, сама розповіла про це. Світлина виявилася популярною, “живучою”.

Щоб школярі добре складали незалежне оцінювання, потрібно мотивувати їх залишатися в Україні

У багатьох школах на Закарпатті результати ЗНО досить добрі, але цього вперто не помічають. Наприклад, у 2018 році я мала два одинадцяті класи і результат їхньої підготовки увійшов у 200 кращих результатів з української мови та літератури в Україні. Це було 144 місце (серед понад 7 тисяч шкіл в Україні). Для Закарпаття це добре, однак про такі досягнення чомусь мовчать, а говорять про негативні результати. Ні для кого не секрет, що в області навчається багато угорців, яким досить важко опанувати достатній рівень української мови у школі, особливо, коли дитина повністю занурена в угорськомовне середовище. Погодьтеся, учителеві важко навчити таку дитину навіть української лексики, а ЗНО з української мови – це не просто знання лексики. Треба розуміти мову, знати різні тонкощі. Тому й такий результат.

По-друге, щоб закарпатські діти добре складали ЗНО, треба мотивувати їх залишатися в Україні, щоб вони бачили своє майбутнє тут. На Закарпатті чи не в кожній родині є заробітчани. І їхні діти націлені на таке майбутнє. Так і кажуть: я не бачу сенсу готуватися до ЗНО, бо після 11 класу їду до батьків. Батьки налаштовують дітей не вступати в українські заклади вищої освіти. Я завжди закликаю учнів залишатися в Україні, розбудовувати нашу державу. На що діти відповідають: я в нашій державі буду мати мінімальну зарплату 4 тисячі гривень, а за кордоном – 25–30 тисяч. І ти навіть не знаєш, як заперечити цим дітям. Проблему потрібно вирішувати комплексно. Не можна сказати, що вчителі в школі не працюють. Вони намагаються мотивувати дітей. Але потрібна підтримка батьків, які не завжди йдуть назустріч учителеві.

«Не працюй у школі, якщо тобі це не подобається»

Показник ефективної роботи вчителя – це не результат ЗНО його учнів. Незалежне оцінювання є всього лише результатом певного етапу. У кожного своя вершина, свій рівень. Урешті-решт, це іспит, коли ти можеш розгубитися, не спрацювати так, як міг би. Показник людяності, результативності вчителя – коли до тебе приходять студенти – твої колишні учні. Приходять поділитися здобутками в навчанні, особистому житті, коли твої колишні учні запрошують тебе на весілля. Наприклад, улітку була на весіллі своєї учениці. Цього року два тижні поспіль, чи не щодня, до мене приходили випускники різних років просто сфотографуватися, поговорити, покавувати.

Уважаю, що свою роботу треба виконувати максимально добре, як ти це вмієш, а інші вже її оцінять. Свою роботу виконую не ідеально, роблю помилки, але намагаюся працювати максимально ефективно. Мені здається, що сучасний учитель має бути насамперед професіоналом. Якщо він щось пропонує, має вказати шляхи досягнення результатів і показати, якими будуть ці результати.

По-друге, учитель обов’язково мусить горіти своєю професією. Часто кажу, що вчитель – людина і це тільки професія. Але якщо ми не любимо свою професію, нас не будуть любити інші. Якщо діти не люблять вчителя, результатів не буде. Уважаю, що коли проводиш уроки, то проводь їх належно або не проводь узагалі. Не працюй у школі, якщо тобі це не подобається.

По-третє, треба любити життя незалежно від професії. Тоді нам усе буде вдаватися і тоді навіть невдачі будемо сприймати як певні сходинки до нового етапу, а не бачити світ у чорно-білих тонах, скаржитися, скиглити.

Четверте – потрібно працювати, насамперед над собою.

І п’яте: будь-яка праця повинна належно винагороджуватися, а вчителя теж треба мотивувати, насамперед заробітною платою. І ще дуже важливо, щоб учителя підтримувала дирекція. Я спілкувалася з учителями з багатьох областей України. Усюди формула успіху педагога однакова: якщо його підтримують у школі, якщо підтримує керівництво, якщо йому відкривають шляхи, якщо дружний колектив, то  вчитель може розвиватися. Але якщо кажуть: «Тобі що, найбільше треба? Сядь і не висовуйся!» – Про який розвиток можна говорити?!

Якщо хочеш розсмішити Бога – розкажи Йому про свої плани. Говорити про глобальні плани не буду. Наразі мій найбільший план – особистий, щоб моя дочка вступила до університету, щоб ми обрали хороший заклад освіти, спеціальність. Зараз я зосереджена на цьому. Маю певні плани у професійній сфері, але про них поки що мовчатиму.

Наталія Толочко, Varosh

Фото з сімейного архіву Олесі Калинич

  Надіслати другу