Подвижництво Івана Хланти. Сьогодні відомому краєзнавцю, фольклористу, педагогу виповнюється 80 років

Подвижництво Івана Хланти. Сьогодні відомому краєзнавцю, фольклористу, педагогу виповнюється 80 років
20 квітня 2021 року виповнюється вісімдесят літ від дня народження видатного нашого сучасника – фольклориста, літературознавця, мистецтвознавця, бібліографа, журналіста, педагога, краєзнавця, просвітянина Івана Васильовича Хланти.

 

Його подвижницька діяльність в ім’я України ражає значними результатами в різних галузях гуманітаристики. Він –

кандидат філологічних наук (1976, казкознавство), доктор мистецтвознавства (2007, духовні пісні), академік Академії наук вищої освіти України (2015), член Національної спілки журналістів України (2003), член Національної спілки краєзнавців України (2013), заслужений діяч мистецтв України (2004). Має колосальний доробок: понад сотню книжок – авторських та упорядкованих. 

Народився Іван Хланта в селі Копашново Хустського району на Закарпатті. Закінчив філологічний факультет  Ужгородського державного університету (1964). Служив у армії, працював учителем, директором школи, інспектором Тячівського районного відділу народної освіти. 1974 року закінчив аспірантуру в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук України. Під керівництвом доктора філологічних наук, професора Олексія Дея 1976 року захистив кандидатську дисертацію «Українська соціально-побутова казка». Працював в Ужгородському

державному університеті на кафедрі української літератури асистентом, доцентом.

За національно свідомі переконання 1982 року Івана Хланту звільнили. Працював бібліографом університетської бібліотеки, викладав українську мову та літературу в школі № 6 м. Ужгорода. З 1998 року – провідний методист Закарпатського обласного центру народної творчості, завідувач науково-культурологічної лабораторії. Нині провідний методист КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради.

Багатогранна подвижницька діяльність Івана Хланти стала помітною не лише в Закарпатті, а й по всій Україні завдяки численним публікаціям у  періодиці та виданням авторських книжок, підготовлених збірок, покажчиків. Він – автор «Програми з літературного краєзнавства для шкіл Закарпаття» (1992), фундаментального – майже на тисячу сторінок – біобібліографічного покажчика «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» (1995) та майже двадцяти персональних бібліографічних покажчиків письменників, фольклористів, краєзнавців Закарпаття: «Володимир Ладижець», «Степан Жупанин», «Петро Лінтур», «Семен Панько», «Дмитро Вакаров», «Юрій Керекеш», «Петро Угляренко». «Василь Вовчок», «Василь Пагиря», «Омелян Довганич», «Василь Микитась», «Іван Чопей», «Микола Зимомря», «Іван Сенько», «Василь Густі» та ін. Письменникам-землякам присвячена книжка літературних портретів «Тернистий шлях до храму» (1994).

Лише великим ентузіастам, людям сильної волі та неймовірної працездатності можлива така дивовижна самореалізація, як у Івана Хланти. Подаю хоч деякі назви книжок на різноманітні теми: «Пісня над Карпатами: Державний заслужений Закарпатський народний хор» (1994), «Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах» (1995), «Минулося, та не забулось…»: Карпатська Україна у піснях, легендах, переказах, бувальщинах та літературних творах» (2009), «Рідна мова – дар Божий» (2012), «Літературно-мистецьке життя Копашнова: статті, нариси (2015), «Моє Копашново: історико-етнографічні, фольклористичні статті та матеріали» (2017), «Народний літературно-мистецький музей Копашнівської ЗОШ І–ІІІ ступенів Хустського району. Путівник» (2018).

До «Енциклопедії Закарпаття: визначні особи ХХ століття» (2007) увійшло 120 текстів, які підготував І. Хланта.

Видатний внесок учений здійснив до української фольклористики, підніс її міжнародний престиж. Цю його діяльність презентують: збирацька польова робота; дослідницькі теоретичні праці; участь у міжнародних, всеукраїнських

форумах, конгресах, симпозіумах, конференціях, фестивалях. 

Іван Хланта як збирач фольклору перевершив багатьох своїх  попередників, записав понад тридцять тисяч коломийок, більше десяти тисяч пісень, казок, легенд, переказів, бувальщин, притч, анекдотів. Народні казки і пісні – основний об’єкт збирацької та дослідницької уваги вченого. Іван Хланта виявив талановитих оповідачів-казкарів, народних співачок. На основі переважно власних записів, а також фіксацій Володимира Гнатюка, Оскара Кольберга, Петра Лінтура він підготував десятки унікальних збірок фольклору.

У доробку Івана Хланти як упорядника, автора передмов, коментарів, приміток, даних про виконавців – відомі багатьом збірки казок: «Правда і кривда» (1981), «Оскар Кольберг. Казки Покуття» (1991), «Золота пшениця», «Розумниця»

(обидві – 1992), «Мамине серце», «Трапила коса на камінь» (обидві – 1993), «Казки про бідних і багатих» (1994), «Добра наука: Казки, записані від Д. І. Юрика» (1995), «Казкар» (1996; 2012), «Дарунки груші», «Зайчиків дзвіночок» (обидві – 1997), «Золотий птах: Казки, записані від М. С. Майора» (1998), «Усі скарби з лісу йдуть: Українські народні казки, записані від Петра Куртанича» (1999), «Володимир Гнатюк. Казки Закарпаття» (2001), «Народні казки Закарпаття у записах Петра Лінтура» (2007), «Казки Карпат про тварин» (2008), «Молодильна вода» (2013), «Казки та легенди з-під Хустського замку» (2016), «Як чоловік кішку вчив працювати» (2017). Народні казки в записах та впорядкуванні Івана Хланти сукупно видано накладом майже мільйон примірників.

Разом із багатьма передмовами, коментарями до збірок казок українське казкознавство помітно збагатили студії Івана Хланти, «Дослідження соціально-побутової казки у вітчизняній фольклористиці», «Особливостісхіднослов’янської соціально-побутової казки», «Мотив шукання правди в казках східних слов’ян», «Бідні і багаті в казках», «Жінка в народній казці» та ін., що опубліковані в окремому виданні «До джерел» (1994). 

Не оминув збирач і дослідник такого явища традиційної культури, як вертеп, опублікував книжки «Над вертепом звізда ясна…» (1990), «Закарпатський вертеп» (1995, передмова – у співавторстві). Доказом великого подвижництва Івана Хланти стали записи народних пісень у рідному краї, на Львівщині, від українців Кубані, Мараморощини й

Банату (на території Румунії), Сербії. Зацікавився Іван піснями в шкільні та студентські роки. Згодом на основі архівних даних до серії «Українські народні пісні в записах письменників» підготував, упорядкував, написав передмову, коментарі й опублікував у видавництві «Музична Україна» збірку «Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика» (1977). У книзі вміщено обрядові, історичні, баладні. Родинно-побутові, соціально-побутові, жартівливі пісні, що їх зібрано на Полтавщині й Чернігівщині.

Відтоді Іван Хланта цілеспрямовано й систематично записував народні пісні, опублікував десятки збірок: «Коли собі заспіваю: Українські народні пісні з голосу Степана Шутка» (1993), «Заспіваймо коломийку» (1995), «Колядки» (1998), «Вчора була неділенька: Українські народні пісні з голосу Михайла Глюдзика» (2001), «Ой видно село: Народні пісні села Арданово Іршавського району Закарпатської області» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Народні пісні українців Банату (Румунія)», «Співанки закарпатських гір і долин» (обидві – 2009), «Пісня – то моє життя»: Українські народні пісні з

голосу Анни Опришко» (2013), «Пісня над Дунаєм. Народні пісні українців Сербії» (2014), «Пісенна хвиля Оглядова: Українські народні пісні села Оглядів Радехівського району Львівської області» (2015). Більшість книжок монументальні, великі за обсягом. 

Чимало часу Іван Хланта присвятив збиранню й дослідженню духовних пісень Закарпаття, захистивши 2007 року докторську дисертацію. На цю тематику опубліковано збірки «Богородичні пісні» (2003), «Покаянні та похоронні пісні» (2007), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008). Нещодавно побачив світ великий том «Співаночки мої милі» (понад 10

тисяч зразків!), що їх Іван Хланта записав 2006-го року в славетному закарпатському селищі Колочава Міжгірського району. Вперше опубліковані тексти найрізноманітніших тематичних груп і типові коломийкові мелодії

суттєво доповнюють і розширюють уявлення про українську пісенність, коломийкову традицію, розкривають механізми формування національної самосвідомості українців, демонструють високий естетичний рівень людності

краю, особливості менталітету, ідеали. 

У великій вступній розвідці «Коломийки – це голос із віків у віки» Іван Хланта коротко охарактеризував селище Колочава як «рай-село» (там десятки музеїв, оригінальних пам’ятників – зокрема, письменникові Іванові Ольбрахту, автору знаменитого роману «Микола Шугай, розбійник», учительці з України), тематику, художні засоби коломийок, подав довідки про виконавців коломийок – співаків та музикантів. Вміщено десятки кольорових та чорнобілих світлин, на особливу увагу заслуговують світлини-кадри з кінофільму «Марійка-невірниця», що був знятий у Колочаві та навколо ще далекого 1933 року за однойменним оповіданням Івана Ольбрахта (прем’єра відбулася в Празі 2 березня 1934 р.).

Про коломийки Іван Хланта пише піднесено, мовби виспівує: «Коломийки – унікальний витвір народного генія, ідеал духовності, гармонії, краси, один із найважливіших способів реалізації людиною своїх здібностей і прагнень виправдати своє призначення на землі. Коломийки – символ національної пам’яті. Вони синтезують волю народу для збереження соборності людських душ. Вони – майстерне творіння невідомих авторів, послання із сивої давнини, призначене для того, щоб захистити людину від руйнації власної душі, від загрози безпам’ятства». Далі: «Коломийки є різні: святкові та повсякденні, традиційні й сучасні, з найрізноманітнішим тематичним змістом.

Вони супроводжують горян усе життя. Ще до того, як опановуємо книжкову премудрість і можемо читати чи співати самі, вони вже звучать у нашій душі з уст матері чи батька, діда чи бабусі. Для багатьох колочавців перші почуті пісні – коломийки. …Кожне слово коломийок виважене, доречне, влучне, видобуте з глибин народного світогляду. Коломийки написані тим надзвичайним ритмом, який може передати і биття серця матері, і спів птахів, і ревіння гірських вітрів.

У коломийках – код незнищенності українського духу, вічної, непроминальної енергії. Вони завжди заряджають, надихають, пробуджують, утверджують нашу національну пам’ять».

Іван Хланта здобув заслужене визнання в Україні й за кордоном. Про нього писала преса в Білорусі, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччині, Угорщині. За внесок у розвиток фольклористики під час міжнародного Конгресу україністів у Києві Івана Хланту нагороджено орденом Нікольського Чуваської Народної Академії наук (2013); він лауреат премій: всеукраїнської ім. В. Антоновича, ім. І. Франка, ім. М. Зубрицького та ін. Життєвий і творчий шлях подвижника висвітлено в численних публікаціях, зокрема декількох книжкових виданнях, що належать перу І. Губаля, М. Ряшка, В. Качкана, В. Марка, О. Вертія. 

Збирацька й дослідницька діяльність Івана Хланти – приклад патріотичного подвижництва, який заслуговує на гідне пошанування. З роси й води!

Микола ДМИТРЕНКО,

доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

 

20 квітня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів