«Є поранений» — значить бігти: історія бойового медика із Закарпаття Максима, який рятував побратимів під вогнем

Коли по радіостанції звучало коротке: «Є поранений», часу на роздуми вже не було. Максим мовчки закидав на плечі медичний рюкзак і біг. Під мінометними обстрілами, під ударами FPV-дронів, через відкриті ділянки, які ворог прострілював майже безперервно. Він знав: кожна хвилина може коштувати комусь життя. Спершу потрібно було дістатися до пораненого, зупинити кровотечу, забезпечити прохідність дихальних шляхів, стабілізувати стан, а вже потім — евакуювати. Саме ці перші хвилини найчастіше вирішували, чи дочекається людина шпиталю.
Максим Желіховський на позивний «СКАМ» народився і виріс на Закарпатті. До Державної прикордонної служби України прийшов ще до початку повномасштабної війни в липні 2020 року. Службу розпочинав як зв'язківець, однак після початку російського вторгнення швидко зрозумів: на фронті потрібні не лише ті, хто забезпечує зв'язок, а й ті, хто вміє рятувати життя. Пройшов підготовку за стандартами тактичної медицини, опанував алгоритми надання допомоги під вогнем, евакуації поранених і роботи в бойових умовах. Згодом його направили до бойового підрозділу Чопського прикордонного загону, який виконував завдання на одному з найгарячіших напрямків фронту.
Одним із найважчих випробувань стали бої, під час яких група прикордонників кілька діб перебувала майже в повному оточенні. Військові утримували позицію під безперервними обстрілами. Ворог намагався вибити їх з бліндажа артилерією, дронами та задимленням. Запаси води й боєприпасів стрімко закінчувалися, а зв'язок із сусідніми підрозділами ставав дедалі складнішим. Коли надійшла команда на вихід, шлях до своїх був не менш небезпечним, ніж самі дні оборони.
Евакуація теж стала окремою боротьбою за життя. До позицій прорвалася бронемашина, яка мала вивезти. Увесь шлях проходив під щільним вогнем противника. Усередині броні панувала тиша, яку порушували лише вибухи зовні. Поруч із Максимом сидів побратим, який не міг стримати сліз після пережитого. Тоді він лише поклав руку йому на плече і тихо сказав: «Розслабся, ми їдемо додому». Уже пізніше медики діагностували в Максима контузію та обмороження. Проте навіть після цього він не залишив службу.
Повернувшись після лікування, Максим став бойовим медиком евакуаційної групи. Саме тоді почалася робота, яку він сьогодні згадує найчастіше. За кожним повідомленням про пораненого стояла окрема людська історія. Одного разу довелося надавати допомогу військовослужбовцю з надзвичайно тяжким пораненням обличчя. В іншому випадку — витягувати побратима з відкритої місцевості, яку ворог прострілював майже безперервно. Кожна евакуація вимагала холодного розуму, швидких рішень і точності. Помилка медика могла коштувати життя не лише пораненому, а й усій групі, яка виходила на допомогу.
За час бойової роботи Максим разом із побратимами врятував десятки військовослужбовців. Багато хто з них уже після лікування знаходив можливість зателефонувати чи написати йому. Для медика це були найважливіші слова подяки, адже вони означали лише одне — людина, за життя якої він боровся під обстрілами, тепер жива.
Попри постійну небезпеку, Максим ніколи не втрачав людяності. Після евакуацій повертався до хлопців, жартував із ними, підтримував розмовою, хоча сам добре пам'ятав кожного, кого не вдалося врятувати. Він розумів: іноді кілька простих слів допомагають не менше, ніж ліки. Саме тому побратими довіряли йому не лише як медику, а й як людині, яка завжди залишалася поруч у найважчі моменти.
За мужність і самовідданість Максима Желіховського нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Сам він про це говорить без зайвих емоцій. Переконаний, що на війні немає особистих подвигів: життя пораненого завжди залежить від усієї команди — тих, хто прикриває, допомагає евакуювати, керує бронемашиною чи зустрічає бійця у стабілізаційному пункті. Себе ж вважає лише частиною цієї команди.
Сьогодні Максим продовжує службу в Чопському прикордонному загоні. За його плечима — важкі бої, дні майже повного оточення, десятки евакуацій і врятовані життя побратимів. Але він добре знає: для бойового медика команда «Є поранений» завжди означає лише одне — взяти медичний рюкзак і бігти. Бо інколи саме від кількох хвилин залежить чиєсь життя.
Якщо ти також хочеш стати частиною професійної команди долучайся до Чопського прикордонного загону.
м. Чоп, вул. Головна, 55а
+38 (097) 023-63-77
+38 (068) 808-15-15














До теми
- Історія вчителя з гірського селища Ясіня Івана Каперльоса, який здобув звання «Учитель року»
- В Ужгороді вшанували пам’ять Томаша Масарика та річницю заснування Чехословацької Республіки
- Ринок праці Закарпаття: кого шукають роботодавці та що пропонує центр зайнятості
- «Упала на коліна й дякувала Богу»: мати звільненого з російського полону Мирона Сегедія — про першу розмову з сином
- Осінь у Карпатах. Краса, за якою стоїть щоденна служба
- Понад 2 мільйони людей перебували на Закарпатті від початку повномасштабної війни
- Коли на Закарпатті з’явилися перші автомобілі: історія, яка почалася ще до 1912 року (ФОТО)
- Від державної служби до військової - свідомий вибір прикордонниці Ольги Воловар
- Він навчає інших військової справи, а сам мріє знову пройти стежками Криму
- «Бограч-index» – жовтень 2026: за місяць ціни за продукти змінилися на + 3,3%
- Гіпертензії, цукровий діабет та інше: що виявляє скринінг здоров’я у Закарпатському кардіоцентрі
- Прикордонник Чопського загону власноруч зняв своє фото з меморіальної дошки зниклих безвісти та полонених
- Від бойових завдань на Донеччині й Харківщині до контролю на кордоні: історія прикордонника із Закарпаття
- Психологи, мами та сестри: як ГО «Помагатори» реабілітує поранених військових в Ужгороді
- Один із найбільших хижих птахів Європи повернувся у дику природу на Закарпатті
- Закарпатські електромережі підготували до зими
- Військовослужбовець і скульптор Михайло Ходанич: «На фронті естетики багато»
- Від лікування до психологічного відновлення: «Амазонки Закарпаття» допомогають жінкам, які перенесли рак молочної залози
- На Закарпатті майже 40% випадків раку молочної залози виявляють на пізніх стадіях
- «Хочу насолодитися мирною Україною»: історія Андрія «Мольфара»
До цієї новини немає коментарів