«Закарпаттю потрібно перетворювати локальні історії на бренди», – Богдан Логвиненко

«Закарпаттю потрібно перетворювати локальні історії на бренди», – Богдан Логвиненко
Богдан Логвиненко, засновник проєкту Ukraїner, провів із командою кілька експедицій на Закарпатті. Він розуміється на специфіці області подекуди не гірше, ніж місцеві. З ним говоримо про локальні бренди Закарпаття, які потребують підсвічування; про осмислені подорожі; про національні спільноти та перспективність сіл-кластерів.

 

Далі – пряма мова від Varosh.

Ми зараз маємо унікальний шанс для того, щоб осмислити місце, в якому живемо, місто, країну, регіон, село – зрозуміти і підсвітити ті історії, які є важливими.

В Ukraїner ми обираємо якусь кількість історій і робимо їх максимально публічними, перекладаємо кількома мовами, намагаємося додати їм змісту та видимості. У тому числі, й серед місцевого населення.

Найбільш правильний шлях для розвитку туризму на Закарпатті – перетворення локальних історій на бренди. Два найбільш імовірні шляхи – це інвестиції та розголос. Зокрема, розуміння місцевими мешканцями, про що взагалі ця історія, регіон, з чим вони комунікують щодня, біля чого живуть.

Якщо ми перетворюємо локальні історії на бренди, то зацікавлені будуть як туристи, так і компанії. Але часто і перші, і другі не знають про додаткові можливості, які є в регіоні – вони недостатньо підсвічені.

Потрібно додавати цінностей до об’єктів, які вже є, наповнювати людей навколо розумінням того, що є в регіоні. Місцева влада не має створювати тури, вона має створювати простір для взаємодії між існуючими об’єктами туризму – для того, аби гравці самі створили спільні продукти.

У нас дуже багато історій із Закарпаття, для яких важлива просто публічність, можливість бути підсвіченими. Але це часто не відбувається, в тому числі, на локальному рівні. І бачимо, що подеколи ми відкриваємо щось нове в регіоні навіть для самих закарпатців.

Історії, які ми робимо, додають подорожам осмисленості. Це про те, що ви можете не тільки сфотографуватися на фоні чогось, а зрозуміти, про що це місце. Зараз, завдяки локдауну, кожен із нас має можливість стати амбасадором своєї країни та регіону, побачити, якою є наша країна, які є найважливіші сучасні історії; передавати їх далі, розмиваючи внутрішні кордони, і згодом – назовні.

Ми бачимо велике зацікавлення історіями про національні спільноти на наших іншомовних версіях. Те, що ми тут, на території Закарпаття, маємо таку концентрацію національних спільнот, дає нам можливість будувати містки між країнами.

Інфраструктура важлива, але медійна – не менш. Бо навіть маючи дороги, але не знаючи, куди ними можна доїхати – в них, дорогах, немає сенсу.

Кожен регіон можна показати з негативного боку, але ми пішли іншим шляхом. Так, ми не закриваємо очей на проблеми та соціальні негаразди, але говоримо про шлях боротьби з ними. Практично в кожному районі Закарпаття нам казали “зніміть, як рубають ліс”, але ми би зняли “як захищають ліс”. Бо саме ці історії треба мультиплікувати. Показуючи позитивний досвід, ми можемо через медіа впроваджувати зміни. Маємо багато історій, які розпочалися саме з наших матеріалів.

Якщо говорити про туристичний потенціал Закарпаття, то тут є надзвичайно багато засобів. До прикладу, я не бачив якогось класного артбуку про область, хоча це звична річ, а не якась новітня технологія. З’явився фільм “Мої думки тихі”, який цього року (йдеться про 2021-й р.) є одним із найважливіших промоутерів Закарпаття. Мені раніше страшенно подобалося те, що робили хлопці з “Нашої файти” – це теж супер-промоція Закарпаття. Як на мене, закарпатський гумор мав би бути вписаний у програму розвитку публічності області.

Люди починають розуміти книжки, коли вже прочитали певну кількість, коли є начитаність; вони починають бачити щось у своєму регіоні тоді, коли об’їздили певну кількість інших регіонів чи країн. І це нормально. Пам’ятаю, коли ми зняли історію про Боржавську вузькоколійку – і десятки людей, які не просто живуть на Закарпатті, а й користувалися нею, говорили про те, що ніколи не чули її історію і про те, наскільки вона цінна.

Села-кластери – це супер тема для Закарпаття. В IKEA ми бачимо чимало виробів із лози, але дещо іншої форми, ніж ті, що роблять в Ізі, тому, можливо, й локальному виробництву варто пошукати якість нові ідеї. Агротуризм теж буде тільки розвиватися, бо в нас вже виросло покоління, яке не знає, що таке город і полоти бур’яни, яке хотіло би побачити, як росте капуста. Для них село – це не біль, а розвага.


Цей матеріал створений редакцією Varosh у форматі авторської колонки на основі прямої мови Богдана Логвиненка з Форуму Re:Open Zakarpattia».

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Varosh

 

26 березня 2021р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів