Вашингтонські стратеги визначили наступну "гарячу крапку": Крим за тиждень

"Кримська правда" серйозно вважає, що "США вторгаються до Криму під виглядом боротьби з Снідом" (назва матеріалу _ 239). Газета нагадала, що ще 19 грудня у Вашингтоні міністр закордонних справ України Володимир Огризко і держсекретар США Кондоліза Райс підписали Хартію про стратегічне партнерство між двома країнами, що передбачає відкриття в Криму дипломатичного представництва США. Далі видання повідомляє: "Аналітики передрікають, що американська дипломатична інтервенція може мати непередбачувані наслідки не тільки для автономії, але і для всього чорноморського регіону. Війна на Кавказі, що співпала за часом з президентською кампанією в США і світовою фінансовою кризою, помітно поколивала американські позиції на пострадянському просторі. Під загрозою зриву опинилися цілий ряд довгострокових проектів Білого дому, покликаних понизити вплив Росії в колишніх радянських республіках, зокрема втягування України в НАТО. На грудневому саміті міністрів закордонних справ країн НАТО під тиском європейських країн і всупереч позиції Вашингтона було ухвалено рішення повторно відмовити Києву в наданні плану по досягненню членства в альянсі (ПДЧ)".

"Вже тоді аналітики попереджали про те, що втягування України до Північноатлантичного альянсу продовжиться, але в м’якших і розтягнутих в часі формах. Не випадково Хартія про стратегічне партнерство США і України дублює більшість пунктів ПДЧ: з її допомогою українські і американські евроатлантісти намагаються компенсувати провали в бухаресті і Брюсселі. Політолог, керівник Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінській пояснює, чому була вибрана саме така форма угоди: "Хартія - це протокол про наміри, що не має юридичної сили. Ось якби це був міжнародний договір, його довелося б ратифікувати в українському парламенті, і шанси тут нульові. Підписання Хартії - це свого роду прощальний провокаційний жест команд, що йдуть. З одного боку, Ющенко і його команда провалили ідею інтеграції України в НАТО, з іншої - Буш і його адміністрація представляли Україну як свій успіх, але проте їм не вдалося переконати своїх партнерів по Північноатлантичному альянсу надати Києву ПДЧ. І був знайдений такий вихід. Те, що документ дублюють більшість пунктів ПДЧ, носить явно зухвалий характер - США уклали з Україною стратегічний альянс незалежно від ступеня її інтеграції в НАТО. У Вашингтоні розуміють, що подальша інтеграція України в НАТО неможлива або ж відкладається на невизначений термін, тому створюється її видимість".

"Головною точкою американської активності на Україні, - пише далі автор Юлія Вербіцкая, - в найближчій перспективі стане Крим, і це теж не випадково. Після визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії США неодноразово озвучували свої побоювання щодо перспектив подальшого розширення зони російського впливу на пострадянському просторі. Саме Крим, як підкреслювали вашингтонські стратеги, повинен стати наступною "гарячою крапкою". В зв’язку з цим пояснення американських офіційних осіб цілей відкриття дипломатичного представництва в Криму звучать непереконливо, якщо не сказати смішно. Так, за словами представника Держдепартаменту США Шона Маккормака, місія створюється для "розширення культурних обмінів і забезпечення взаєморозуміння між Сполученими Штатами і Кримським регіоном". Декілька іншу версію виклав посол США на Україні Вільям Тейлор: "Ми здійснюємо цілий ряд програм допомоги, які подразумевают помітну присутність в Криму. Зокрема, такі програми допомоги зосереджуються на економічному розвитку Криму, а також охоплюють охорону здоров’я, попередження ВІЧ/СНІД, певні управлінські процеси. Для нас і для наших українських партнерів було б логічне і дієво мати нашу дипломатичну присутність в Криму, щоб спостерігати за цими проектами, розвивати їх і опрацьовувати їх докладніше".

"Взагалі-то логічніше було б відкрити американцям своє представництво в якій-небудь з африканських країн - там проблема попередження Сніду набагато актуальніша. У тому ж інтерв’ю Тейлор нарік ще на одну проблему, для вирішення якої потрібно створити діпміссию США в автономії: "Багато американців люблять бувати в Криму, і іноді вони втрачають свої паспорти або стикаються з якимсь іншими труднощами, тому ми хотіли б мати можливість надавати їм допомогу в подібних випадках". Ну що тут скажеш? Якщо скрізь, де люблять бувати американці і де вони втрачають свої паспорти, Держдеп почне відкривати свої представництва, він просто обезлюдіє!"

"Останнім часом, треба визнати, американці особливо не утрудняють себе придумуванням зрозумілих пояснень своєї активності в регіоні. Прикладом може служити ситуація із заходом у вересні цього року флагмана шостого флоту ВМС США "Маунт Уїтні" в грузинський порт Поті. Американські офіційні особи тоді заявили, що есмінець водотоннажністю близько двадцяти тисяч тонн доставив сімнадцять тонн (!) гуманітарної допомоги, зокрема питна вода, соки, ковдри, дитячі підгузники (до речі, "гуманітарну" допомогу чомусь розвантажували вночі під охороною в обстановці строгої секретності). Боротьба з Снідом в Криму, про яку повідав Тейлор, - "байка" з тієї ж серії, що і "Маунт Уїтні" з "памперсами", причому годують цими байками чомусь виключно громадян України".

"Західні ЗМІ пояснюють намір Вашингтона закріпитися в Криму зовсім іншими, далеко не культурологічними мотивами. Так, за версією радіостанції "Свобода", відкриття дипломатичної місії США в Криму обумовлене планами американців підсилити позиції офіційного Києва на майбутніх переговорах по виведенню російського Чорноморського флоту з півострова після 2017 року. "Сполучені Штати хочуть допомогти економічному розвитку Криму, щоб зменшити економічний вплив майбутнього висновку звідти російського флоту... Новий документ також означає, що США шукатимуть можливості підтримати Київ в протистоянні з Москвою навколо виведення Чорноморського флоту з Криму, перебування якого Україна не має наміру продовжувати після 2017 року", - повідомила "Свобода" своїм слухачам.

Британський журнал "The Economist" в статті, присвяченій ситуації навколо Криму, теж не став годувати своїх читачів "байками" про "культурний обмін". Журнал вважає, що в 2009 році півострів стане "центром дестабілізації": "У Криму росіян більше всього, і більш того - він був переданий Україні лише розчерком пера Хрущева в 1954 році. Саме там, в Севастополі, знаходиться російський Чорноморський флот. Термін його перебування на території України закінчується в 2017 році, і нинішній президент Віктор Ющенко стверджує, що продовжувати його ніхто не буде". Видання прогнозує, що "в найближчому майбутньому Крим стане найгарячішою крапкою, по якій можна буде визначити ступінь напруги між Росією і Заходом".

"Коментуючи ситуацію для американських ЗМІ, представники адміністрації Білого дому не приховують, що головна мета присутності Сполучених Штатів в Криму - понизити вплив Росії на півострові. Як заявив заступник помічника держсекретаря США Девід Меркел, підписання Хартії дає Росії певний сигнал. На думку Михайла Погребінського, цей сигнал означає: "Ми декларуємо свою присутність навіть в антиамериканському середовищі". Іншими словами, американці спробують найближчим часом переламати ситуацію в автономії і змінити громадську думку в свою користь.

Вони намагалися робити це і раніше, але без особливого завзяття. По суті, американська інтервенція на півострові, здійснювана Вашингтоном в м’яких і жорстких формах, продовжується з початку дев’яностих, зокрема за допомогою так званої технології "Soft power" - "м’якої сили", коли акцент робиться на гуманітарна і інформаційна сфери. Прикладом можуть служити програми відомого Фонду Сороса і гранти, США, що виділяються посольством, на Україні. Відпрацьовує американські гроші, "грантоєди" перетворюються на агентів впливи, мета яких - впливати на суспільну свідомість і сприяти досягненню поставленої "господарем" мети. Зрозуміло, що в даному випадку під цілями подразумеваєтся не проникнення на військову базу. У агентів впливу інше завдання - поступова трансформація слов’янських культурних кодів і традиційних цінностей. Особливий акцент розробники технологій "Soft power" роблять на так званих "лідерів думок", тобто журналістів. За допомогою того ж посольства США на Україні вирощено ціле покоління журналістів, для яких такі поняття, як кримське співтовариство і східнослов’янська єдність, - пустий звук".

Офіційний Київ і сьогодні "бризкає" захопленнями у зв’язку з підписанням американо-української Хартії. Радість Огризко і йому подібних зрозуміла: за словами про "дружбу і партнерство" ховається конкретна допомога з боку США в справі відриву Криму від Росії. Немає ніяких сумнівів в тому, що американські дипломати в Криму увійдуть до тісного контакту з представленими тут політичними силами, в першу чергу з українськими націоналістами і кримськотатарськими радикалами. Знаючи, як уміють працювати американці, можна припустити, що результати планомірної роботи їх місії нівелюють багаторічні зусилля проросійських організацій Криму по його збереженню як частині Російського миру. Не виключено, що через два-три роки кримський суспільно-політичний "ландшафт" зазнає серйозну деформацію. Важливе питання - як реагуватиме Росія на можливу ескалацію ситуації в автономії? Якщо Москва не хоче остаточно втратити Крим, вона повинна діяти на випередження, міняти ситуацію в регіоні до того, як США встигнуть збудувати тут нову систему координат".

"АРК" не без цілком зрозумілої для одіозного видання радості повідомляє, що "Ющенко - розчарування року" (назва матеріалу, ’51): "Згідно з соціологічними даними, найбільшим розчаруванням для громадян України в році, що йде, став президент Віктор Ющенко. Про це свідчать результати всеукраїнського опиту, проведеного "Українським демократичним співтовариством" за замовленням Інституту політики. Зокрема, розчаруванням року Ющенком назвали 50,2% опитаних, прем’єр-міністра Юлію Тимошенко - 14,3%, лідера Партії регіонів Віктора Януковича - 5%".

У цьому ж номері в новинній підбірці газета повідомила читачів, що "100-летіє Бандери відзначать на державному рівні: Верховна Рада України прийняла ухвалу відзначити в 2009 році на державному рівні 100-летіє з дня народження лідера Організації українських націоналістів (ОУН) в 1930-1950 роках Степана Бандери. За відповідний проект проголосували 236 депутатів при необхідних 226. Зокрема, це рішення підтримала майже вся фракція БЮТ (149 депутатів), 19 з 20 членів фракції Блоку Литвина, 67 з 72 членів "НУ - НС", один регіонал (Тарас Черновол). Проти цієї ухвали проголосували комуністи і депутати від фракції Партії регіонів. Цією ж ухвалою вирішено широко відсвяткувати 370-летіє з дня народження гетьмана Івана Мазепи".

Під цим повідомленням в "АРК" можна прочитати і "інформашку" "Держдума готує антифашистський закон", немов би натякаючи кого конкретно мають на увазі російські депутати: "У Москві відбулося перше засідання робочої групи по підготовці проекту федерального закону "Про заходи Російської Федерації по протидії реабілітації нацизму, нацистських злочинців і їх посібників в нових незалежних державах - колишніх республіках Союзу РСР". До складу розробників закону входять депутати Державної Думи РФ Костянтин Затулін, Віктор Водолацкий, політологи Модест Колеров, Леонід Шершнев і інші експерти. Метою ухвалення закону є протидії героїзації злочинців на державному рівні, зведення нацистської ідеології в ранг державної політики, як це відбувається на Україні і в Прибалтиці. Майбутній закон, на думку його розробників, покликаний стати правовою базою, яка зупинить послідовників нацизму, що намагаються на догоду кон’юнктурним політичним міркування поставити під сумнів Велику Перемогу радянського народу над гітлерівською Німеччиною і переглянути підсумки Другої світової війни".

"Республіка Крим" вже замислюється над Політсезоном-2009: "Що нас чекає навесні?" запитує тижневик. "Політичні пристрасті, які розгортаються на Україні сьогодні, покажуться квіточками в порівнянні з тим, що чекає країну ближче до весни. Регіонали обіцяють нову революцію, БЮТ - нові вибори, в які втягнуть всіх. Видимість згоди в політичних кругах, пов’язана з появою нової коаліції, виявилася бутафорією. Після останнього ефіру на телеканалі "Україна" і зявленій прем’єра про те, що вона публічно відрікається від президента, стало зрозуміле: дружби між "оранжевими" екс-союзниками не було і бути не може".

"Вже очевидно, - пише автор матеріалу Наталія Віноградова, - що коаліція три у складі БЮТ, "НУ - НС" і Блоку Литвина - фікція. Фактично їй не вистачає не одного-двух голоси, як це було рік тому, а цілих дванадцяти. Можливо, Тимошенко дійсно хотілося вірити в те, що Ющенко одумався і пішов на переговори з БЮТ, щиро бажаючи відродити "оранжеву" команду. Проте насправді все виглядало набагато прозаїчнєє. Бажання домовлятися з Тимошенко у президента виникло від безвихідності, тому що лідер БЮТ була за крок до того, щоб створити могутню більшість з регіоналами. Проте як тільки прем’єр переорієнтовувала свою силу у бік коаліції з "НУ - НС", Ющенко знову до неї "остигнув". Як говорять в народі: "Не сам гамір і іншому не дам".

"З одного боку, очевидно, що така невизначеність в політиці може продовжитися ще рік - до чергових президентських виборів. З іншої - цілком імовірно, що розв’язка може наступити і раніше. "Якщо з боку президента і його частини депутатів в "НУ - НС" нічого не зміниться, ми через три-чотири місяці ухвалимо рішення про проведення одночасного президентського і парламентського вибору. Суди вже готові до ухвалення такого рішення", - заявив один з депутатів фракції БЮТ в кулуарах парламенту кореспондентові "УРА-ІНФОРМ".

"До весни активно готуються і регіонали. Так, лідер Партії регіонів Віктор Янукович дав власті сто днів для наведення ладу в країні, інакше пообіцяв підняти народ. За часом і погрози бютовцев, і ультиматум регіоналів співпадають: сто днів закінчуються на початку березня. Так що ж все-таки відбудеться: загальнонаціональна акція протесту або глобальні перестановки в політиці? А може, і те і інше? Цілком імовірно, що бютовцев і регіоналів може згуртувати прагнення до глобальних змін в країні, і вони об’єднають зусилля, щоб провести одночасно дострокові президентські і парламентські вибори".

"Цілком імовірно, що на той час дві наймогутніші політичні сили країни можуть спільно внести зміни до виборчого законодавства, наприклад, підвищити прохідний бар’єр для партій і блоків, що приведе до двухпартійності. І тоді політичне протистояння на Україні зведеться до переділу влади всього двома політичними гравцями - БЮТ і Партією регіонів. Очевидно, що саме весною політики спробують вирішити ці завдання, мотивуючи необхідність політичних змін боротьбою з економічною кризою".

Інтернет-видання "Кримська луна" закликає не "зводити старі рахівниці" в "новий час". Автор майже дослівної назви статті Тамара Кулибишева нарікає президентові України, что-де "все ніколи йому про живих турбуватися: він думанням про тих, що пішли в світ інший багатішає. З державного бюджету на будівництво меморіалу жертвам Голодомору направлять сімсот п’ятдесят мільйонів гривень, частина з яких за звичкою устаканітся в кишенях касти наближених. У нас в країні, виявляється, все так чудово і дивно, що в осад державної скарбниці випадають сотні мільйонів на культурні забави розділу держави. На Україні немає ні пандемії туберкульозу, ні наростаючої хвилі Сніду, пенсії у наших людей похилого віку вищі за дах, бюджетники озолотилися своїми професіями, медицина процвітає, промисловість на підйомі, аграрії набили пузо всій країні..."

"Але якщо відкинути убік іронію, - переходить на діловий тон автор, - те дуже хочеться знати, чому такі дорогі проекти, далеко не однозначні по ідеологічній суті, ділять країну знову, як у випадку з визнанням високих визвольних цілей Української повстанської армії, на два полярні світи, зводяться виключно на державні кошти. У країні процвітає маса добродійних фондів, з десяток мільярдерів, серед яких багатюща людина Європи; існує, врешті-решт, найбільша українська діаспора в США, Канаді, Австралії, представники яких так люблять приїжджати на Неньку-Україну і лити під самановими мазанками зворушливі сльози, ось і потрясли б спільно капшуком!"

"Саме так зводилися пам’ятники жертвам Холокоста в Германії і Ізраїлі, міцно набиті державні бюджети яких понесли витрати незрівняно менші, ніж Україна на гуманітарний проект свого президента, в якому жертвам Голодомору повторно відведена роль жертв. Із ста мільйонів доларів на споруду меморіалу жертвам Холокоста в Ізраїлі вкласти особисті вісімдесят мільйонів порахували справою чести для себе меценати, у тому числі і українські".

Кореспондент "Кримського часу" Олександр Мащенко вирішив провести "слідчий експеримент", звівши в одному матеріалі вислови лідерів держави, і вийшов непоганий колаж по назвою "Вибрані місця з перестрілки прем’єра і президента" (номер від 23 грудня): "Україна на краю фінансової і економічної пропасти, в цій ситуації лідери держави повинні працювати цілодобово безперервно, а вони натомість сидять в телевізорах і звинувачують один одного у всіх, ну, або майже у всіх смертних гріхах. За останні дні Тимошенко і Ющенка наговорили один про одного стільки всього, що... Що єдиний висновок, який виходить з їх перестрілки: якщо Україну і чекає наступного року що-небудь хороше, так це політична смерть одного з цих майданних вождів".

Отже, Юлія Тимошенко: "Мені дуже шкода, що та людина, я маю з причини президента країни Віктора Ющенка, за якого я стояла на всіх помаранчевих площах, агітувала і переконувала людей як за чесного і морального політика, а він сьогодні опустився до такого рівня, що навіть соромно називати його прізвище... Значна кількість людей на Україні на світовій фінансовій кризі втрачає гроші, втрачає кредити, втрачає квартири, втрачає все... а невелика купка людей під прикриттям президента, голови Національного банку і штучних банків, які для таких цілей створені, заробляють сьогодні мільярдні доходи... Це дало їм можливість запрацювати чистими за буквально декілька десятків днів 4 млрд. 550 млн. грн. І безумовно, в цьому були задіяні всі учасники процесу: президент, голова Нацбанку, пан Шаповалів - його заступник, Дмитро Фірташ і Віктор Балога, який був асистентом всієї цієї операції".

Віктор Ющенко: "Я згадую 2004-й рік, коли в турах... приїжджаєш на Лівобережну Україну або приїжджаєш на Правобережну Україну - завжди переді мною ставилося одне питання: "Віктор Андрійович, чому ця злодійка біля вас? Що вас примусило поставити, дозволити стати біля себе Тимошенко?.. Мій клич був один: давайте зараз не лагодитимемо самосуд над цією фігурою, давайте не тлумачитимемо, чому вона краде газ, давайте не тлумачитимемо, чому вона краде бюджет, давайте не тлумачитимемо - є тільки суд... І стояла вона - за спиною у мене на Майдані - не із-за боротьби за українські ідеали, вона стояла за себе. І не було такого дня, щоб вона стояла за народ або за Україну..."

Що ж, не вперше і не в останній, "лише б війни не було", як мовляли в радянські часи люди старшого покоління! Якщо раніше молоді якось не цілком зрозуміло було, про що йдеться, то тепер, мабуть, навіть дуже зрозуміло, особливо нам, кримчанам...
Постійна адреса новини: www.regnum.ru/news/1107054.html

 

02 січня 2009р. -->