Закарпатські волонтерки: «Легше на душі стає, коли розумієш, що допомагаєш»

Упродовж останнього місяця Оксана, Людмила та Анастасія щонайменше двічі на тиждень чергують на залізничному вокзалі Ужгорода. Дівчата кажуть, зараз кількість вимушених переселенців, які тікали з зони бойових дій, суттєво зменшилася. Раніше ж ужгородки зустрічали по 3-4 потяги протягом 4-годинної зміни, а це щонайменше кілька тисяч українців.
«Спершу було нестерпно боляче бачити цих людей, – пригадує Оксана, – фактично кожен поїзд ми зустрічали зі страхом, бо чули від людей жахливі історії про те, як вони добиралися на Закарпаття. Це були оповіді про те, як у потяг пускали зі словами «або дитина, або сумка», і люди залишали на вокзалі чемодани з елементарними речами, їхали з рюкзаками та документами, і все. Це були розповіді про те, як батьки буквально «закидували» діток через вікно в потяг із написаними контактами на їхніх ручках – аби тільки вони врятувалися. Це були сповіді, від яких серце завмирало в грудях і сльози не переставали текти з очей….»
Дівчата пригадують, як доводилося чергувати вночі, а потім зранку, ледве вмившись і поснідавши, виходити на роботу. Такі дні здавалися довшими і важчими, але підтримувало завжди розуміння того, що людям, котрі вимушені покину все, в стократ гірше…
Під час чергування волонтеркам доводилося годинами накладати їжу на тарілки, подавати гаряче, варити чай і каву – одне слово, організовувати обіди та перекуси для вимушених переселенців. Поки не було налагоджено централізованого приготування їжі, нерідко доводилося з дому приносити харчі. Тож кілька годин біля плити до початку «зміни» на вокзалі могли бути звичайним явищем. Млинці йшли «на ура», особливо сподобалися діткам, пригадує Оксана.
«Якось робили бутерброди чотири години поспіль просто без зупину, – розказує Людмила. – Після цього таке було відчуття, що руки просто німіють… Не було часу навіть ковток кави зробити і відпочити – так багато приїжджало людей! Потяги висаджували одних і їхали за іншими вимушеними переселенцями, і потік цього горя, здавалося, не зупиниться ніколи…»
Дівчина розповідає, що для координації волонтерської роботи з часом був створений чат у одній із соцмереж, тож роботу та чергування вдавалося розмежовувати, графік формували так, щоб зручно було всім. Хоча нерідко хтось і обурювався: чому так мало часу випадає на нього, хоче більше працювати і допомагати! А явище, коли учасники групи забирали додому переселенців, яким треба було просто день-два переночувати перед подорожжю в Європу, і взагалі стало поширеним і нікого не дивувало.
Зараз на залізничному вокзалі в Ужгороді вже добре облаштовані пункти прийому переселенців, тут і холодильники, і печі для підігріву готових страв, та й загалом обіди привозять централізовано. Мешканці інших регіонів залюбки куштують «банош» (кукурудзяна каша, зварена на сметані й заправлена сиром), «підбивану фасолю» – фасолевий суп зі сметаною, нерідко й добавки просять.
Але й досі, як розповідає Оксана, трапляються такі історії, які, попри все побачене й почуте, зачіпають:
«Ось минулого вівторка приїхала мама з синочком із Донецької області. Ми запропонували їм гарячу їжу після важкої дороги. Мама попросила невелику порцію, хлопчик взяв тільки один бутерброд. Поки їли, розповіли, що в дорозі з харчами було складно, військові в потязі поділилися з ними баночкою тушкованого м’яса, але вони його не з’їли, а відклали на гірший час. А коли вони перекусили на вокзалі, витягли ту баночку і простягли нам зі словами, щоб ми приготували їжу іншим людям, які приїдуть після них…»
Оксана говорить про це зі сльозами на очах і додає, що ту баночку, певна річ, від неї ніхто не взяв, навпаки запевнили, що тут наразі вистачає всього, бо волонтерська спільнота дуже добре працює і забезпечує цей пункт прийому переселенців на вокзалі всім необхідним. Але така людяність, щирість і безкорисливість укотре зачепила за живе…
Дівчата кажуть, що волонтерство абсолютно не ускладнює їхнє життя, а навпаки – додає нових сенсів. «Це не важко фізично, радше – морально, особливо, коли чуєш ці історії. Але насправді, коли приходиш додому після зміни на вокзалі, якось легше на душі стає, бо розумієш, що допомагаєш там, де в цьому була справжня потреба; бо усвідомлюєш, що твоя робота – вклад у нашу перемогу», – додає Оксана.
Підтримка ЗСУ, допомога вимушеним переселенцям, організація та перевезення гуманітарних вантажів чи переказ коштів на потреби військових – кожен із працівників Тоlk у ці дні тим чи іншим способом долучається до волонтерського руху, і ми розповідатимемо про них у наступних публікаціях. Пишаємося нашими працівниками і закликаємо всіх продовжувати справу, яка додає наснаги кожному і яка наближає всіх нас до омріяної перемоги. Все є і буде Україна!
За матеріалами сайту ТОВ "Закарпаттяенергозбут"
До теми
- Унікальне Закарпаття: у соцмережах показали соляну стометрову піраміду підземного Солотвина
- ДНК-ідентифікація тіл невпізнаних та зниклих безвісти: як на Закарпатті проводять експертизи
- Служба супроводу 12-ої бригади «Азов»: як працює система підтримки
- Понад 4 тисячі випадків захворювання на грип та ГРВІ виявили минулого тижня на Закарпатті
- Щороку на облік у Закарпатському протипухлинному центрі уперше стають близько 3 000 нових пацієнтів
- "Ми розпалили вогонь, аби хоч якось зігрітися": історія Юрія, який понад 20 років мандрує горами Закарпаття
- За перший місяць 2026 року Закарпаття прийняло п’ять евакуаційних груп із прифронтових областей
- Після важкого поранення переніс понад 10 операцій та планує повернутися у стрій: історія закарпатського поліцейського Івана Гучковича
- Освітній фронт Закарпаття: ректорка Наталя Шетеля про зміни, виклики та перемоги Академії
- Маленькі бульбашки — велика діагностика: у Закарпатському кардіоцентрі виконують унікальне обстеження
- Морозний виклик: як лісівники на Закарпатті допомагають диким тваринам пережити зиму (ВІДЕО)
- Стало відомо, чи багато закарпатців вакцинуються від грипу
- Сьогодні – Велике свято Стрітення Господнє: дата та історія, чому потрібно запалити свічку
- Допомога дровами: на Закарпатті лісівники підтримали центр соціального обслуговування
- Герої без зброї: водій-рятувальник Ігор Чепа про готовність там, де складно, силу духу та історії з рятувального життя
- «Бограч-index» – січень 2026: за місяць ціни на продукти зросли на 6,4%
- На Закарпатті зростає захворюваність на грип та ГРВІ
- Морози не зупиняють турботу: як лісівники рятують диких тварин взимку на Закарпатті
- Замість окупації — опір: історія офіцера Нацгвардії
- Від локального серіалу до великих екранів: як створюється повнометражна «Наша файта»

До цієї новини немає коментарів