Як УжНУ приймає вимушених переселенців: гуртожиток №3

У гуртожитку №3 поселяють також поселенців із спеціальними потребами. Любов Павлівна – інвалід 1-ї групи, приїхала разом з донькою та внучками з міста Кременчук, що знаходиться на Полтавщині.  «Ми приїхали сюди 3 березня. Умови тут прекрасні, є їжа, інші речі, так що нам тут  добре. В Кременчуці часто повітряні тривоги, і важко було мені та й рідним. Тут їх, Слава Богу, менше» - каже Любов Павлівна.

Дві її внучки вже встигли познайомитися із іншими дітками, а зараз в гуртожитку для них готують спеціальну дитячу кімнату. «Вона буде в нашій читальній залі, вже є іграшки для дітей, тому ми якнайшвидше її відкриватимемо» - розповідає заступник коменданта гуртожитку, провідний спеціаліст Тетяна Ворон. «Спочатку до нас почали приїжджати люди з Києва, Харкова, потім з Житомирської, Запорізької області, інших місць де ведуться бойові дії. Ми вже унормували нашу роботу, налагоджена конструктивна співпраця зі міською владою, координаційним центром у «Совиному гнізді» - каже Тетяна Ворон.

«Я приїхала з дитиною, мені тут подобається, умови гарні, в кімнаті тепло, є гаряча вода, що дуже важливо. Є де приготувати їжу, постелі чисті.  Дитина трохи захворіла – то прийшов лікар. Ті люди, які тут працюють – привітні, добрі люди» - розповідає жінка з Києва.

«Щодня люди заселяються, частина від’їжджає закордон. Тому є певна така «текучка». Але вже все більш стабільно, ніж в перші дні війни» - каже пані Тетяна Ворон.

Олексій Шафраньош

Інформаційно-видавничий центр УжНУ

  Надіслати другу