Кому вигідна "нова національність" РУСИН, проголошена Закарпатською обласною радою

ТРИКОЛОР НАД КАРПАТАМИ

7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада визнала давню назву всіх українців — русини — "національною меншиною". А саме: прийняла рішення про внесення в перелік національностей області національності "русини". Своїм прапором нова національність обрала триколор: синя, біла і червона смуги. Як у Росії. Тепер такий же прапор можуть затвердити як обласний.
"Закарпаття найпершим прийняло свій обласний герб, але найостаннішим затверджує прапор, — розповідає професор Ужгородського університету, доктор історичних наук Сергій Федака, який входить до складу комісії облради з розгляду геральдичних проектів. — Переважна більшість поданих проектів прапорів створені на основі державного синьо-жовтого, з різними доповненнями, що передають специфіку області. Русинські організації подали свій варіант — синьо-біло-червоний. З 35 проектів комісія відібрала 13, з яких 2 — з триколором".
Ініціатором ухвали про русинів як окрему національність став депутат обласної ради Євген Жупан, за фахом дитячий лікар, а в громадському житті — голова Народної ради русинів Закарпаття. За таке рішення проголосували 71 депутат з 79 присутніх на сесії. Щоправда, журналістам з ложі преси було видно, що в залі присутні заледве 60 депутатів. Де взявся отой десяток з гаком голосiв — загадка.
Восени 2006 року облрада вже зверталася до Верховної Ради із клопотанням визнати русинів на загальнодержавному рівні як окрему національність. Але тоді нардепи на таке не погодилися.
Закарпаття багатоетнічне й полікультурне — такий стереотип втовкмачують Україні й світу говіркі політикани. Тут, мовляв, і угорці, і словаки, цигани, євреї. Утім це не означає, що регіон — поліетнічний, адже майже 80 відсотків закарпатців — українці (поліетнічним регіон стає, коли титульної нації в ньому проживає менше, ніж 75 відсотків). Найменш численна громада Закарпаття — це русини. За останнім переписом 2001 року їх налічується менше відсотка від мешканців області. За рішенням обласної Ради 1992 року, кожен закарпатець має право вільно визначитися, українець він чи русин. На початку 1990-х років київські науковці Олександр Нельга і Валентина Борисенко за дорученням уряду проводили соціологічне опитування на Закарпатті і зафіксували 40 русинів. У 1993 році русинів було 55, а в 1994-му — 96.
Заввідділом Інституту археографії та джерелознавства НАНУ, автор десятка монографій про народонаселення Всеволод Наулко нагадує, що будь-яка етнічна спільнота визначається за притаманними їй спільними рисами. "Закарпатці живуть в ареалі, який є продовженням основного етнічного масиву розселення українського народу, — каже доктор Наулко. — Мова— західний діалект української, деякі наші діалекти ще більше відрізняються від літературної, ніж "мова русинів". За культурою закарпатці належать до карпатського типу українського етносу. Четверту ознаку, самосвідомість, показав перепис: менше одного відсотка закарпатців зарахували себе до русинів".
Науковці систематично надають українській владі обгрунтовану інформацію стосовно етнічних груп і національних меншин. Реальність така: русини — це давній етнонім усього населення теренів України з часів Київської Русі. Майже до кінця ХІХ ст. закордонні автори усіх українців називали русинами, рутенами або руснаками. Польща і Чехо-Словаччина, що окуповували українські землі, корінному населенню дозволяли називатися "русинами" і забороняли слово "українці", аби втримати "свою" частину народу від об’єднання з рештою. "Поступово народ набував іншого статусу, іншого рівня самоусвідомлення, нація консолідувалася. Це органічний процес, притаманний усім європейським народам, — розповідає директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАНУ, академік Ганна Скрипник. — На Наддніпрянщині назва "українці" утверджується в середині ХIХ століття. Проте в краях, які були дистанційовані в державному, політичному планах від решти української спільноти, законсервувався давній етнонім часів києворуської доби. На Галичині й Буковині етнонім "русини" зберігався до ХIХ століття, на Закарпатті — до середини ХХ століття".

"РУСЬ ЧОТИРИЄДИНА"

У радянські часи етнологи з Москви охоче вивчали модель культури Закарпаття, так само як інших прикордонних теренів — Полісся, Криму. Утім, поки тримався СРСР, співробітники московського Інституту етнології і антропології РАН стверджували, що закарпатці — це частина українського народу, бо модель культури — матеріальної, духовної, соціонормативної — у них така ж, як у решти українців. По проголошенню незалежності кілька десятків русинів звернулися за підтримкою до вищезгаданого Інституту Російської Академії наук (а ми знаємо, у яких випадках "трудящі" зверталися по допомогу до Москви), і його співробітники наділили групу статусом "четвертого східнослов’янського народу". Отже, Русь стала "чотириєдіная".
В енциклопедії "Народы России" (1999) за редакцією директора московського Інституту етнології і антропології Валерія Тішкова сказано, що русини — це етнічна група росіян, розшифровується як "сыновья Руси". У переписі 2002 року, де росіянам пропонувалося назвати свою, одну з 16, етнічну групу — помори, мещера, весь, череміси, були виділені й підгрупи українців (буковинці, верховинці, гуцули). І чомусь окремо зазначено етнос "русини" (бойки, карпатороси, лемки). Цього "етносу" у чималенькій Росії відшукалося аж 97 осіб.
"Русинський рух, або ж політичне русинство виходить на поверхню з розгортанням процесу українського державотворення на зламі 1980-90-х років, як альтернатива для громадськості, — свідчить професор Ужгородського університету Сергій Федака. — Від самого початку він розвивався під автономістськими, часом сепаратистськими гаслами: ми, мовляв, не українці і не маємо з ними нічого спільного".
Заступник директора Інституту національних відносин і політології НАН України Май Панчук дослідив, що в усіх країнах, де проживають українці-русини, цей рух виник немов з помаху "чарівної палички" в один рік: Товариство підкарпатських русинів у Закарпатті (лютий 1990 p.), Русинська Оброда у Меджилабірцях, Чехословаччина (березень 1990 р.), Стоваришення лемків у Легниці, Польща (квітень 1990 p.), Об’єднання приятелів Прикарпатської Русі у Празі (жовтень 1990 р.). Щоправда, Русинська організація Угорщини в Будапешті з’явилася у березні 1991-го. Тоді ж відбувся і Перший світовий конгрес русинів. У 1993 році кілька десятків русинів створили "Временноє правительство Подкарпатской Русі" і започаткували газету "Подкарпатська Русь". "Почався балаган, гучна й агресивна пропаганда, — згадує Сергій Федака. — Активісти русинства переконували людей, що тільки-но буде визнано русинську націю, як настане земний рай і русинів фінансуватимуть і з тої, і з другої, і з третьої столиці".
"За певних сприятливих обставин із тих, хто називається закарпатськими українцями, може витворитися окрема, четверта східнослов’янська нація — русини", — стверджує ідеолог русинства, американець Павло Магочій (Пол Магочі), син українки й угорця. У 1978 році він заснував Карпаторуський дослідницький центр у США. Його праця "Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948)" вийшла друком українською в Ужгороді у 1994 році. Магочій розробив програму "захисту русинів у майбутньому", що має реалізовуватися, зокрема, через "поглиблення розколу в українських товариствах у сусідніх країнах" і "утворення автономної республіки Підкарпатська Русь". "На певні роздуми наштовхує те, що прізвище Магочі засвітилося у списку агентів чехословацької служби безпеки. Певні підозри викликають і візити його на Закарпаття у комуністичні часи та виступи на партійних активах у супроводі працівників КГБ", — пише професор Май Панчук. Врешті, зусиллями "спонсорів" і пропагандистів у 2001 році до русинів зарахували себе вже 10 тисяч закарпатців.
Шифри до "дєла"
У 1992 році перед Україною постала подібна зароза, були широко розповсюджені сепаратистські рухи у п’яти регіонах України — Закарпаття, Буковина, Одещина, Крим, Донбас. Як розповідає полковник СБУ у відставці Віктор Бурлаков, який з 1992 по 1996 рік очолював управління з захисту національної державності і боротьби з тероризмом, служба дослідила, що населенню Закарпаття такі настрої не притаманні. До 1996 року всі ці інспіровані з-за кордону рухи були припинені. Колишній есбіст пояснив, що закордонні центри інспірують в Україні тактику ними ж керованого хаосу. А СБУ нині послаблена, вичищена декількома хвилями, резюмує вiн. Загалом Україна в останнi роки ослаблена перманентною полiтичною кризою, є зручним майданчиком для сепаратистських сценарiїв.
Після розпаду СРСР у держав-сусідів, у чиїх "обіймах" у різні часи "тішилося" Закарпаття, потекла слинка. "Лідери угорських правих партій заговорили про відродження святостефанівської держави, почали широко пропагувати русинізм, — розповідав у одному з інтерв’ю доктор історичних наук, професор Ужгородського університету Михайло Тиводар. — Особливо старалися словацькі політичні кола, основною метою яких була ліквідація української меншини в Словаччині шляхом її переорієнтації на русинізм. У ідеологів русинізму всіх мастей виникла ілюзія, що вдасться етнічно переорієнтувати і значну кількість українців Закарпаття". У складі Словаччини є значна частина українських закарпатських земель — Пряшівщина. Кілька років тому тамтешній Музей української культури перейменовано на русинський, так само й театр, і кафедри в місцевому університеті. Утім українська влада мовчить. "Років 10 тому я був у Югославії і дізнався, що туди їдуть русини з Угорщини, аби конституюватися у народ. Питаю, хто везе? Магочій! Так він же — співробітник "делікатних" служб Словаччини, Канади і колишнього СРСР! Я поїхав у Белград, повідомив міністра закордонних справ, вони зняли питання, повідомили в Київ — і хоча б тобі відгук був!" — дивується голова Українського Фонду культури Борис Олійник.
Сьогодні натхненники русинського руху під гаслом "Объединим Русь!" пишуть: "После распада СССР в "независимой Украине" судьба древнего православного карпаторусского народа, более тысячи лет имевшего свою культуру и государственность, сложилась трагически. Русинство жестко подавляется, карпаторусский народ лишен всех национальных прав" (http://www.mrezha.ru/ua). З проросійської, зокрема, комуністичної преси і пропагандистських акцій видно, що "четвертий східнослов’янський народ" охоче підпирають своїми плечима колишні комсомольські й КПУ-шні діячі. Старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. Максима Рильського НАНУ Григорій Щербій згадує, як йому на рецензію потрапив рукопис дисертації одного з ідеологів русинства Павла Гольдмаша (написаний у співавторстві з його сином, бізнесменом зі Словаччини). Рукопис був далекий від науки, але таїв несподівані відвертості: "Нам треба було доповiдати про ситуацiю в Закарпаттi в Москву, але ми знали, що ця iнформацiя дiйде до Горбачова, i їй не дадуть ходу. Тодi ми звернулися за тiльки нам вiдомими шифрами до голови КГБ СРСР. I справа була вирiшена".
Словаччина і Угорщина, які нині з приємністю пропагують русинський рух, забувають польське гасло "Без вільної України не буде вільної Польщі" і те, що потрапили до комуно-російського "табору" тільки після падіння України. Зараз вони хижо облизуються на українські краєвиди й відсотки населення і не бачать пастки, в якій смачно пахтить "русинське питання". Адже з проголошенням "русинської держави" невідворотно відбудеться перегляд центрально-європейських кордонів. За картою Магочія, русинські терени є, поза Україною, в Польщі, Угорщині, Словаччині. Кому ж насправді належатиме ота "держава", свідчать барви на прапорі її ідеологів.

З IСТОРIЇ ПИТАННЯ

Всенародні збори русинів-українців 21 січня 1919 р. в Хусті, де 420 учасників представляли 175 населених пунктів Закарпаття ухвалили возз’єднання Закарпаття з Україною. На Першому з’їзді Народовецької молоді Підкарпатської Русі 7 липня 1929 року в Ужгороді було прийнято заяву: "Проголошуємо всьому культурному світові, що ми, підкарпатські русини, є частиною великого українського народу та що наша мова і література була є і буде та ж сама, що і наших братів з того боку Карпат. Проголошуємо, що всілякі стремління, щоби сфабрикувати з нас якесь окремішнє плем’я і тим відірвати нас від матірних земель будемо всіма силами поборювати і взиваємо, щоб назву "русин-українець" завжди і всюди уживати". У 1937 році у "Маніфесті до українського народу Підкарпаття" з вимогою навчати дітей українською мовою виступили понад двадцять політичних партій і товариств, чимало газет і журналів. Перший сейм Карпатської України своїм законом 15 березня 1939 р. проголосив: "Державною мовою Карпатської України є українська".
* * *
27 вересня 1991 р. відкрилася сесія Закарпатської облради, на якій тодішній її голова М.Волощук виступив з ідеєю автономії Закарпаття. Проти постала депутатська група "Демократична платформа" на чолі з М.Тиводаром. Під стінами облради зібрався великий мітинг, члени Української Республіканської партії розбили намети і почали голодування. Сесія прийняла рішення про референдум, але мітингуючі заблокували двері, і депутати змогли розійтися тільки пізно вночі. 28 вересня М.Волощук подав у відставку.

Ярослава МУЗИЧЕНКО, "Україна молода"

 

23 квітня 2007р.