Ужгород за горами
За горами – Ужгород. Те, що гори можуть найсуттєвіше ділити світ на частини, стає зрозуміло вже відразу за Карпатами – як тільки починається Закарпаття. Коли ж потрапляєш до Ужгорода, відпадають останні сумніви у тому, що ти – в іншій країні. У іншій природній зоні, у іншому кліматі, у іншій мові, у інших цивілізації і культурі. У незнаній і незрозумілій зовсім іншій Україні.
Так якось склалося. Чи географічно, чи історично, чи економічно, хоч передовсім, напевно, ментально, що в Ужгороді ми (живучи у сусідній області) буваємо досить рідко. А кількість тих франківців, які ніколи не були у цьому місті, значно більша від кількості тих, що не знають Львова або Києва. Натомість Ужгород вартує того, щоби побувати у ньому навіть без жодної причини (так, можливо, колись їздили з цілого союзу у Прибалтику).
В Ужгороді значно тепліше. І це міняє все ставлення до життя. Там достигає виноград майже на кожному подвір’ї, обплетеному виноградом. Частина кожного винограду перетворюється у вино. Добре вино тут роблять на кожному кроці. Загалом для себе. А крім того у цілому місті можна випити склянку домашнього вина, яка коштує кілька копійок. Винний темп, винне спілкування створюють певну атмосферу неквапливості, при якій можна значно більше всього встигнути. Ще там роблять знаменитий коньяк. Тому ніде в Україні не можливо випити такого якісного коньяку у будь-якому кафе чи навіть гастрономі.
Там майже не буває снігу. А коли він буває, то є значно теплішим, ніж у наших краях. Тому там спокійно зимують у садах і городах, на вулицях і квітниках магнолії, тиси, гінгко, персики, абрикоси, араукарії, гортензії, плющі, сакура та інша середземноморська рослинність.
Всі ці вічнозелені кущі і дерева тримаються на стародавньому камені. На мурах незнищеного замку, на стінах, дахах, балконах і верандах, підвіконнях старих будинків, яких ніхто не спішить руйнувати і перебудовувати. Рослини на тлі дрібного акуратного бруку, яким тут все ще вимощені цілі вулиці, справжньої старої черепиці, яка додає містові особливого кольору, коли вже нема зелені.
Є ще дві природні речі, поєднання яких робить Ужгород неповторним. Ріка Уж тече просто крізь центр міста. Відгалуження Карпат сповзають на ціле місто. Їх видно завжди, і це не може якось не впливати. Зрештою, нерівність ужгородської поверхні так само диктувала спосіб забудови міста, як і протічна вода.
Частини міста, які відтворюють вигини ріки, переходячи з берега на беріг, зафіксували ті незбагненні повороти історії, якими пройшов Ужгород. Найзахідніша українська земля, твердиня. Найсхідніша угорська, семигородська, чеська земля, твердиня. Потім Австро-Угорщина, малесенький Відень, частина найпрогресивнішої у міжвоєнній Європі Чехо-Словаччини, кілька місяців незалежної Карпатської України, Угорщина, окуповані червоною армією території, наймолодша область радянської України, крайній захід радянського союзу... Від початку незалежності Ужгород з особливою інтенсивністю почав жити як головний пункт на кордоні, вузол між кількома кордонами. Ще й досі ця роль є для міста визначальною. Так чи інакше вона визначає діяльність більшості ужгородців.
Прикордонний досвід допомагає долати різноманітні бар’єри, які проходять всередині самого міста. Рідко де можна зустріти щось подібне у тому сенсі, що називається мирним співіснуванням. Тут поруч живуть українці, угорці, словаки, цигани. Для кожного Ужгород є рідним і для кожного він є місцем останнього бастіону. Але кожен з них добре знає, що війна, котра не відбулася, є найпереможнішою війною. Це найкраще видно на ужгородському продуктовому ринку. Він є тим морем, де об’єднуються води різних рік, стаючи єдиною водоймою. Угорська низовина з паприкою, помідорами, копченим салом, вино і яблука підгір’я, карпатські сири, бринзи, гриби і ягоди. Дитяча угорська мова, гуцульські архаїзми, словацька мелодика, бойківська фонетика.
А ще чеські будиночки, ліс, мінеральні води, найстійкіші греко-католики, найвойовничіші православні, впевнені римо-католики і реформатори, роми, що їздять фірами між велетенськими джипами, збираючи металолом, зібрані пляшки, які відвозять до Словаччини, безліч літераторів, котрі по-справжньому популярні, але тільки в Ужгороді, тижневі закупівлі продуктів в угорських „Теско”, неймовірне кумівство, поважні професори університету, тяжка активна праця і щотижневі родинно-дружні пікніки, страшні впливові наївні бандити... Дуже багато добрих художників, картинами яких наповнені усі мешкання поважних громадян, і добрих джазових музикантів, в гості до котрих з’їжджаються колеги з цілої Європи.
І все це свято життя нон-стоп супроводжується кавою. Настільки кавовою, що після неї важко назвати кавою те, що п’ється навіть трохи північніше чи східніше. Далі – тільки на південь.
По рассказам моего деда и его коллег: в 1938-м году по положениям международного соглашения сотрудники госадминистрации Чехословацкой Республики в Подкарпатье оьязаны были передать территорию, все недвижимость и имущество госадминистрации, в том числе и те служебные квартирыб которые до сих пор высоко котируются и находятся в Галаго и на набережной вблизи бывшего КГБ и тюрмы, Городской Поликлиники. И они - чехи- к указанному сроку выехали туда, откуда их прикомандировали на Подкарпатье. В мерии г. Ужгорода, где мои работали, все оборудование, помещения в безупречном виде, ключи в дверях, то же самое в служебных квартирах по инвентарью было передано представителям венгерской власти. А что произошло когда рухнула советская власть? Куда делись например вклады сберегательной кассы? Кто получил выручку за товары, произведенные на заводах и фабриках Закарпатья? Кто проживает сейчас в жилых домах на набережной, в Галаго, в коттеджах, построенных в 30-х годах на Боздошской набережной?
з новим роком! все таки повторюсь - варто вказати автора статті, тим більше щщо це - Прохасько, а не Вася з базара.
Та я вам скажу,що совість і душу ви некупите хіба що стратите,бо прийдеться вам потім,вашим внукам відповідати за свої вчинки.Бо як писав наш великий будитель Радій ,радіц,веселися наша рідна мати,ми посієм,ми поорем внуки будуть жати./Павлович/.А наш Міжгірський письменник Гренжа.Донський писав під час свого арешту мадярськими правителями своїй рідній дочці листа в якому говорив:Хоч би і чорною була ,твого життя сторінка,Ніколи доню не забуть,що ти УКРАЇНКА.Так чому ми інтелігенція нашого краю стала така пасивна,забуває про те, що чиї вони діти.
Нам Духнович наказував . -Люби свій народ не тому ,що він славний,а тому ,що він твій.Як бачите чужинці люблять свій нарід бо не забувають свою мову ,а ми топчемо її і плюємо на гроби своїх предків.Якщо це не так то докажіть це-прийміть рішення на своїх сесіях сільських і обласних в якому буде чітко вказано на заборону порушувати закон державної мови і плюндроження нашої культури.
З повагою і любовю до свого краю ваш односельчанин.01.01.2008 с.Ізки
Політика Угоршини а потім Чехії вела до того щоб цей афтовтомний народ привернути на свій бік і недати можливості самостійно розвиватись,а ще більше, недай то бог щоб вони зєднались з сусідським народом за Карпатами.В 1931 році Угорські правителі не хотіли регіструвати товариство ,,Уніа,, недавали можливість друкувати літературу,відкривати свої друкарні це підтвердив і тодішній міністерський радник Єв.Сабов який сказав:Якщо б русини наші жили не під Карпатами ,не коло Галичини,но даже коло Сегедина,тогда би я знав виробити з них одну образцову народность,но под Карпатами близько дл Львовського митрополита опасна є руська культура...Если народ не одкажется од своєї народности-інтелігенція сама придастся для чим скоршого замадяризування народа ,тогда Мадярщина все возможне зробить для улучшення матеріального добробита народа.
Цю політику в свій час пізніше надзвичайно успішно використав Масарик і Бенеш,хоч Масарика і називали -батьком нації,але пре закарпатський нарід він був відчимом.Ця політика найуспішніше використана Сталіном від чкої до сьогоднішнього дня неможемо відмитись.Наш нарід який народивсь,виріс на своїй землі вимушений був іти працювати в Сибір,глубоку росію а в наші прекрасні Карпати присилали людей з Азіатською культурою,чушою нам мовою і звичаями,чужою для нас релігією.Наше Закарпаття було похрещене Кирилом і Мефодієм ще задовго до хрещення Київської русі,а неговорю про глибинки сучасної Росії яка так нагло пропагує і ширить своє коріння в наших Карпатах.Тому то і зараз піднімають піря російсько регіональні прихвости з гербом і прапором нашого Закарпаття і сунуть тудди синьо-біло-червені барви.Продовжується єкспансія російської мови, -російського- азіатського впливу і зараз в наших Веоховинських селах.Всім зараз до душі пристали наші Карпати,кожна курка з Києва чи Донецька,Харкова чи Луганська починає гребсти під себе.За бесцінь скуповуються землі наших дідів і прадідів які важкою працею заробляли гроші в Канаді,Австралії і повертаючись в свої Карпати купували там землі і працювали на ній.Комуністична холера забрала від нас наші землі.До сьогоднішнього дня не хотять признати право на землю тих хто її втратив під час нашої окупації червоними військами.А тепер земля віддається в чужі руки-синкам тих хто відправляв наших батьків на Соловки,а до того продовжує цвенькати московським говором і заставляти моїх Міжгірчан ламати свою рідну мову.Скажіть будь ласка коли і хто в Пилипці чи в Ізках-присілку МАТАЧІВ хтось цвенькав по маскальський,а тепер пришелці з чужого краю намагаються змінити як це робив Сталін лексикон,мову в цьому краї.Прийшли люди з Києва які навіть не стараються вивчити нашого рідного слова а в цей час гребуть з наших країв прекрасні доходи.Скажете ,що ви принесли сюди заробітки,несмійте й рота відкривати бо якщоб всі ці роки ми залишились в складі Чехословаччини чи Угорщини,а ще краще були самостійними миб давну були там де зараз Угорщина,Словаччина та Румунія.
Дорогі мої Ізківчане,Пилипчане,Ростітчани,Подобівчане я вас закликаю ,прошу,умоляю не дозволяйте собі на голові кіл тесати,не дозволяйте собі плювати в мису,-а твердо стійте на своєму,бережіть наше рідне слово,нашу коломийку,колядку.Якщо вони прийшли хай вони вчаться нашої культури і мови,а не змінюють навіть виписки і назви наших сіл як наприклад з Ізки зробили ІЗКІ ,-Боронь Бог я не закликаю до ненависті,я закликаю до поваги нас іншими ,тим більше в нашім домі.В своїх хаті своя правда...
А зараз хочу звернутись до нашої Міжгірської інтелигенції і запитати ВАС мої рідні де ваша національна гординя,де ваші знання які ви повинні ширити між нашими людьми.Може скажете що вона затоптана державними ділками низькою платнею і т.д.Та я вам скажу,що со
Unclesem Ваш отзыв такой какой есть. Ни фактов,ни знания истории или не очень то хочется Вам наткнуться в истории на неприятные для Вас фактов. По всему миру существовали города, которые славились своей комфорностью и красотой. Но после вытеснения из них коренного населения они стали такими же откуда новожильцы выехали в поисках рая. Надеюсь Ужгород минует этот этап развития. Сальдо покажет кто, в какое время создал эти благоприятные условия для соживания десяткам различных национальностей,которые уважали друг друга (по моему опыту, рассказам моих предков).
Аноним, Ужгород такой какой есть.
А из тех людей кто попал в закарпатье (чаще всего не по своей чистой воле) - очень много порядочных и интелигентных людей. У нас все спокойно уживаются. Т.к. больше смеются не с тех кто не может говорить на каком-то языке, а стого который не может чужому научится :)
Ужгород - очень хороший город. Мне сдесь очен ь и очень комфортно. Призжайте к нам, не пожалеете. Мы еще и кухню любим, разную! :)
Было очень трудно хлопцам, которых на службу направляли в самые отдаленные районы союза, а к нам командовали в большинстве из азиатских республик. Выпускников УжГУ то же самое. А к нам из всех концов союза. Так и прозоизшла смена коренного населения. Интересно наблюдать двойственность в поведении пришельцев. Большинство из них не собирались добровольно покинуть Закарпатье именно изза его ценностей быта, взаимоотношений, культурных традицийю И все же именно эти люди день ото дня делали усилия изменить, преобразовать все те ценности изза которых они поселились на Закарпатьею
Мне романтицизм этой статьи очень нравится. хотя по украински мне трудновато дается текст. все же это вдохновение и субъективный реализм придает особое обояние этой статье. Интеллигенция Закарпатья в ХХ-ом веке мечтала о создании самостоятельной республики подобной Швейцарии. Где многоязычность населения зафиксирована в конституции. Во время чехословацкой администрации из Праги направляли кадров госадминистрации. Так мой дедушка попал в Ужгород в 1921-ом году. Несмотря на то что он был немцем по национальности. А отец мой кончил русскую гимназию в Ужгороде. После прихода советской эры Закарпатье было заселено представителями новой власти: армия, милиция, КГБ и прочие. Школьники школы № 3 и 11 были все из этих семей. Грубо и безвозвратно изменилась структура добротного цивильского общества Ужгорода и национального состава Закарпатья.