Експлуатація Закарпатського облмуздрамтеатру офіційно заборонена шістьма документами

Щодо закидів про відсутні роздягальні, з яких, як відомо, починається театр, п. Рошко покепкував: "20 років у театрі немає тепла, то навіщо йому ще й роздягальні? Вважаю, тут доцільнішими були б... одягальні, а відтак наш театр став би першим в історії, що починається з ... одягальні". Якщо серйозно, то театр за творчим потенціалом далеко не найгірший в Україні, що довів загальноукраїнський тур. Глядацькі овації, майже півтора десятка грамот, солідне перевиконання плану: за час гастролей театр зумів уперше за 60 років заробити 480 тис. грн. замість 200 тис. грн. запланованих. Втім, саме в цьому Анатолій Рошко вбачає одну з основних причин свого звільнення з посади директора. З ним розірвали контракт, укладений до 2011 року, замість того, каже, щоб подякувати за успішно проведений гастрольний тур, 7 прем’єрних вистав за рік (за правило, їх буває дві-три). Наразі справа про звільнення перебуває в суді, сам позивач прагне тільки моральної сатисфакції.

Чому ж до театру не хочеться йти? Ментальність? На жаль, так. Рівень духовності й культури та потягу до високого і прекрасного? Так. Проблема не у трупі, а як це не парадоксально: в ... будівлі театру, яка має шість документальних заборон для функціонування й куди не хочеться йти глядачеві. "Коли театр передавали фонду майна області, і він став комунальним підприємством, наміри нібито були благими: підтримати і театр, і колектив. У 2006 році на ремонтні роботи майнового комплексу було виділено 11 млн. 400 тис. грн. , надходження субвенції обіцяли наприкінці наступного року", — розповідає Анатолій Рошко. З досвіду директорування згадує, як лагодився дах: його латали, перекривали так, що самі робітники лаялися, адже наступного року доводилося латати знов, те саме було з опаленням — не виявилося труб, все зарили, а 60 тис. гривень практично пішли на вітер. Мармурові плити вагою 10 кг робітники наклеїли абияк, а через відсутність належного температурного режиму, вони почали падати. На вимогу директора їх таки прикріпили, але чи всі? Звисають на дротиках, які від часу розтягуються і вже тримаються на одній ниточці замість чотирьох, 3-кілограмові скляні прикраси на стелі театру. Вітражі, між якими утворилися тріщини, від пориву вітру гудуть і вібрують. На сьогодні заблокованими залишаються аварійні входи і схоже на те, що надовго. На час приходу на посаду директора, розповів Анатолій Рошко, костюми прали в тазику, швейна машинка здивувала навіть майстра, який прийшов її лагодити. 25—30 тис. грн. щомісяця треба було платити за теплопостачання будівлі притому, що 90 % коштів театру йшло на виплату зарплати. "Загалом театр не має дозволів на експлуатацію ні від електриків, ні від пожежників, загалом її заборонено шістьма документами, — запевнив п. Рошко. — Держава свого часу просто скинула театр зі своїх плечей без відповідного рішення Кабміну про передачу, а область взяла на баланс, проте, окрім того, що ним користувалися сповна під акції, з’їзди тощо й списували чимало коштів, ще й вимагали від колективу, аби заробляв на латання дірок. Будівля перебуває в занепаді, але не можна дати "зігнутися" єдиному в Закарпатті українському театру!".

"РІО"

 

24 лютого 2008р.