"Я зрозумів, що таке бойові виїзди після того, як нас обстріляв російський танк". Історія бійця 128 бригади Андрія

– Я зрозумів, що краще самому вибрати підрозділ, ніж потрапити абикуди, – розповідає Кірбі. – Дуже хотів стати оператором дронів, тому й підписав контракт із батальйоном безпілотних систем. 128 ОГШБр мені порадив товариш Олександр Лущик, котрий тут служив. На жаль, навесні минулого року він загинув при виконанні бойового завдання. Чудовий був хлопець…
У своєму підрозділі Кірбі працює з невеликим дроном-бомбером, його пріоритетні цілі – ворожа піхота, транспорт і логістика. Екіпаж займається також дистанційним мінуванням.
– Під час одного з крайніх бойових виїздів ми знищили колісний НРК (наземний роботизований комплекс), який віз вантаж на ворожі позиції. Один із російських піхотинців вирішив врятувати НРК й пішов по нього, але там і залишився. Нам також доводилося відбивати дронами ворожі штурми, загалом роботи дуже багато, вільного часу обмаль, але воно в кайф – тут розумієш, що приносиш користь, прикриваєш свою піхоту. Я вважаю, що кожен бойовий виїзд, коли ти відпрацював по ворогу й безпечно повернувся, – вдалий.
Екіпаж БПЛА завжди пріоритетна ціль для ворога, тому Кірбі й сам потрапляв під вогонь.
– З самого початку я сприймав бойові завдання не зовсім правильно, для мене це було наче якийсь скаутський табір. Але після того, як нас обстріляв танк, я зрозумів, що це зовсім не відпочинок. Хоча танк відпрацював не дуже прицільно й зробив тільки три постріли. Мабуть, росіяни бачили, що хтось є, але не знали, хто саме. Бо якби довідалися, що це екіпаж БПЛА, туди би прилетіло все, що можна й не можна.
Незважаючи на ризики, Кірбі не шкодує, що пішов у ЗСУ.
– Ні секунди не пожалів і не розчарований. У нас дуже класне командування батальйону й безпосередній командир. Багато моїх знайомих служать у різних бригадах, і я знаю, як воно може бути. Тут усе правильно влаштовано, по-людськи.
Андрій закінчив університет і має вищу освіту, тому може претендувати на офіцерське звання. Але поки не планує цього.
– Мені подобається на солдатській посаді, я люблю бойові виїзди й «польоти» – це моє…
До теми
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Снайпер "Ярий". Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- Чому військові люблять котиків? Олександр Шершун “Мер”
- «Із нашої родини воює шестеро чоловіків…» Історія бійця 128 бригади Руслана
- Звільнився з армії – і через місяць повернувся знов: історія військового зі 101 бригади ТрО Закарпаття
- Прикордонник «РЕМ». Василь Сідун із Дубрівки посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Ветеран із Ужгорода Віктор Суліма: від фронту до крафтового виробництва
- «Кожна вагітність для нас — диво»: Ганна Палагусинець про програму лікування непліддя
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"

До цієї новини немає коментарів