ЗАГАЗОВАНА ПОЛІТИКА

Без всіляких там припущень, відкрито і зрозуміло. Сказати про те, що, можливо, Віктор Степанович не розуміється на ціноутворенні цього ж газу, не маємо права, адже це колишній міністр газової промисловості колишнього СРСР. Сьогодні він у другій іпостасі і надто відповідальній, а саме як „смотрящий” Кремля за Україною, а отже його твердження щодо зазначеного вище є не чим іншим, як визначенням політичної ціни газу, яка, хоче хтось того чи ні, є таким собі ярмом на нашій незалежності.

Всі ми чули з вами про борги, а потім ніби про те, що їх не існує. А на перемовинах нашого Прем’єра в Москві знову згадали і називалась сума чи не у два рази більша. Щоправда, після зустрічі Януковича з Путіним повернулися до першої цифри. В який спосіб можливі такі астрономічні розходження, і взагалі, звідки ж, власне, міг виникнути такий борг? Із пояснень попередніх, в тому числі і нашого паливного міністра Бойка, нічого зрозумілого ми не вчули, прем’єр же всіх заспокоїв, що все гаразд, от тільки на 8 млрд. кубометрів стало менше газу в українських сховищах. Ні, він там, але вже не наш, а перед тим цей же „паливний” пан Бойко, з гордо піднятою головою, вихвалявся, що ми накопичили газ у сховищах і його нам вистачить із запасом. А як воно нині виглядає?

Спроба пояснити всім нам, що це, мовляв, не борги держави, а господарських структур Росукренерго чи Укренерго, були, як на мене, далеко не переконливими. Бо поміркуймо: що то за господарські структури, ґазди такі в нас промишляють, а ми ніби і не знаємо, що воно чи як до кінця виглядає?

Смішно? Та ні, сумно і, воістину, аж за край. А з іншого боку, нещодавно нам щиро вповіли, що за винятком двох-трьох областей з проплатою все гаразд. От і добре, а якщо винні певні „структури”, то їх треба виводити на чисту воду. Але, як бачимо, не виходить, і наша ненька-Україна вже вкотре, схоже, стає заручницею чергових газових афер.

Те, що в нашому отому газовому ґаздівстві чиниться щось недобре, давно відомо, і в нас ще на слуху події щодо „облгазів” і Закарпатського зокрема. А хто по тих „облгазах” нині очолює наглядові ради як не головний очільник прісновідомого українського НАКу, і тут не треба мати „семь пядей во лбу”, аби зрозуміти, що в нас поза межами влади створилась і, мабуть, вже до кінця, така собі газова республіка. Нещодавно котрийсь із телеканалів показав головну контору в маленькому швейцарському містечку – Росукренерго. Симпатична конторка, десь так на мірки фірми по продажу нерухомості районного масштабу, а подивіться, який розмах тут у нас, даруйте, під носом пана Президента, Прем’єра і всіх прокурорів і безпекарів. Це що – не загроза національній безпеці? Ще й яка! І тільки тепер, коли „холодом подуло”, там хтось вповів, що треба збирати Раду національної безпеки. А оця Рада в нас хіба тільки для того, як і всі безпекарі разом взяті, щоб виконувати функції статистів, і починають думати тільки тоді, коли загриміло? А скільки грошей наших народних зжирає ота рать, і що – нема на то ради?

Відповіді ми в скорім часі навряд чи почуємо, бо злодійство оте газове так розпустило коріння в наших структурах, що, схоже, тільки хірургічним шляхом можна досягти успіху. А ось хто буде тим хірургом, питання не просте і, схоже, що ним мав би стати новий Прем’єр, адже мовлене Чорномирдіним якраз туди й адресується. Ясна річ, пан посол в такий спосіб дає нам зрозуміти, що покладистими ми маємо бути, старший брат так ніби забажав.

І тут, крути не круги, але, і про це дуже не хотілось би говорити, схоже, що психологія раба в нас ще жива. Я ніяк, наприклад, не можу второпати, чому ми вічно печемось про те, що Росія, не приведи, Господи, підніме ціну на газ? Що за острах такий, та нехай підіймає до рівня, який їй заманеться, адже її газ стане товаром тільки тоді, коли буде домовленість з купцем і все. А до головного купця, себто цього „Рургазу” і всієї бабці-Європи росіяни можуть допровадити газ через наші системи із унікальними газовими сховищами, яких більше ніде в світі немає, а тому ми не повинні аж ніяк виступати в ролях молодших братів. Ясна річ, що диктувати умови нам не з руки, але дати зрозуміти, що ми є партнери на рівних, мусимо, і край. Про оплату за транзит нагадати треба, скільки платить світ і скільки отримуємо ми від наших газових російських побратимів. Ось так. В усій цій напівкримінальній круговерті хотів днями засвітити трохи світла пан „Льоша-мерседес”, але щось таке незрозуміле тлумачив. Ми ж бо пам’ятаємо, що оте Росукренерго воскресло із благословення його і „прем’єра-2006” пана Єханурова. Пам’ятаєте, якими вони тоді когутами ходили і про перемоги нам байки плели і, до речі, з благословення Віктора Андрійовича.

Отже, розплутати отой, як виходить, злодійський клубок не просто. І ще одне насторожує і дуже. Чомусь зовсім щезла з нашого інформаційного простору тема щодо кількості та ціни власного газу. Скромно так всі мовчать, як і про те, а чиїм газком ми гріємось і їсти готуємо – нашим чи їхнім? Мовчать наші головні „газовщики” і владна челядь до того причетна, але, повірте, що цю завісу хтось та має привідкрити. І чи не тому всі так панічно бояться приходу на прем’єрський престол пані Юлії? Схоже, що так, адже вона-то толк в газових потоках і потічках знає напрочуд досконало.

І всім відомо, що вона знає, і те

пужання чи не в тому розумінні запустив отой чоловік, який „хотів як краще, а вийшло як завжди”. А так буде, і не тільки з газом, допоки влада, воістину, не буде прозорою, наміри, що декларуються чи декларувались, не співпадатимуть з діями. Янукович ось днями на засіданні уряду почав пошук тих, хто нажився на цінах, на нас з вами. Вікторе Федоровичу, вибори вже скінчилися, і про це, мабуть, треба нагадати і Віктору Андрійовичу. Народ змучився вже від вас, робіть дещо, а ми з вами, кохані українці, тримаймо вухо гостро!

Ігор ГАВРИЛІВ

трибуна

 

15 жовтня 2007р.