Понад 400 закарпатських правоохоронців рятували країну від наслідків чорнобильської катастрофи

– Першими у нерівний поєдинок із атомною загрозою стали українські правоохоронці – пожежники та міліціонери, – каже голова Закарпатської обласної Асоціації «Чорнобиль» працівників ОВС, полковник міліції у відставці Віктор Сніцаренко. 

Лише із Закарпаття із діючих на той час правоохоронців на ліквідацію наслідків катастрофи відправили 430 чоловіків. На жаль, уже 67 із них передчасно пішли з життя. Ще 30 мають важкі наслідки зі станом здоров’я. Нещодавно ми втратили Тиберія Барту з Берегівщини, Михайла Дочинця з Тячева та Євгена Заборука з Ужгорода. 

Рахівчанин Юрій Колачук, нині пенсіонер пожежної охорони у званні підполковника, у перші дні аварії на ЧАЕС, будучи курсантом Львівського пожежного училища, на даху реактора лопатою кидав донизу заражений гравій. Це там, де навіть знамениті японські роботи виходили з ладу від радіації. Нагороджений медаллю «За відвагу». 

Із 430-ти закарпатських правоохоронців-ліквідаторів аварії на ЧАЕС була й одна жінка - радіотелефоніст пожежної частини з Ужгорода Оксана Дубович (Сацута). Ця мужня жінка відбула в Чорнобилі вахтовим методом більше 4 років. Тепер прожива в Чопі, щороку приходить на зустрічі з колегами до Дня Чорнобиля. 

Віктор Сніцаренко до Чорнобиля потрапив у листопаді 1988 року. Його колега, полковник міліції у відставці Борис Циганин – ще раніше, в листопаді 1986 року. Сніцаренко пробув у Чорнобилі 90 днів, Циганин – 42. Перший, як фаховий пожежник, брав безпосередню участь в гасінні пожеж як на самій АЕС, так і в довколишній 30-кілометровій зоні. Другий, як учасник оперативної групи МВС УРСР, обслуговував півсотні автомобілів, на яких їздили правоохоронці. В основному возили форму для ліквідаторів, яку треба було часто міняти. Самі заражені радіацією автомобілі та автобуси, як і форму, потім утилізували. 

Після Чорнобиля і Віктор Сніцаренко, і Борис Циганин тривалий час лікувалися по госпіталях Закарпаття, Львова, Києва. Нині обидва є інвалідами другої групи зі слабким здоров’ям. 

-Що мені найбільше запам’яталося у Чорнобилі в листопаді 1986 року, - розповідає Борис Циганин, - це спустошені села. Ідеш – на деревах величезні яблука, а довкола нікого немає. Ніколи не забуду гектари знищеного радіацією, рудого кольору хвойного лісу на в’їзді в Прип’ять... 

-А в мене й досі перед очима, - каже Віктор Сніцаренко, - велика пожежа у 30-ти кілометровій зоні. Назву села вже не пригадую, та ніколи не забуду палаючі хрести на старому кладовищі. Церкву, яку в навіть в роки війни не спалили, ми рятували від радіаційного полум’я. А палаючі торф’яники, бувало, цілими добами  гасили.  

Віктор Сніцаренко ось уже третій рік очолює обласне відділення Асоціації «Чорнобиль» МВС України, яку свого часу створював в області Петро Бронтерюк. Борис Циганин у Сніцаренка заступник. Як можуть, опікуються колегами-«чорнобильцями».

Щороку «чорнобильці» збираються двічі: 26 квітня - у день аварії на ЧАЕС, і 14 грудня – на День ліквідатора. Згадують з побратимами пережите.  

Доземний уклін вам, герої Чорнобиля!

Відділ комунікації поліції Закарпатської області

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі