Біженці їдуть до Праги в пошуках кращого життя, – кажуть в ПП "Ужгород – Вишнє Нємецьке" (ФОТО)

Я стою на червоній лінії на прикордонному пункті пропуску «Вишнє-Нємецьке» (Vyšné Nemecké). Поки з одного боку стоїть український прикордонник з автоматом, з іншого боку у працівників словацької поліції багато роботи. Вони перевіряють документи, а також ретельно стежать за тим, що біженці везуть із собою.

Дехто приходить пішки, як це часто було на початку війни, але більшість тепер приїжджає автівками. За кермом зазвичай сидить жінка, а на задньому сидінні в неї діти. Хтось їде до Словаччини лише туди й назад – на закупи і зняти євро, однак деякі сім’ї тікають машиною повною речей до знайомих по всій Європі.

Ось літня білява жінка пішки перетинає кордон і одразу ж прямує до червоного намету, де на неї чекає їжа та інформаційні листівки українською. Через плече у неї висить сумка, а в руці синій український паспорт. Коли я запитую, куди вона прямує, одразу ж відповідає, що до Чехії.

«Я прямую до Праги, звідси я їду автобусом до міста Міхаловце, а потім до Праги. У мене там родина. У Чехії добре, я з Ужгорода, у мене український паспорт», – каже мені жінка. Після короткого перекусу в наметі вона швидко йде на контроль.

Жінка з українським паспортом перетинає кордон Словаччини

Те, що у жінки із собою паспорт, тут рідкість. Але це найпростіший варіант. На прикордонному пропускному пункті вона отримає штамп і матиме підтвердження про перетин кордону. Проте буває й таке, що біженці з України приїжджають без паспорта.

«У цьому разі це тривала процедура», – пояснює в інтерв’ю виданню Seznam Zprávy Мілан Громадка, директор департаменту прикордонного пункту пропуску у «Вишнє-Нємецьке».

«Ми зберігаємо їхні біометричні дані, тобто відбитки пальців, у наших інформаційних системах. До того ж, якщо вони їдуть з дітьми, то і фотографії дітей, а також фотографії дорослого та документів, які вони надають, тобто свідоцтво про народження або копію посвідчення особи. Це залежить від того, з чим вони прийдуть до пропускного пункту», – описує Громадка.

Тож вони реєструють біженців у системі, але не видають їм жодного підтвердження про перетин кордону. Але це одна з умов виплати фінансової допомоги в Чехії.

«Це створює проблеми, наприклад, у Чехії, бо вони не можуть підтвердити свою особу. Наше законодавство не було готове до цього, ми ніколи не ходили без паспорта. Чеські установи можуть попросити показати паспорт, і ми його покажемо», – каже директор департаменту прикордонного пункту пропуску, як, наприклад, чеські поліцейські можуть перевірити чи дійсно біженець перетнув кордон Шенгену з України, якщо в нього немає паспорта.

На кордоні між Словаччиною та Україною у розпорядженні біженців є кілька наметів гуманітарних організацій. Першу допомогу надає Словацький Червоний Хрест або Мальтійський орден. Дітям тут дають м'які іграшки, є також фахівці, які пропонують психологічну допомогу.

Улюблена Прага

У зеленому світловідбивальному жилеті біля автобусної платформи стоїть Любомір Червеняк, у якого на шиї є листівка з інформацією, що він є представником словацького уряду від ромської громади.

Я розповідаю йому, що в Празі є сотні ромських біженців з України, які живуть або на головному вокзалі, або в наметовому містечку в празькому районі Троя. В інтерв’ю він підтверджує мені, що Прага серед ромських біженців дійсно популярна.

На словацько-українському кордоні Любомір Червеняк допомагає ромським біженцям

«Найчастіше вони їдуть до Праги, не знаю чому, але, мабуть, хочуть кращого життя, кращу роботу», — вважає він.

«Це переважно мами з дітьми, і вони досі приїздять сюди. Інколи з ними важко спілкуватися, вони не знають ні словацької, ні української, тож у такому разі я перекладаю з ромської», – пояснює чоловік, який на кордоні допомагає переважно ромським біженцям.

Цього тижня міністр внутрішніх справ Віт Ракушан обговорив із своїм українським колегою Денисом Монастирським ситуацію щодо ромських біженців, а також розслідування військових злочинів в Україні.

У своєму прес-релізі Міністерство внутрішніх справ зазначило, що звернулося до Монастирського з проханням розслідувати можливі організовані депортації людей із Закарпатської області з огляду на вигоди, на які вони можуть мати право в ЄС.

Завантажили машину і поїхали

Як уже було сказано, більшість українців тікають від війни автівками. Так сталося і з маріупольською родиною, батьки з донькою мають машину повну одягу та їжі. Під час перевірки на кордоні вони мають викласти все на стіл, речі потрібно дістати із заднього сидіння, багажника та ящика на даху авто. Вони також повинні відкрити капот автомобіля. Скрізь у них пакети з різними речами.

«Ми їдемо до Вільнюса до Литви, у мене там брат. Ми з Маріуполя, не знаємо, коли повернемося, у нас більше немає дому», – пригніченим голосом каже українець, допомагаючи своїй партнерці дістати речі з машини.

Українська родина їде до Литви, на кордоні вони мають дістати з машини всі речі

Недалеко від цієї родини в автомобілі сидить українка з вагітною донькою. Вони їдуть до Словаччини на один день, а потім повернуться. «Їдемо в гості, а також купити одяг для доньки та дитини. Ми з Мукачева, повертаємося ввечері», – розповідає з машини українка.

Допомагають й чеські поліцейські

На кордонах допомагають й чеські поліцейські, тут у них свої машини, словацькі колеги раді такій співпраці. «Нині нас тут 35, ми служимо на двох прикордонних переходах, «Вишнє-Нємецьке» та «Убла», – розповів виданню Seznam Zprávy командир контингенту Зденек Скоканек.

Після початку війни в Україні на прикордонному пункті «Вишнє-Нємецьке» зіткнулися з величезним натиском, кордон тут щодня перетинали десять тисяч біженців. Зараз ситуація спокійніша, з травня кордон на цьому прикордонному пункті перетинає близько двох тисяч людей, багато з них уже повертаються до України.

Ярослав Гавенда, Давід Нефф, Дарина Дзюба, Seznam Zprávy