Люстрація стала архаїзмом, а люстровані – владою

В січні 2005-го року, а саме номером за 18 число „Трибуна” започаткувала публікацію так званих „люстраційних” списків, поданих обласними організаціями „Батьківщина” і „Собор”. Вперше вона пішла під рубрикою: „До влади повинні прийти нові люди”. Спочатку були „зас-вічені” особи, які, на думку організаторів того заходу, не мали права займати подальші керівні посади в обласному центрі, а потім до нас почали надходити подібні списки із районів області.

Читачі, мабуть, пам’ятають, якого розголосу набрала ця, якщо можна так сказати, акція. Скажу чесно, що й газета взяла на себе надзвичайно велику відповідальність, адже, зрештою, йшлося про людей, про їх долі, за якими стоять сім’ї, родини. Непроста то була річ. І я добре пам’ятаю різнохарактерні, так би мовити, бесіди, як по телефону, так і безпосередньо з представниками різних або полярних точок зору. Відразу зауважу, що таких, які підтримували нашу позицію щодо публікації отих „чорних” списків, було більше. Не є ніяким секретом, що нам погрожували розправою, не фізичною, а розправою з газетою через судові позови. Але, забігаючи вперед, скажу, що жодного позову на цю „тему” не було. А раз так, то значить, що ми були, себто редакція на правильному шляху. Це я не до того, щоб вознести себе і газету. Далеко ні, хоча треба розуміти, що публікуючи оті люстраційні списки, це було не чим іншим, як продовженням позиції газети і колективу редакції, яку ми займали у період президентських виборів. Хотілось довести до логічного кінця лозунги майданів, і ужгородських зокрема.

А тепер, шановні читачі, давайте вчитаємось в матеріал, опублікований 18 січня 2005-го року: „...Нині з різних джерел надходить інформація про те, що серед перефарбованих хамелеонів з’явилась активна група високих посадовців, яка за будь-яку ціну – у прямому і переносному значенні – прагне зберегти свої посади і навіть отримати для себе і свого оточення нові посади. Допустити такої наруги над народом ми не можемо.

Заявляємо, якщо будуть знехтувані проголошені Віктором Ющенком принципи формування нової влади, зокрема не будуть відсторонені від неї представники збанкрутілого кучмівського режиму і злочинного бізнесу, з нашого боку буде вжито рішучих заходів як проти тих, хто ці посади займав, так і проти тих, хто цьому сприяв”.

Оце так було мовлено більше року назад, а „робочу групу” по формуванні „люстраційних” списків очолював Михайло Попович, нинішній і колишній керівник апарату ОДА. Керівник отого „апарату”, який фактично зайнявся кадровими питаннями чи не на другий день після проголошення зазначених вище тез, де, без сумніву, є і його авторство. Ні, ми не збираємося передруковувати зазначені вище списки, хоча, якщо чесно, то вартувало б. А знаєте чому? Величезна когорта отих списочників нині біля влади, а деякі поряд із самим Поповичем. Ця „тема” давно просилася на сторінки газети і, так би мовити, останньою краплею стало призначення „культурним” начальником одіозного Глебу.

Пане Поповичу, хіба ви забули, що саме Юрій Глеба фігурував в передовій частині списку, оформленого вами, по Іршавському району?

Не вірю, бо такі речі не забуваються, і тому як головний кадровик ОДА і колишній офіцер (хоча і КДБ) мусили спитати у власної совісті. Ні, я не про те, що чинили колись офіцери, відстоюючи власну честь. Ні, тут мав би бути якийсь крок хоча б на рівні громадянської позиції. Нема і не було, а як тепер жити всім нам, виборцям, які ще не забули лозунгів майдану? Десь, ясна річ, є зрозумілим, що таким, хто пробився до влади, зрадивши колись декларовані гасла, є на руку нинішній розгардіяж на самих високих владних щаблях. Я знову про набившу оскомину коаліцію. Хто які яйця покладе і в котрі кошики, сьогодні ще труднувато спрогнозувати. Але оте, що твориться в низах, нагадує справжню лихоманку, або ситуацію при корабельних катастрофах, а у нас навпаки. Бо особи, які нині рвуться до влади, під будь-якими приводами вбачають в цьому спасіння власне, і хліб та й з маслом. А які там кольори у владі чи ідейні переконання, це вже нікого, зрештою, не цікавить.

Моральна планка нашої влади впала до найнижчої позначки. Ви чули і виділи, що у вівторок мовили кум Порошенко і Роман Зварич? Це, зрештою, про що йшлося? Ні, я не про те, що вони адресували Морозу і Юлії Тимошенко, це вже ми чули не один раз. Я про те, що вони позволяють собі вести якісь торги, спекулюючи, власне, іменем і посадою Президента.

Саме так, бо Юлія Володимирівна мовила приблизно такі речі, що „Наша Україна” і Віктор Андрійович одне ціле, і це неможливо по другому трактувати. І це чомусь дуже вразило декого з оточення пана Президента. А хіба не так, любі друзі? Появилось бажання грати власну гру, переводячи стрілки надуманого конфлікту на своїх колишніх побратимів, а це вже дало нагоду донецьким надувати щоки і ходити в пошуках можливості, або кого б там з „друзів” прилучити до своєї більшості.

Серйозна гра пішла, і це в часи, коли уряду як такого фактично немає. Кінах он як роздерибанив всю урядову програму, забувши, що він там був не останнім. Пішов, каже, займатися законотворчістю. Молодець, посипав голову попелом, і як з гуся вода. А скільки вже посад і урядів поміняв отой чоловік, і все при ділі. А скільки патріотів України залишилось поза урядом і Верховною Радою? Відповідей важко знайти, чи не так, як і, зрештою, українців за переконанням у цій же Раді. Отож маємо наслідки кадрової політики, де оті, що мали б якимсь чином впливати на її формування, самі стали заручниками своєї нечистоплотності. Кого тепер і в який спосіб „люструвати”, через котре чистилище пропускати?

Немає не тільки відповідей, а навіть реального прогнозу розвитку ситуації. Але це на перший погляд, бо справа все-таки за Президентом. І нині чи найбільш відповідальний момент як для нього, так і для нас всіх. Так сталося, що в ці дні він фактично один годен і мусить взяти ситуацію під контроль, і голосно так мовити, щоб чути було по обидва боки Дніпра і в нас тут вдома: від Ужка до Ясіня.

Ігор Гаврилів


Трибуна

 

20 травня 2006р. -->