Щодня сотні закарпатців прошкують "на заробітки" до сусідньої Угорщини

Інші краяни примудряються заробити копійку, "забезпечивши" сусідні країни дешевим українським дизпаливом та цигарками. Щоб побачити, як ця процедура виглядає зсередини, відправляємось на міжнародний КПП "Вилок", що на Виноградівщині.

До Вилоку під’їжджаємо з боку Берегова. Перед селищем обабіч дороги рясніють автозаправки. Дизпаливо тут на п’ять копійок дешевше, ніж на решті АЗС Закарпатської області. "Це — щоб зручно його "штовхнути" на мадяри", — пояснює один із місцевих "гендлярів".
КПП "Вилок" — у кінці селища, за транспортним мостом через Тису. Та перш, аніж потрапити туди, тебе зупиняє патруль у складі представників СБУ та ДАІ та МВС. Автоперехід з України в Угорщину
закритий — шлагбаумом. Збоку — пішохідний. Перед ним тупцює з десяток-другий людей. Чого, питаємось, не йдуть на угорський бік?
Місцевий житель Янош каже, що чекає брата, котрий повіз на мадяри "товар" і попався угорським митникам.
Під кодовим словом "товар" він має на увазі дизель та цигарки.
Вартість пачки "Мальборо" в Угорщині, приміром, — 400 форинтів. Це еквівалентно нашим 10 грн. У нас такі ж цигарки коштують трохи більше чотирьох гривень.
Тютюнові вироби, каже наш співрозмовник, переносять навіть під одягом. Для цього розфасовується блок і всі десять пачок ховаються
по тілу. Іноді вдається пронести. Іноді митники або прикордонники можуть роздягнути догола й конфіскувати "товар". І не просто забрати, а ще й уліпити у паспорт "ведмідя" (тимчасову заборону на в’їзд до Угорщини)!
Щодо дизпалива, то місцеві "бізнесмени" — побратими Яноша — кажуть, що "на мадярах" вартість літра цього "добра" — від п’яти з половиною до шести гривень. "Ось і причина, чому ризикуємо", — задовольняє нашу допитливість пан Янош. Серед решти люду — таксисти. Вони очікують на пасажирів на Виноградів, Хуст, Тячів.
Із-за кордону, розповідають, наші привозять в основному дешеві смалець, сало, борошно, яблука, м’ясо й макарони. Дехто — на продаж, а решта — для себе.
Ось усміхнена пані Василина з Фанчикова, що на Виноградівщині. Їй поталанило: вона щойно перетнула кордон з великою "угорською сумкою", набитою усіляким крамом. "На мадяри" за продуктами вона ходить вже п’ятий рік. За її словами, у першому за кордоном угорському селі Тісобейч на кілограмі борошна й смальці вона економить більше, ніж дві гривні. Проте митники дозволяють з кожного найменування товару перевозити не більше 10 кг. Якщо більше, то решту, а інколи і все, викидають у смітник!
Аби побачити, яка ситуація з того боку кордону, робимо спробу перейти до Угорщини. Прикордонник, котрий стоїть на початку переходу питає, що переносимо і для чого перетинаємо кордон. Ми вдаємо, що йдемо в Тісобейч, до родичів.
Варіант "проходить". "Тут і без вас "гостей" вистачає! — сміється прикордонник Михайло. -
Особливо, як зараз, під час святків...".
Він розповів, що з боку Угорщини, окрім пішохідної, є три автомобільні смуги. Переповнені вони в основному лише на свята, коли на пункті вихідні, а люди якраз масово їздять або йдуть за
харчами. Стосовно обшуків з роздяганнями, прикордонник відповів, що перевіряють здебільшого тих, хто "ходить у гості" щодня. Тим часом обласна преса рясніє контрабандними витівками, одна "мудріше" другої, наших земляків. Один примудрився перевезти через кордон контрабандні цигарки на човні через Тису, інший — в автопокришках, ще один — на підводах. Словом, голитва на видумки хитрюща!
Вже повертаючись із пункту пропуску, помічаємо колону стареньких "Мерседесів": закарпатці повертаються із "заробітків"...

Павло БІЛЕЦЬКИЙ, "Вісті Ужгородщини"

 

16 квітня 2007р.