Туризм порятує гірські села

Проект FORZA, який упроваджують на Закарпатті з
2003 року та триватиме до 2008-го, має на меті створити екологічно безпечні умови господарювання в наших лісах, а водночас розвинуть зелений туризм. У рамках проекту створюють так званий “Закарпатський туристичний шлях” завдовжки 380 кілометрів, який проходитиме гірськими хребтами Карпат зі сходу на захід. У проекті передбачено зробити маркування шляху й облаштувати місця для стоянок і кемпінгів. Наразі таким чином уже облаштували близько 80 кілометрів дороги в Рахівському районі. Минулої суботи на полонині Берлебашка, яка належить до села Костилівка, відбулася презентація одного з маршрутів.

Костилівка – проблемне село. Головна біда, звичайно, безробіття, а також малоземелля (на мешканця припадає менш ніж сотка придатної для сільгоспробіт землі). Крім того, в селі 180 багатодітних сімей, які мають від трьох і більше дітей. Річний бюджет села становить 329 тисяч гривень, дохідна частина якого – 72 тисячі. Головне джерело існування селян – 920 овець, котрих випасають на двох полонинах.

Голова села Костилівка Ольга Сметанюк, яка була ініціатором проекту розвитку зеленого туризму, розповідає:

– Два роки тому Кабмін оголосив конкурс проектів між сільськими громадами, де, зокрема, пропонували писати проекти й із зеленого туризму. Я створила проект і подала на розгляд уряду. Але тоді всім відмовили, оскільки змінилася влада й ці проекти більше нікому не були потрібні. Зрештою, віднесла проект до FORZA, які вирішили підтримати нас і виділили гроші. Наразі освоїли 40 тисяч гривень, ще маємо отримати 13 тисяч. Громада вклала власні 15 тисяч гривень, а також мала підготувати сільські садиби, які могли б приймати туристів на належному рівні. Уже тепер у селі є 12 таких садиб, між ними навіть виникла конкуренція. Одна ніч без харчування в садибі коштує 20-25 гривень, якщо зі сніданком, то на 15 гривень більше.

Проект, який реалізують у Костилівці, передбачає, що туристи прибувають до села, ночують у садибах, наступного ранку пішки або автомобілем піднімаються на полонину Берлебашка (понад 1800 метрів над рівнем моря), де ночують у притулку, куштують свіжу бринзу та гуцульських страв (токан, бограч, кулеша з бринзою), а наступного дня досвідчені провідники допоможуть здійснити сходження на гору Піп Іван, Латундер або інші. Притулок буде збудовано до кінця вересня. Кошти, які туристи сплачуватимуть за перебування в притулку, надходитимуть до бюджету сільради. У притулку постійно перебуватимуть провідники.

– Ми планували відкрити притулок раніше, але цьогоріч зима затрималася, дорогу порозмивало, – каже пані Сметанюк, – відтак сюди було важко дістатися. Та навіть попри це, вже могли б завершити будівництво, якби люди, які можуть нам допомогти, не вставляли палиці в колеса. Приміром, через Держлісгосп проти мене наразі завели кримінальну справу за ті дерева, які ми зрізали. Але ж ми два місяці просили, щоб лісники відвели нам цей ліс. Коли вони зробили це, то полінувалися протаврувати всі дерева. Робота трохи затримується й через те, що потрібно шукати спеціальні дерева для виготовлення так званих драниць – дощечок, із яких роблять покрівлю. Саме таким методом тут будували колиби багато століть поспіль.

Давньою традицією є й улаштування на Берлебашці свят для вівчарів, які проводять на полонині майже весь теплий період року. Громада взялася відродити ці давні традиції. Хочуть відновити і ґрунтові дороги, які за часів Австро-Угорщини називали “графськими стежками”, оскільки угорські графи полюбляли мандрувати горами й навіть призначали спеціальних людей – гайників, які доглядали за стежками. Стежки були завширшки два метри, їх підтримували в ідеальному стані.

Усе побачене та почуте залишає позитивне враження. Не з’ясовано тільки того, для чого швейцарському уряду витрачати гроші на розвиток України, на маючи із цього, вочевидь, ніякого зиску. Саме з таким запитанням кореспондент “Газети” звернувся до директора швейцарського бюро співробітництва в Україні Уелі Мюллера. На це пан Мюллер відповів:

– У Швейцарії є закон, який зобов’язує допомагати східноєвропейським пострадянським країнам, щоб вони легше перейшли від системи планування до ринкових відносин і демократії. Відтак ми розробили низку проектів, які мають сприяти цьому, один із підпроектів стосується саме туризму. Ми живемо в Європейському Союзі й сподіваємося, що Україна також невдовзі буде там. Дружня допомога є для нас цілком природною, це наш обов’язок. Якщо Швейцарія потребуватиме допомоги, я певен, Україна надасть її нам.

Іван Колодій, "Львівська газета"

 

26 липня 2006р.