Повернення у минуле?

Щоб не тримати інтригу щодо тематики нашої подальшої бесіди, відразу хотів би зазначити, що мені після таких одкровень – і Ромчика, і Голови (поки що) НРУ п. Тарасюка – стає надзвичайно сумно. Взагалі про поведінку керівника такої організації можна говорити дуже багато. Прикро було днями чути його запевнення про те, що депутати від НРУ, а їх 13 чоловік, увійдуть в комуно-олігархічну коаліцію і в нього сумнівів ніби не має. А через дуже короткий час один із депутатів, а саме п. Поживанов, з упевненістю на 99% заявив, що Центральний Провід НРУ не підтримає свого начальника. Та, зрештою, ми цю „картину” вже виділи при голосуванні „за Януковича”. Відразу ж постає запитання: а де мораль і совість, бо так і хочеться спитати в цих же Тарасюка, Безсмертного і всієї челяді, яка нині шукає шляхи до отого падіння морального: вам що, відібрало пам’ять про те, на якій ідеології ви „в’їхали” до Верховної Ради? Мало того, Ромчик Безсмертний викинув тезу, що тих депутатів, які не погодяться „лягти” під регіоналів і комуняк – буде позбавлено депутатських мандатів (?!)

Відразу хотів би поставити ще запитання тим, хто в період перед виборами до Верховної Ради шукав кучмістів у блоці Литвина, на блоки Костенка і Сироти-Олійника дивився як на неперспективників, а про „Свободу” Тягнибока так і слухати не хотіли: ви ще й досі вірите в „нашоукраїнську” щирість безсмертних, тарасюків, зваричів, крілів..?

Коритники вони, шановні друзі, і не треба ходити кругами і десь мислити на взірець того, що це дійсно, даруйте, гівно, але наше. Бо в такий спосіб ми можемо зайти дуже далеко. Що може єднати нашоукраїнців, рухівців, кунівців і ... комуністів? Біль за долю народу, але котрого, котрої його частини? Адже повноваження від більшості українського народу як почесному нашоукраїнцю Ющенку – в грудні 2004-го, „помаранчевим”– в березні 2006-го віддано відомо під які програми. Відомо також, під якими гаслами йшли ті, до кого ви набиваєтесь в „колеги”.

Саме так, і оте скигління про співпрацю виглядає надзвичайно бридко. Подивіться, який гордий нині головний федераст (влучно мовлено Тетяною Коробовою) Кушнарьов. Це так десь: можемо кинути щось отим крілям, безсмертним... з барського столу, а може й ні. Хіба не так? Ні, ті депутати, які ще не заплямились в отому переговорному болоті, мовлять про можливу співпрацю з регіоналами і соціалістами, але без КПУ. Себто нова коаліція і таке, ніби, буде перетиратися на чергових коаліційних перемовинах. Називаються навіть терміни: дехто каже, що то затягнеться на тижні, а дехто – на місяці.

Але команді Януковича-Мороза, здається, все це вже до фені, в них є більшість і вони будуть гнути свою лінію „как вещий Олег”. І матимуть рацію. Думати, безсмертні, треба було і головою, і навіть не на третій, а вже на другий день після виборів. А ви нині, як ті жебраки, ходите з простягнутою рукою. Небораки без сорому і совісті.

Дехто, правда, а особливо то таки трагікомічно виглядає в пані Григорович, мовить, що ми мусимо підтримувати свого Президента. І це вже не смішно, бо постає велике запитання: а для чого ми обирали вас, пані Григорович, і Президента? Не просте, та кричуще питання, бо хто забороняв Віктору Андрійовичу скористатися владою? Хочете відповідь? „Друзі” тримали в обіймах, вони брехали Президенту про істинний стан справ у державі, вони дбали виключно про місце біля корита. Грубо і, можливо, з упередженням, може дехто закинути. А ви скажіть м’якше, ніжніше, обійдімо проблему, не заглиблюймося в теми.

Нащо нам знати, наприклад, що ціна за один куб газу на промислі, де його добувають, коштує в десять раз дешевше, як у котельній, де його споживають. Саме так, дорогою до нас той газ проходить через маленькі конторки, підконтрольні великим „друзям”, і все шито-крито. Ціна одного кіловата на електростанції також набирає великої ваги, поки дійде до нас в такий же спосіб, а нам триндять про біржі в Америці, війну жидів з ліванцями, а ми і вуха розвісили.

Є і другі способи вішати локшину на вуха: подивіться, що робиться в нас в області, прослідкуйте за владною пресою. Минулого тижня як творився імідж підіпсутого рейтингу нашою „надзвичайника”. Балога відкрив школу на Березнянщині, а в Ужгороді – факультет. Молодець, а ще він подбає про дітей і ще там щось.

А тим часом галиційські скаути б’ють тривогу з приводу біди, яку творять на нашому славному Синевирі оті фестивальники, де також Балога з Ігорком Крілем щось там започатковували. Голосно так владні писарі про те гуділи, а сміття після себе нікому прибрати. Синевир, як кажуть оті скаути, скоро буде захаращений відходами нашої барвистої влади.

От і вся мораль, але з апартаментів облради і ОДА знову сиплять інформацію про розподіл коштів київських, виставляючи себе благодійниками. А ви, Михайлики, ті, зарплата яких більше президентської, поясніть – може разом із „школою комунізму”, чому, наприклад, область наша йде в „передовиках” у боргах по зарплаті? Нема чим крити, бо окрім болтології нічого не видно і не чути. Поясність, скільки підприємств запрацювало, знайдіть, крім „Єврокара”, ще щось. Нема, зате в який підлий спосіб пішла атака на Ратушняка, який взявся, і ясна річ з певним ризиком, навести лад у комунальному болоті, і зокрема, в тих „енерго”, вам би плече підставити хоч би тим, хто мешкає в Ужгороді. От якби це завидівські пацани вчинили щось подібне і пішли назустріч людям з облаштуванням цього ж автономного опалення, то лементу хвалебного було б на всі заставки.

Закінчуючи, хотів би, ясна річ, перейти на тон трохи благіший, а не виходить. Єдине, у що вірю і маю надзвичайно велике переконання в тому, до чого хотів би і всіх долучити, що наше життя, як і майбутнє рідних, таки в наших руках, і про це ніколи не треба забувати.

Ігор Гаврилів
Трибуна

 

12 вересня 2006р.